Читати книгу - "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі"

Я відчувала таку злість і огиду. Навіть не так за нього, як за себе. Закохатися в людину, яка тебе просто використовувала? Як взагалі можна було бути такою тупою? Я швидко витерла сльози, що текли з моїх очей.
— Даночко, пішли додому.— з якимось жалем сказал мама.
Вона взяла мене за руку, але не так, як раніше. Мама не тягнула і не завдавала болю, а навпаки ніжно доторкнулася, ніби захотіла дати підтримку. 
— Мені треба з ним поговорити!— крізь сльози сказала я і забрала свою руку.
Важко зітхнувши і похапцем витерши сльози, я попрямувала в сторону хлопця. Він помітив, що я йду до нього і відразу випрямився. 
— Як ти міг? Я тобі довіряла, а ти? Навіщо?— закричала я і почала бити його в груди.
— Так, я це заслужив. Але все не так просто!— сказав він і схопив мої обидві руки.
— Не так просто? Ну то може ти не доносив моїй матері? Не слідкував сьогодні за мною?— продовжувала кричати я.
— У нас з твоєю мамою була домовленість: вона не розповідає моїй мамі правду про смерть Соломійки, а я натомість дізнаюсь в тебе про всю інформацію, яку ти змогла зібрати. — сказав Влад і відпустив мене.
— Невже це було так важливо? Чому ти не хотів, щоб моя мама розповіла правду тітці Каті?
— Просто мама так звикла до тебе. Ти стала для неї, наче рідна донька. Якщо вона дізнається правду, то зламається. Я лише хвилювався за її здоров'я.— розповідав Влад, а я навіть не хотіла цього слухати.
— Але як же я, а? — почала кричати.— Ти хоча б подумав про мої почуття? Я відкрила тобі свою душу, а ти просто розтоптав її. Господи, та я спала з тобою! Це теж було частиною твого бридкого плану? 
— Дано, це все було по-справжньому. 
— Я думала ,що ти кохаєш мене!— крізь сльози сказала я і схопилася за голову.— Я думала, що ти теж щось відчуваєш! А ти ще досі хотів помсти? Хотів, щоб мені було боляче? Щоб я страждала? Ну що ж, вітаю! Тобі це вдалося.
Я відступила на декілька кроків від нього і з відразою подивилася в такі до болю ненависні блакитні очі.
— Дано...
— Мовчи!— перебила я його і витягнула вперед руку.— Я не хочу тебе слухати! Ти жалюгідний хлопчисько, який крім ненависті більше нічого не відчуває! Який же ти  огидний! Я ненавиджу тебе, чуєш? Ненавиджу!
Мені хотілося втекти від нього, від свого життя, від цих інтриг. Але я мушу бути сильною. В мене ще є одна незавершена справа: я повинна дізнатися всю правду, від самісінького початку. 
— В мене є до тебе одне-єдине прохання.— сказала я, коли вже зовсім не могла плакати.— Скажи мені місце проживання Ліни.
— Що?— здивувався хлопець.— Ось через це, я і розповів все твоїй мамі! Саме тому доніс їй про те, що ти пішла на зустріч з цим злочинцем.
— Яке ти маєш право мені забороняти зустрічатися з кимось?— голосно сказала я.
— Я лише не хотів, щоб ти втручалася в ці справи. В мене не було бажання тебе образити, а навпаки — я хотів тебе захистити.— відповів Влад і сумно посміхнувся.— Мені здавалося, що ти зможеш мене зрозуміти.
— А я лише хотіла дізнатися правду!— голосно крикнула я.— Вся та допомога з проектами, турбота, розмови, нібито ти мене цінуєш — це все було тільки для того, щоб я тобі всю інформацію на блюдечку піднесла, так? Чи ти думаєш, що скажеш декілька слів про те, як сильно хотів мене захистити і я розтану? Скажи мені, де її чортова квартира!
— Добре!— теж крикнув Влад. — Роби що хочеш, бо тепер мені справді байдуже на тебе. Я надішлю повідомлення з її адресою.
— Надіюсь, ти цього разу не будеш брехати. — сказала я і розвернулася, щоб піти геть.
Мама ще досі стояла неподалік і чекала на мене. Я не хотіла з нею говорити, тому просто пройшла повз. Напевно вона зрозуміла, що мені нестерпно її бачити, тому повільно пленталась ззаду, коли я йшла спереді. Мене всю трісло від злості та образи. Вже біля будинку я спотикнулася об якийсь камінь. Зі всієї сили я штовхнула його ногою. В дім я зайшла така ж розчарована. Я просто роздягнулася і лягла на ліжко. Сльози продовжували текти, але я вже не могла стільки плакати. 
Я почула легенький стук і в кімнату зайшла Кіра. Вона сумно подивилася на мене і лягла збоку.
— Що з тобою?— спитала у мене сестра.
— Все так жахливо!— ледь стримуючи сльози відповіла я.— Ну чого моє життя таке паскудне?
— Дано, що сталося?— стурбовано спитала сестра.
— Я закохалася в нього всім серцем, а він...він просто використав мене!— сказала я і знову розридалася.
—Ти це про Влада?
— Виявляється, в нього була домовленість з мамою.
— Що?— здивувалася Кіра і обійняла мене за плечі. 
— В нього був план: він втирається мені в довіру, я розповідаю йому все, про що дізналася, а потім він доносить цю всю інформацію мамі. Ну а вона натомість не розповідає тітці Каті, що я винна в смерті Соломійки.
— От же ж придурок.— сердито відповіла Кіра.— Ти хоч не наробила там всяких дурниць?
— Наробила!— сказала я і почала ще більше плакати.— І мені огидно від самої себе.
— Ну чого ти?— сестра стала мене заспокоювати. 
— Мені соромно.— зізналась я.— І дуже сильно боляче. В мою душу просто наплювали та ще й розтоптали гордість. 
— Хочеш я поб'ю цього Влада? Може тобі стане легше.— сказала сестра, а я вперше посміхнулася.
— Знаю, що ти любиш битися.— відповіла я.— Може я просто забуду про нього.
— Ти справді думаєш, що зможеш так легко забути його?— спитала Кіра і подивилася на мене. 
— Знайдеться інший.— відповіла я і просто потиснула плечима.— Хіба мало навкруги хлопців?
— Ти стільки часу думала про цього Влада.— захопливо сказала Кіра — Невже справді вважаєш, що якийсь інший хлопець зможе замінити його в твоєму серці?
— Так, я не зрозуміла. Ти на чиєму боці?
— Звісно, на твоєму! І я хочу, щоб ти була щаслива. Може тобі варто зрозуміти його?
— І навіщо ти тільки зайшла сюди? — роздратовано сказала я.— Ти ще дуже мала і нічого не розумієш! Може краще змінимо тему?
— Добре. Я знаю, як покращити тобі настрій!— радісно заговорила сестра.
— Кіро, я така втомлена. Якщо ти хочеш зараз їсти морозиво і дивитися серіали, то я — пас. 
— Я зараз прийду!
Сестра швидко встала і кудись побігла, а я лише закотила очі. Завжди вона думає, що проблеми так легко можна вирішити. Якби ж то все було так просто! Через деякий час вона повернулася і сховала щось за спиною. 
— Господи, що там?— застогнала я. 
— Давай, ти спробуєш відгадати.— з посмішкою сказала Кіра.
— По-твоєму я зараз хочу відгадувати якусь дурню?— роздратовано спитала я.
— Та я бачу ти повернулася! Отже, ця річ світлого кольору.— почала сестра.
— О, Боже!— простогнала я і поклала голову на коліна. 
— Підказка номер два: це було подарунком на день народження.
— Ну а третя підказка?
— Так нецікаво! Ти навіть не хочеш думати.— обурилась сестра.
— Мені зараз не до цього!— різко сказала я.
— Гаразд. Я завжди хотіла в тебе його забрати.— з сумною посмішкою мовила Кіра.
— Ти принесла мені Рафіка?— здивовано спитала я.
— Ага.— відповіла сестра і лягла на ліжко поруч зі мною.
Вона передала мені в руки іграшку, а я широко посміхнулася. Цей жираф був для мене особливим і Кіра про це знала.
— Чому ти завжди хотіла його забрати?— спитала я в неї, коли ми лежали.
— Тому що тобі цю іграшку подарував тато, а мені він ніколи нічого не дарував.— ображено сказала Кіра.
— Але ж це неправда. Тобі теж завжди дарували подарунки!
— Так, але вони були переважно від мами. Я завжди була для нього суцільним розчаруванням. Тато ніколи мене не любив.— мовила сестра і я почула, що вона почала плакати.
Я вперше побачила її сльози. Раніше вона завжди намагалася їх приховати, а зараз просто ридає в мене на плечі.
— Ох, Кірочко!— сказала я і обійняла її.
Так ми обоє лежали, аж поки не заснули. Щоб не говорили, але підтримка близьких — найцінніша. Ми з Кірою ніколи не ділилися відвертостями, але інколи стає зрозуміло, ким дійсно варто дорожити.
Наступного ранку я проснулася з чітким планом розвитку подій. Спочатку я хотіла навідатися до Ліни, а потім скласти всі пазли. Влад дотримав свою обіцянку і все ж таки надіслав мені її адресу. Та вийшло все не так, як гадалося. Вже на порозі з дому мене перестріла мама. Тільки я відчинила двері, як почула її голос.
— Ти куди?— сердито спитала вона і я відразу ж відпустила ручку дверей.— Надіюсь, ти не до Влада зібралася.
— Ні!— сказала я і обернулася до неї.— В мене є зовсім інші плани.
— Я вже попереджала тебе, щоб ти не бачилася з Дмитром!
— А хто сказав, що я йду до нього. — різко мовила я.— Якщо ти забула, то є ще одна людина, яка знає всю правду.
— І хто ж ця людина?— спитала мама.
— Лі-на.— по складах промовила я.— В мене є її адреса і просто зараз я поїду до неї і все дізнаюся.
— Ти не зробиш цього!— різко сказала мати.— Я не дозволяю!
— Але чому? Що ти приховуєш?— крикнула я.
— Я тебе дуже прошу, не втручайся в цю справу.— спокійно сказала мама.
— Це ти винна, так?— спитала я і подивилася на неї.
Мама виглядала дуже дивно, а в її очах блистіли сльози. 
— Не розумію про що ти говориш.— намагалася уникнути правди мама.
— Так я можу пояснити.— сказала я і підійшла до неї ближче.
— У тебе був роман з Дмитром. Ви були щасливі та хотіли одружитися. Потім відбулося вбивство і звинуватили в ньому його. Тим часом ти вирішила змінити ім'я і втекла. Виявляється, що Дмитро не вбивав Віру, яка в свою чергу була рідною сестрою Ліни. Тож хто тоді вбивця, а? 
— Перестань. — сказала мама і я помітила, що в неї почали трястися руки.
— Це ти її вбила, так? А потім втекла?— спитала я і молилася, щоб мої слова були неправдою.
— Я не винна. Це сталося випадково.— налякано відповіла мама.
— Не можу повірити! Як ти взагалі можеш з цим жити?
— А ти?— спитала у мене мама.— Хіба ти інша? Ти така ж копія мене.  Через тебе померла та дівчинка.
— Я не вбивала її.— заперечила я.— Це був нещасний випадок.
— Хто ви такі, а?— почула я сердитий голос батька, який увірвався в будинок.— Хіба ти моя дружина? А ти донька? Коли ви стали такими?
Весь цей час він стояв під дверима, які я залишила відчиненими і все чув. Ми з мамою налякано переглянулися і зрозуміли, що просто зараз розкриються усі наші таємниці..