Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Лише тиждень тому, моя жовта валіза ледь буксувала по засніженому перону серед гір, а зараз торохтить своїми колесами по бруківці рідного міста, в якому я вже не почуваюся як вдома. Щасливі усмішки зустрічаючих, що нетерпляче топчуться на місці в очікуванні своїх рідних, коханих та друзів, наводять на мене ще більшу смуту. Почуваюсь наче ті квіти, що в їхніх руках, замерзлі від морозу та з похиленими додолу головами.

Нескінченна ніч наклала свій відбиток на моє самопочуття, тому доводиться трохи зосередитись на переставлянні ніг, щоб ці бідолашні палки не запнулись одна за одну. Зазвичай, бокова верхня поличка у потязі не найкраще місце для міцного сну, але коли ти розбитий фізично і втомлений морально, вона наче м'яка пір'їнка зазиває тебе у царство Морфея. А от те, що в тому царстві тебе переслідує нечисть і ти маєш бігти щосили, аби вціліти, то вже інша історія. 

Ось я вже повернулась додому, але так і не встигла поміркувати про найближче майбутнє. Якщо пожити, на перший час, я зможу у Наді з Ярославом, то от з роботою трохи складніше, бо її в мене скоро не буде. Працювати разом з Олегом та Наташкою я більше не зможу, а отже треба зустрітись з Антоном, пояснити йому ситуацію та відчалити з клубу. Даю собі настанову, завтра першою чергою почати шукати нову роботу. От би ще знати ким я хочу працювати.

- Приблуда повернулась додому! - чую знайомий голос.

Обертаюсь навкруги, але не розумію звідки він доноситься, поки на мене не налітають дві скажені курки. Як же я рада бачити своїх дівчаток. Одночасно стискають мене в обіймах, а я навіть не маю змоги обійняти їх у відповідь. Мої руки притиснуті вздовж тіла, і я лише сподіваюсь, що в цю мить ніхто не поцупить мою валізу,  яку довелося відпустити.

- Як ви тут опинилися? - запитую,  все ще здивована їх появою.

- Ти думала, що ми не зможемо подивитись в інтернеті час прибуття потягу? - наче образившись, відповідає Соня.

- Я в вас навіть не сумнівалась, - жартома заспокоюю подругу. - Не очікувала вас тут зустріти, але дуже рада вас бачити, - обіймаю по черзі Соню та Катю, і сподіваюсь, що вони розуміють наскільки мені важлива їхня підтримка саме зараз.

Звісно ж, додому мене ніхто не відпустив, попри всі благання та заперечення. Трохи прим'ята дорогою, із запахом ковбаси та Мівіни у волоссі, сиджу на м'якому диванчику у піцерії, поки мене пропалюють наскрізь, дві пари допитливих очей.

- Ну і що ти зупинилась на самому цікавому? - нетерпляче вигукує Соня.

Поки мене не було у місті, я декілька разів дзвонила сестрі, щоб дізнатись останні новини, та стисло розповісти про свої будні. А от Соні я майже не дзвонила. Вона моя найкраща подруга з часів студентства, ми звикли спілкуватись особисто, або обмінюємось кумедними повідомленнями, тому розмова по телефону для нас, то наче інший вимір. Саме тому, зараз вона хіба що не підстрибує на своєму місці, щоб дізнатись подробиці. В одному мав рацію Слава, хоч є що подругам розповісти, а от показати нема що, бо не маю жодної спільної фотографії з хлопцями.

Беру у руки її телефон, знаходжу сторінку Андрія в інстаграм і повертаю їй пристрій. Вона повільно скролить стрічку і повертає екраном до Каті, щоб і та побачила про кого йде мова.

- Тобто ти хочеш сказати, що десь по землі ходять двоє таких сексі-пексі, один з яких лікує людські серця, а інший залізні? - замріяно зітхає Соня, а мені лишається лише дивуватись, як вона змогла згенерувати таке прізвисько дивлячись на фотографію хлопця зростом під метр дев’яносто, широчезними плечима, та вуглуватим обличчям.  

- Одним серця лікують, а іншим розбивають, - незадоволено бубонить собі під ніс Катя і відкидається на спинку дивана. 

Вона завжди захищала мене, почала зі школи, де всі боялись її крутого норову, а через це і не насмілювались мене зачіпати, в універі вона погрожувала влаштувати веселе життя преподу з філософії, який намагався завалити мене на екзамені, і от навіть зараз вона готова висловити все своє невдоволення хлопцям, а мені чомусь хочеться їх захистити.

- І як же ви тепер будете спілкуватись на відстані? - не почувши коментар подруги та не відриваючи погляду від фотографій запитує Соня.

- Курортний роман, він на те і курортний, що закінчується там, де і почався, - Катя вирішує продовжити відповідати на питання Соні, поки я не знаю що й сказати. 

- Але якщо серце кохає, а душа співає, невже це не заслуговує на продовження? - Соня не здається, і я не розумію чому в неї немає хлопця, бо романтичнішої дівчини у своєму житті я ще не бачила.

- Ти права, такий роман має шанс на продовження, але самих почуттів інколи замало, потрібно ще спільне бажання, - більше нічого не додаю і замовляю десерт, щоб підсолодити гіркий осад, який лишила після себе ця розмова.

Отримавши свою частину сніжного заряду від моєї розповіді, обізвавши Славу твердолобим дурнем та охрестивши Андрія лицарем у сяючих обладунках, дівчата зглянулися наді мною і все ж таки відвезли додому. Я була рада побачити дівчат, бо дуже скучила за ними, але не всім я готова з ними поділитись. Той неймовірний аромат, що всюди слідував за мною і підкошував ноги, ті мурашки, що бігли по тілу від його ніжного дотику, і кляті метелики, що тріпотіли своїми крилами при кожному погляді, все це залишиться лише мені.

Надя та Ярослав зустрічають мене теплими обіймами та смачною вечерею. Ми не згадуємо події тижневої давності, не говоримо про вчинок Олега, та не чіпаємо тему весілля, якому не судилося відбутися цими днями. Думаю, Катруся, зі своєю емоційною природою, розповіла їм більше ніж достатньо, тому ми закриваємо цю тему навіть не відкривши її. Надя не лізе до мене із запитаннями та порадами, бо знає, що я звернусь до неї сама коли настане час. Та поки що я не готова. 

Вдосталь насміявшись, з моїх вибіркових пригод, розходимось по кімнатах. Коли двері позаду мене зачиняються, опираюсь на них спиною, даючи собі хвилинку, щоб перевести дух. Нарешті цей день скінчився і я можу більше не вдавати, що зі мною все добре, бо це не так. Чи жалкую я про свій вчинок? Так, жалкую. Але в мене є відмовка для самої себе, я була на емоціях. Весь день я кажу собі, що ці стосунки все одно б закінчились, та напевно я про це вже не дізнаюсь. Своїми спонтанними діями я повернула лінію своєї долі в інший бік, та чи на краще це, покаже лише час.