Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що з трємбітов та в могилу!
Де ж надія, що тримала? 76
Віра, милість, що хрестили?.. 77
О, такий-то гуцул в світі:
Люди плачуть - він їм грає!..
Втер си очі, втер трембіту,
І нової зачинає.
Доля
- А спиш ти, сину? - Нє вже, нене!
- Може, водиці би подать?
- Не хочу,- а зголов’є зладь!
Високо, як д домовині!..
- Ти що се знов, сину?
Хочеш мене осиротить?..
- Нє, моя єдина!
Я не умру... Бо ось мені
Що снилася доля...
А се, мабуть, таки моя!
- Яка ж вна? - Соколя!..
Як у того легіника,
Що він мені снився.
- Уповіж ми! - Я уповім:
Той місяць зарився
Геть десь в хмари… Аж оглухло!..
Лиш молня десь грає
Та на Довбуша могилі
Дуб з кедром дрімає.
Аж тут легінь набігає,
Обдертий, невбутий,
Неначе він на сім світі
Від долі забутий.
Ноги кровйов закипіли,
І руки кроваві...
І верг, 78 нене, каманаком 79
В шовкову мураву,
І впав лицем на могилу,
Неначе без сили,-
І обіймив кровавими
Кроваву могилу.
«Довбущуку, наш ватаже! 80
Учуй мене з ями!
Ні я - щастя, ні я - долі,
Ні батька, ні мами...
Як журавель туманами,
По світі сім б’юся...
Подай мені іншу долю,
А нє - возьми душу!
Хай не дражню вже тільки пси
Чужими хатами!..» -
«Долі, хлопче? Царем будеш! -
Обізвалось з ями.-
І ме ти світ поклонятись,
Як сонцю в промінню...
Отак, друже! так, гуцуле!
Отак, мій легіню!..» -
«Царем, батьку? Я не хочу!
Царем я не буду! -
Я за ката не придався».-
«То Довбушем будеш! -
Обізвалось з-під могили,
Аж вжахлися гори.-
І заграє та кров чорна,
Уража, як море!
І будеш нев всіх дукарів 81
Поганих поїти!» -
«Я - Довбушем? Нє, калфо мій!
Ніколи у світі!
Тебе ж, може, не убила
Та нешта 82 лукава?
Та гуцули не прокляли
За свою неславу?..» -
«То кобзарем мені будеш! -
Гукнуло утретє,
Неначе грім, аж йойкнули
Всі гори-рокити.-
Коли не хоч в світі бути
Ти людям за бога,
О! то здихай псом голодним
У їх ти порога!..»
Та й тільки, ненечко моя!
З-за кичер 83 червоно зоряло -
З-за кичер сонечко вставало,
Закерекорив 84 ліс... а він -
Плаями в долини та далі!..
А вслід за ним та доля гнала
З торбами, нене, навздогін!..
До рожі
Зацвіла - світ увеселила!
Про віщо ж ти, питаю я,
Ох боже, рожечко моя,
Лиш свій цвіточок терном вкрила?
О, красна моя ти та мила,
Я знаю чо!.. Та що й казать:
Такий вже в сему світі лад,
Щоб кожда рожа в терню цвіла
Та з терня світ сей веселила!..
Шипітські берези
- Се що за новітна знов гія?
Та ж завтра, сину мій,- Ілія! 85
Я з кліті ти кресак подам,
Та підеш в Шипіт 86 се на храм
До тети 87 твої Аксенії.
Там дівці дві, як ті лелії...
- Так, дві їх там, мамо!
Дві берези на цвинтарі...
Неначе руками
Та білими ширинками 88
Махають на мене,
Аж той місяць в хмарі втонув -
А вни обі, нене,
Перекинулись дівками...
А білі вже, білі!..
Знай то срібло, такі білі,-
Аж в очах мриїло. 89
І в кождої в білих руках
Срібна, мамо, чара.
І неначе вни се з Гіндов 90
Сидя при вечері
Та моргаються до него...
А він невеселий...
А вни єго принушкують
З усієї сили.
«Нумо, Юрку! нумо, сизий!
Вино се - з Сучави!
А ти, сестро Оленочко,
Чого така стала,
Наче сріблом подунена? 91
А нумо - всі троє!..»
І випили... геть аж до дна…
Ох, ненечко моя!..
Геть аж до дна!.. І стали се
Вни витись-звиватись,
Знай дві гашечці, дві срібні,
І вділ повалятись,
І витися... Так, як нині!..
Ти ж не видиш, нене,
Як хиляють, як хитають
Ті срібно-зелені
Свої віти, свій стан гнучкий,-
Неначе у столу?
А той місяць утік, нене,
Далеко - десь в доли!..
Керманич 92
- Ох, братику ж ти мій, соколе,
Чого ж ти поломилась воля?
Чого ж голівоньку склонив
На ти́совий отсе ти стів,
Ще й зашумів, 93 як та тополя?
Я побіжу за воскарков...
- Так, моя сестричко,
За воскарков!.. Нехай мені
В одно вна не сниться,
Та дівчина божевільна:
Як ходить, так ходить
Понад Черемуш глибокий
Та дивиться в воду
Єго, чорну та непевну...
А сама, як пава,-
У віночку з горицвіту,
Та з рути, та з блаву. 94
Та все дивиться у воду…
«Марку мій, соболю!
Вийди, вийди
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Федькович Юрій», після закриття браузера.