Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- А найцікавіше не у приват-кімнаті було? - Єхидно знущаюся. Насправді мені не так уже й байдуже те, що сталося в тій кімнаті.

- Найцікавіше я тобі вдома влаштую. - І вщипнув мене за зад.

- Я знову від тебе втечу.

- Не вийде цього разу. Я прив'яжу тебе до ліжка і знущатимусь з твого тендітного тіла. - Сміється.

- Я думаю, ти несерйозно.

- Ні звичайно. Хоча, ідея з прив'язуванням мені видається привабливою.

- Збоченець.

- Тобі цікаво, що я дізнався?

- Так.

- Ну тоді, танцюй від радощів, бо мого тестя у цьому клубі ніколи не бачили.

- Не називай його так. - Стукнула його в плече, і видихнула з полегшенням.

- Чому? Він мій тесть, маю право. - Слово «тесть» промовив смакуючи. - Не перебивай, це не всі новини.

- Є ще щось?

- Цікаво?

- Ще б пак.

- А ось вашу Валерію раніше бачили там частенько.

- Серйозно? Вона там була? Не віриться. - Дивуюсь я.

- Ні, не бувала. Три роки тому вона там працювала.

- Що? В цьому місці?

- Так, і була там досить відомою.

- А Микитюк?

- А Микитюк там не працював.

- Я серйозно.

- І я серйозно. По ньому, як завжди, нічого.

- Виходить, це її картку я знайшла в кабінеті.

- Впевнений у цьому майже на сто відсотків.

Між нами повисла тиша. Я дуже рада, що мій тато не збоченець, але цей факт жодним чином не наближає мене до мети.

- Про що замислилась?

- Не знаю. - Знизала плечима. - Втомилася, напевно.

- Зараз прийдеш додому та відпочинеш. Завтра на свіжу голову подумаємо, що ще можна зробити.

За двадцять хвилин Платон привіз нас додому. Час уже давно за північ і я майже заснула на плечі в Олександра. Він, як справжній лицар, заніс мене до спальні на руках.

- Тобі допомогти роздягтися? - Чую його хрипкий голос.

- Я сама.

- Ти добре подумала?

- Угу. - Солодко обіймаю подушку.

- Не заважатиму тобі, піду попрацюю.

- Угу. - Повторююсь.

- Ти знаєш, у тебе гарні губи. Нижня трохи повненька й виглядає дуже порочно. - Обвів мої губи великим пальцем, чим здійняв табун мурах по моєму тілі і я солодко вигнулась.

- Не варто цього робити. - Отямилась й наткнулась на його прискіпливий погляд.

- Чому? - Його питання залишила без відповіді. Знати б самій «чому». Зрештою, що нам заважає?

- Я піду? - Повторив він.

- Іди.

Він пішов, а моїх сил вистачило лише на те, щоб стягнути з себе сукню та вмитися.