Читати книгу - "Проклята, Наталка Смеречинська"

Владислав спустив мене з руки лише коли ми дісталися парковки. Мені було ніяково, люди постійно озиралися на нас, але хлопець був невблаганний і продовжував нести мене аж до самісінької автівки.

- А де Костя та Аліса? - запитала я коли Влад поставив мене на землю і відкрив двері сріблястого автомобіля. 

- Зараз їх наберу, вони залишилися в замку - відповів хлопець скидаючи з себе куртку і пропонуючи мені.

Я лишень похитала головою і сказала:

- Не потрібно, я вже почуваюся добре. Нам треба обговорити те що сталося, але краще почекати їх. 

Влад кивнув і зразу ж набрав Костянтина. Вже через кілька хвилин з - за залізного паркану комплексу показалася білява голова. 

- Лєна! - Аліса кинулася до мене і присівши навпочіпки заглянула в вічі. -  Ти в порядку? Все добре? То все ж таки була ікона?

- Так - кивнула я, підтверджуючи підозри подруги - вона покликала мене, а я навіть і не зрозуміла цього.

- Ти її забрала? Змогла винести? - ірраціональна надія просто світилася в  очах подружки. Як вона собі уявляла таку крадіжку при нашпигованому камерами та охороні замку, я не розумію? Але Аліса завжди була оптимісткою, не дивлячись ні на що.

- Ні - я похитала головою, розвіюючи її сподівання - насправді ікона...

- Зачекай! - Костик зупинив мене і красномовно обвів поглядом парковку, де товклося декілька туристів - Не тут! Все в машині!

Аліса неохоче відірвалася від мене і на диво слухняно сіла з другого боку. На фоні того що сталося, подружка навіть добровільно пожертвувала переднім сидінням Костянтину, що саме по собі говорило про  емоційний стан білявки.

  Хлопці швидко зайняли свої місця  і я почала розповідати. Про те як мені нестерпно захотілося прогулятися, як я обрала не вулицю, а сходи на третій поверх, як зачарувала мене кімната з рушниками і як покликала проклятий образ. Розповідаючи про видіння голос мій почав тремтіти.

- Я прийшов забрати Олену до трапезної і відразу зрозумів, що з нею щось не так. - Владик підхопив мою розповідь тактовно даючи мені прийти до тями, але тремтіння не пропадало - Рукою вона тяглася до чогось на стіні зали, а погляд був такий, як тоді у ворожки. Білий... 

Хлопець, зробив паузу неначе набираючись сміливості.

- ... Ніби повний туману.

- Як у відьми!- вражено прошепотіла Аліса і від цих слів мене почало тіпати ще більше. Та що ж це таке? Відчуваю себе так, неначе в мене температура тридцять дев'ять градусів. Невже перенервувала?

- Тобі зле?Лєна, що з тобою? - як і тоді в залі, Влад першим помітив, що зі мною коїться, щось не добре. 

- Чччомуссь ххолодно стало - спромоглася вимовити я, хоча зуби вже ходили ходором і ледве попадали один на одного.

 - Ти гаряча!- вражено вигукнула Аліса прикладаючи прохолодну долоню до мого лоба

- Дддай коффту!

Вказала я на свою улюблену кофтинку, що лежала на бардачку перед Костиком. Мене лихоманило все більше, рука якою я вказала на  свій одяг нагадувала руку хронічного алкоголіка. Вона тремтіла, а мене почало підкидати.

- Так все! Досить! Ми зараз їдемо до лікарні і.... - безапеляційним тоном сказав Владислав повертаючи ключі і заводячи автомобіль, але його перебив вигук Костянтина. 

- Трясця його матері! - З моєї улюбленої кофти щось випало і вдарило сбушника по ногах. Хлопець швидко підняв цей предмет з підлоги і продемонстрував ошелешеним нам...

Мені стало остаточно кепсько, в голові закрутилося і перед тим як втратити свідомість я почула здивовано-радісний вигук Аліси:

- Це вона! Це проклята ікона Вівчарихи!

****

- Тест робила?- запитала тітонька в білому халаті діловито знімаючи з мене прилад, яким тільки що міряла тиск. 

Нам пощастило - приймальне відділення місцевої лікарні виявляється знаходилося за три хвилини від нашого готелю, але мені здалося, що Влад догнав нас туди за всі півтори. Правда попередньо  висадивши Алісу з іконою біля готелю. Костик поривався залишитися з нею, але дівчина зневажливо пирхнувши і притиснувши завернутий в мою кофту артефакт заявила, що обійдеться й без няньки. Та ще й такої криворукої. 

Костя лишень підняв брову, але сперечатися не став, бо треба було  терміново "рятувати" мене. Насправді я швидко прийшла до тями, особливо коли Аліса  з переляку хлюпнула мені на обличчя мало не цілу пляшку мінералки та сусідство з іконою все ще змушувало тремтіти. Тому Алісу з нашою знахідкою швидко доправили до готелю, а мене ось вже годину мучили лікарі, збираючи аналізи та проводячи різні  маніпуляції

- Який тест?- не зрозуміла я запитання і здивовано глянула на лікарку.

- Ну не на ковід же - вигукнула жінка дивлячись на мене як на дурненьку. За її спиною захихотіла медсестра, яка до цього удавала, що старанно заповнює документи - тест на вагітність робила?

Лікарка красномовно глянула на Влада, що маячив біля дверей процедурної приймального відділення. 

- А? Ні! Що ви! Ми не... - слів забракло, щоб пояснити наші відносини і я остаточно знітилася, молячись про одне - щоб Владик того не почув.

 - Ага, знаю я вас молодих. Щось не те з'їла, а потім, через дев'ять місяців виходить... Але справа твоя - дякуючи Богу, медикиня не стала розвивати тему і перейшла до більш ділового тону - Нічого я в тебе не знайшла, аналізи в повному порядку, хіба, що трохи вітаміну В не вистачає, а так.. Ти здорова  і я можу відпустити тебе додому.

- Дякую - я вже була й сама не рада, тому що ми сюди приїхали. Вартувало тільки забрати ікону з машини, як мені зразу ж стало легше, про що я й розповіла хлопцям, але Влад наполіг на перевірці - Мені треба десь розписатися? Чи за щось заплатити?

- Ні, нічого не потрібно - лікарка махнула рукою, милосердно мене відпускаючи, а потім додала - А тест все ж таки зроби. 

Я знову густо почервоніла і не стала з нею сперечатися. Чим швидше ми залишимо лікарню, тим швидше вирішимо справжню причину мого стану.