Читати книгу - "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі"

— Тату, ми...— почала говорити я.
— Замовкни!— перебив мене батько.— Ви обидві сідаєте на диван і все розказуєте! Швидко!
Таким злим я його ще не бачила. Він просто почервонів від люті, а ми з мамою налякано подивилися одна на одну.
— Чого стали?!— закричав тато.— Кіро, ходи сюда! Ти чуєш?
— Чую!— сказала сестра і почала спускатися по сходах.— Що це за крики з самого ранку?
— От зараз ці двоє і розкажуть!— сердито мовив батько.
Ми з мамою і Кірою сіли на диван, а тато вмостився навпроти. Він дивився на нас розлюченими очима, а я навіть нічого не могла сказати. 
— Я хочу почути всю правду про ці вбивства. І починаєш ти!— заговорив тато і подивився на мене.
Я глибоко вдихнула і відчула ком у горлі. Я так не хотіла, щоб він колись про це дізнався, але нічого вже не вдієш. Доведеться розповісти історію з самісінького початку.
— Це я змусила тоді Соломійку піти зі мною на озеро.— мовила я і понурила голову. — Вона не хотіла йти сама, а я сказала, що ви мені дозволили. Коли я прийшла додому, то збрехала мамі про те, що Влад буде з нами. Насправді, він навіть не знав, що ми збиралися йти на озеро. Спочатку все було класно і весело, але потім Соломійка почала тонути. Я була така налякана і дуже сильно розгубилася. Згодом якийсь чоловік витягнув її, але вона вже була мертва. 
— Чому ти тоді сказала, що Влад мав бути з вами, але не прийшов?— спитав батько і з якоюсь відразою подивився на мене.
— Я боялася зізнатися вам у своїй брехні.— почала я і відчула, що по щоках потекли сльози.— Не хотіла тебе розчаровувати. Ти завжди так гордився мною і я дуже сильно залежала саме від твоєї думки. 
— Не можу повірити! Моя донька мало того, що збрехала нам та ще й причетна до смерті цієї бідолашної дівчинки!— здивовано сказав тато, а я продовжувала плакати. 
— Я не знала, що так вийде.
— Ти мала про це подумати!— батько з великим розчаруванням подивився на мене.
— Тату, ну Дана ж дійсно не думала, що таке станеться. Звідки вона могла про це знати?— обережно заговорила Кіра.
— Ти теж про це знала, та?— спитав батько, а сестра засоромлено кивнула.— І хто ще про це знає? Та чого я взагалі це питаю? Ви весь час тримали мене за ідіота!
— Це не так...— тихим голосом сказала я.
— От скажи мені, як? Як ти могла  дивитися в очі Катерині? Чи вона теж знає про твою причетність?
— Ні, не знає. І буде краще, якщо вона ніколи про це не дізнається. — відповіла я.
— Для кого буде краще?— закричав на мене тато.— Ти вже давно мала зізнатися в усьому, а їй в першу чергу.
— Просто Влад сказав...
— Що сказав? Цей хлопець через тебе втратив сім'ю! Чи ти думаєш, що я не помітив, як до нього відноситься Катерина? А батько? Навіть не знаю, як він з тобою взагалі спілкується! Ти життя йому зруйнувала. Через твій безглуздий вчинок вони були змушені переїхати. Ти забрала в нього друзів, рідний дім,сім'ю врешті-решт!
— Я знаю!— крикнула я і витерла сльози.— І ти навіть не уявляєш, як мені складно! 
— Ти сама винна.— спокійно сказав тато.— Якби ти зізналася з самого початку, то все могло б бути по-іншому. 
— Але тоді я б не виросла в твоїй любові. 
— Тоді я зміг би тебе зрозуміти, бо ти була ще дитиною.
— А зараз?— плачучи спитала я.
— Ти стала розчаруванням всього мого життя. — сумно відповів батько.— В мене були на тебе такі надії, але ти їх всіх зруйнувала. 
— Але ж..
— Дано, достатньо!— перебив мене батько і переключив свою увагу на маму.— Тепер ти розказуй.
Я повільно витерла сльози, але відчула значне полегшення. Рано чи пізно він все одно дізнався б всю правду. Я подивилася на маму, яка в цей час нервово перебирала пальцями. Деякий час вона мовчала, але потім, напевно, зрозуміла, що всі чекають, коли вона почне говорити.
— Насправді мене звати Тетяна.— схвильовано сказала мама.— Мій батько помер, коли я ще була дитиною. Ми з мамою жили удвох і вона постійно працювала, щоб поставити мене на ноги. Після закінчення школи, я вступила в місцевий технікум на швачку. Там я познайомилася з Вірою. Ми одразу ж подружилися, а потім в моєму житті з'явився Дмитро. Це було кохання з першого погляду. Всі нам заздрили, і Віра стала не винятком. Вона почала на нього заглядатися, але я думала, що це все через заздрість. Коли мені було вісімнадцять років, моя мати померла і я залишилась одна. Дмитро вирішив мене підтримати, тому запропонував мені одружитися. Я, звісно, погодилась. Він навчався в університеті і ми не могли собі багато чого дозволити. Тому я  влаштувалась офіціанткою після занять. Одного разу нас запросили на день народження його друга. Я тоді була на роботі, тому Діма пішов сам. Тож я цілу ніч працювала, а він веселився. Я розповіла своїй напарниці про те, що мала бути на вечірці. Вона вирішила, що нас двох і так забагато, тож змусила мене піти додому. Я була дуже рада і хотіла зробити йому сюрприз, але вийшло так, що сюрприз зробили мені. Коли я прийшла до нього в квартиру, то подзвонила у дзвінок. Я чекала, що Дмитро мені відчинить, але на порозі з'явилася Віра. Вона почала говорити мені образливі слова і брехати, що нібито вони з Дімою разом. Я одразу ж забігла в спальню і побачила, що він п'яний. Дмитро лежав на ліжку і взагалі не реагував. Він дуже рідко пив, а цього разу напевно вона сильно напоїла його. Віра продовжувала кричати, а потім вдарила мене. Я не розуміла, що з нею відбувається. Вона ніби збожеволіла. А потім...
Я спостерігала за мамою і мені справді стало її шкода. Їй було всього вісімнадцять, а вона вже встигла стільки пережити. Без батьків, зі зрадою подруги і коханого. 
— Потім...— продовжила мама і почала плакати.— Я хотіла відштовхнути її від себе, але не розрахувала сили. Віра впала і вдарилась головою об кут тумби. Вона лежала і не рухалась, а навкруги почала розливатися кров. Я намагалася привести її до тями, а потім зрозуміла, що вона мертва. Мені стало так страшно. Дмитро був не в адекватному стані, а на підлозі лежало тіло Віри. 
— І ти вирішила втекти?— обережно спитала я.
— Спочатку я прибігла на роботу. Моя напарниця почала розпитувати в мене про все, і я їй розповіла. Я хотіла піти в поліцію і зізнатися в усьому, але вона сказала, що таким чином я зруйную своє життя. Наступного дня вже всюди просочилася інформація, що в будинку Дмитра знайшли тіло молодої дівчини. Його заарештували, тому що він нічого не пам'ятав, а моїх слідів там не було. Йому дали чималий строк, а я змінила ім'я і втекла сюди. З цим мені допомогла та сама напарниця.  Я продала квартиру матері та пішла на курси дизайну інтер'єру. Ну а потім вийшла заміж і народила двох прекрасних донечок. 
— Я в шоці! — почули ми збоку голос Кіри. 
— Я теж.— сказав батько.— Не можу збагнути, що стільки часу жив з такими людьми. Як я не помітив цього відразу! Виявляється, я навіть не знав ні свою дружину, ні доньку.
— Дано, ти знала цю історію, яку розповіла мама?— спитала у мене Кіра.
— Частково. — відповіла я.
— Ти обіцяла, що будеш мені про все розказувати!
— Я не хотіла, щоб ти вплутувалася в ці справи.
— Донька повторила долю своєї матері.— голосно сказав тато і піднявся.— Як сумно, але ви такі подібні. 
— Може з часом ти нас зрозумієш.— сказала йому мама.
— Зрозумію що? Вашу брехню?— крикнув тато.— Кожен повинен відповідати за свої вчинки і за те, що зруйнували стільки життів. В чому винен Влад, що став нікому непотрібним? А Дмитро? За чий злочин він відсидів стільки років? 
— Тату, це все було випадково.— почала виправдовуватись я.
— Позор вам!— сказав тато так, наче виплюнув.— Таким брехухам не місце в моєму домі!
— Що?— одночасно з мамою спитала я.
— Забирайте свої речі та йдіть геть! Щоб я більше вас не бачив!— суворо мовив батько.— Кіра залишається зі мною, а ви зараз же з'їжджаєте з цього будинку. 
— Але ж...— почала мама.
— Це не обговорюється! А з тобою я розлучаюся! 
— Тату, ні!— крикнула Кіра і різко піднялася. — Я не хочу, щоб ви розлучалися!
— Йди до себе в кімнату.— суворо сказав тато.
— Завжди вам байдуже на мої почуття.— ображено відповіла сестра і зі сльозами на очах пішла до себе.
— У вас є пів години, щоб забратися звідси.— мовив батько і теж кудись пішов.
Я навіть не могла поворохнутися. Невже це правда? Невже батько виганяє нас з мамою на вулицю?
— Що нам тепер робити?— спитала мати і повільно піднялася. 
— Я не знаю.— розгублено відповіла я.
— Тобі необов'язково бути зі мною поруч. Можеш попросити допомоги в Єви. Я певна, вона не відмовить.— сказала мама ледь стримуючи сльози.
— А ти?
— Щось придумаю.
— Мамо, я буду з тобою, чуєш?— мовила я і взяла її за руку.— Якщо нас виганяють звідси вдвох, то ми будемо разом. Я не покину тебе.
— Ну тоді не тратьмо час на розмови.— впевнено сказала мама.
Я кивнула і ми пішли збиратися. Так, мені образливо і боляче, але нічого вже не вдієш. Це моя правда, і якщо батько не сприймає її, то нехай так і буде. Я похапцем зібрала всі речі та кинула останній погляд на кімнату. Я побачила на ліжку Рафіка, якого мені вчора принесла Кіра. Вона теж образилась на мене, тому я написала їй записку. Я вирішила залишити Рафіка для Кіри. Нарешті вона зможе стати для батька донькою, яку він завжди так хотів. Гірко усміхнувшись, я вийшла зі своєї кімнати. Мама вже стояла в коридорі та чекала на мене. 
— Я попросила в Наталі допомоги і вона пообіцяла знайти нам квартиру. — сказала мені мама.
— Це дуже добре.— відповіла я.
Коли ми з мамою вийшли на вулицю, то я ще раз оглянулася на будинок. Я помітила Кіру, яка стояла і дивилася на нас з вікна своєї кімнати. Мені було дуже сумно, що вона не захотіла попрощатися зі мною і мамою, але я не збираюся нікого просити. 
Наталія Іванівна справді підшукала нам хорошу квартиру та ще й позичила гроші на перший час. Ми були їй дуже вдячні, адже вона ,можна сказати, врятувала нас. 
— Ну, як тобі?— спитала згодом мама, коли ми сиділи на невеличкому дивані. 
— Досить непогано.— відповіла я.
— Знаєш, я не думала, що ти залишишся зі мною після того,як почуєш всю правду.— сказала мама і відвела погляд.
— Кому як не мені, зрозуміти тебе. Я дуже добре знаю, що таке нещасний випадок.— щиро відповіла я.
— Навіть не знаю, чи радіти, що все вже розкрилося. Я так боялася, що про мою історію хтось дізнається, але мені стало якось легше на душі. 
— Розумію, але ми ще не все дізналися.— сказала я і задумалась.
— Що ти маєш на увазі?
— Мамо, ти знаєш, як Дмитро взнав твоє нове ім'я? Чи як він знайшов нас?
— У своїх листах він писав, що йому хтось допоміг.— відповіла мама.
— Значить, нам треба знайти цю людину.— сказала я.
— Чекай, ти ж говорила, що бачила,як він зустрічався з Ліною. Може це вона йому розповіла? Але ж звідки тоді вона дізналася?
— Можливо. Тут є тільки три варіанти: дядько Сергій, тітка Катя або ж Влад.
— Дано, ти думаєш що це...— почала говорити мама.
— Надіюсь, що це не він.— перебила я її.
І це була правда. Якщо виявиться, що Влад якось причетний до цього, то я просто не витримаю. Хоч би це був не він...