Читати книгу - "Ковток повітря"

відчуває особливої втіхи. Хіба ця зустріч не мала «підвищити рівень її свідомості»? Якби ж вона тільки могла зрозуміти, до чого це все! Її подруги й надалі сиділи, як на оглядинах. Поруч із ними плела светр мініатюрна жіночка з рудим волоссям: одна лицьова петля, дві виворітні, накид, дві разом. У цей момент лектор розповідав, як нацисти відрубують голови зрадникам, а на розстрілах не відразу влучають у ціль. Я помітив ще одну жінку — молоду чорняву вчительку, яка викладала у місцевій школі. На відміну від більшості, вона справді слухала — сиділа випрямившись, з широко розплющеними очима і ледь розтуленим ротом, уважно дивлячись на лектора, буквально вбираючи кожне його слово.

Відразу ж позаду неї сиділи два старигані з Лейбористської партії: один геть сивий, коротко підстрижений, а другий голомозий з обвислими вусами. Обидва були у пальтах. Дивлячись на них, відразу ж стає зрозуміло — віддали партії все життя, років двадцять перебували у чорному списку роботодавців, а решту десять намагалися взяти змором міську раду, вимагаючи вирішити питання з нетрями. Та в одну мить усе змінилося і на місце старих партійців прийшли нові. Несподівано для себе вони з головою поринули у зовнішню політику — Гітлер, Сталін, бомби, кулемети, ґумові кийки, вісь Рим-Берлін, Народний фронт, Антикомінтернівський пакт — спробуй тут розібратися, що й до чого. А прямо переді мною сиділо троє представників місцевого осередку Комуністичної партії. Всі дуже молоді. Один з грошима — якось пов’язаний з конторою «Гесперід Естейт» (здається, племінник старого Крама). Інший працює клерком у банку — приємний хлопчина, з круглим, дуже юним і натхненним обличчям, блакитними очима і таким світлим волоссям, що аж здається неприродним (на вигляд йому не більше сімнадцяти, та насправді має бути років на три старший). На ньому дешевий синій костюм і яскраво-синя краватка, що пасує до його волосся. Біля трійці сидить ще один комуніст, але видно, що він дещо іншого штибу — троцькіст. Ті троє його недолюблюють. Він ще молодший за них, худорлявий, смаглявий брюнет з ознаками неврозу. Та обличчя розумне. Єврей, звісно ж. Четверо комуністів слухали лекцію не так, як решта: по них одразу було видно — як тільки дозволять ставити запитання, вони будуть першими (ледь могли спокійно всидіти на місці). Юний троцькіст геть змучився, соваючись на стільці від хвилювання й побоюючись, що не встигне випередити однопартійців.

Я припинив дослухатися до слів лектора, але продовжував слідкувати за тим, що відбувається на сцені. На мить заплющив очі: мене здивував ефект — здавалося, що тільки зараз я побачив його насправді.

Здавалося, його гучний голос може гриміти без упину ще тижнів зо два. Моторошне відчуття викликають ці живі катеринки, з яких прямим потоком ллється пропаганда. Одне й те саме, знову і знову. Ненависть, і ще раз ненависть. Зібралися тут на сеанс групової ненависті. Наче хтось кийком дубасить тобі прямісінько по мізках. Та на коротку мить мені вдалося буквально залізти до нього в голову. Неповторний досвід — я побачив те саме, що й він.

Перед моїми очима з’явилася чітка картинка. Її складно описати словами. Лектор попереджав про наступ Гітлера, закликав усіх об’єднатися, продовжував розпалювати ненависть і ворожнечу. Подробиці він, звісно, пропустив, усе звучало досить пристойно. Та у цей час бачив він зовсім іншу картину: уявляв, як трощить голови фашистів гайковим ключем. Я точно знаю. Немов, опинившись на кілька секунд усередині нього, побачив це на власні очі. Хрясь! Прямо по тім’ячку! Кістки кришилися, як яєчна шкарлупа, а те, що мить тому було обличчям, на очах перетворювалося на корж, обмазаний полуничним джемом. Хрясь! Ще один удар! От що у нього насправді на думці — уві сні й наяву. І що більше він про це думає, то сильніше йому це подобається. Ніби так і має бути. Зрештою, це ж усього лише фашисти. Тон лектора не лишав сумнівів щодо його справжніх намірів.

Але чому? Скоріш за все тому, що боїться. Сьогодні кожен, хто ще не втратив когнітивної функції, перебуває у полоні страху. А у цього бідолахи ще й бурхлива уява, що дає всі підстави боятися більше за решту. Гітлер наступає! Тож не зволікаймо! Озброймося гайковими ключами — може, розчерепивши їм голови, ми себе убезпечимо. Єднаймося! Кожен сам обирає свого лідера — хто за Гітлера, а хто за Сталіна. Та, можливо, був ще якийсь шлях, бо для лектора і той, і той не надто відрізняються один від одного. Обидва викликали в нього те саме бажання — знести їм голову.

Війна! До моєї голови знову просочилися думки про неї. Вона неминуча, і це очевидно. Та хто її боїться? Тобто хто боїться кулеметів і бомб? «Ти», — скажете ви мені. Так, звісно, я її боюсь. Проте війни боїться кожен, хто бодай раз у житті дивився їй в очі. Але не так самої війни, як того, що вона із собою принесе. Бо ми відразу ж опинимось у світі, сповненому ненависті й гасел, подібних до тих, що зараз лунають зі сцени. Сорочки одного кольору, колючий дріт і Гумові кийки. Камери, в яких світло не вимикають ані вдень, ані вночі, і наглядачі, які постійно стежать за тобою. А ще постійні демонстрації з велетенськими портретами і мільйонні натовпи людей, які так горлають, вітаючи свого вождя, що можна оглухнути: вбили собі в голову, що це якесь божество, а насправді, глибоко всередині, ненавидять його до нестями. Все це розпочнеться зовсім скоро. Гадаєте, ні? Іноді я й сам у це не вірю, а іноді розумію, що цього не минути. Та тієї ночі я був цілковито переконаний у цьому. І кожне слово лектора тільки посилювало мої страхи.

Тож, певно, є якийсь сенс у тому, що невелика група людей зібралася у цій залі зимового вечора для того, щоб послухати таку лекцію. Принаймні п’ятеро-шестеро з присутніх тут людей здатні розібратися, що тут і до чого. І це тільки крапля в морі цієї гігантської армії. Вони виявилися далекогляднішими за інших — перші збагнули, що судно отримало пробоїну і йде на дно. Хутчіш, хутчіш! Фашисти наближаються. Хлопці, тримайте зброю напоготові. Якщо не завдаси удару першим, поляжеш сам. Ми так боїмося майбутнього, що через власний страх квапимося лізти в нього, як кролики в пащу удава.

А що станеться з такими, як я, після того, як фашизм здобуте перемогу і в Англії? Чесно кажучи, ми не відчуємо особливої різниці. Інша річ такі хлопці, як