Читати книгу - "За п’ять кроків до кохання"

— Я мало не кинув у тебе омаром, — зі сміхом каже По.

Усі сміються з нами, і ми разом беремося за їжу. Це, без сумніву, найкраща паста з усіх, що я їв, а я ж бував в Італії.

— По! — кажу я, підіймаючи повну виделку їжі. — Це неймовірно!

— Колись ти станеш найкращим шеф-кухарем у світі, — погоджується Стелла, і По широко всміхається їй, посилаючи повітряний поцілунок.

Дуже скоро ми всі ділимося розповідями. Джейсон розповідає історію про те, як два роки тому переконав усю нашу школу напередодні літніх канікул прийти в самій лише білизні. Що особливо вразило, зважаючи, що ми діставали покарання за нерівно пов’язану краватку.

Ось за чим у школі я не сумую, то це за уніформою.

Стелла починає розповідати про всі ті хитрощі, до яких вдавалися вони з По тут, у лікарні, — від намагання викрасти коктейльний апарат із кафетерію до влаштування перегонів на інвалідних кріслах у дитячому відділенні.

Схоже, я не єдиний, кого Барб регулярно хотілося вбити.

— Ой, люди, зараз я вам таке розповім! — каже По, озираючись на Стеллу. — Пам’ятаєш отой Геловін?

Вона вже заходиться сміхом і тепло дивиться на нього, хитаючи головою.

— Нам було — скільки, Стелло? Десять?

Стелла киває, підхоплюючи розповідь:

— Тож ми нап’яли простирадла і…

По починає зловісно підвивати: «УУУУУУ», — простягає руки, блукає по кімнаті.

— Ми прокралися до відділення розумових розладів.

Та він, мабуть, знущається.

Я починаю кашляти — так сильно регочу. Відсуваю свій стілець із-за стола й махаю всім рукою, щоб продовжували, доки я переведу подих.

— Ні! — каже Джейсон. — Ні, бути не може.

— О, чуваче, — каже По, витираючи сльозу. — То було цілковите стовпотворіння, але, безумовно, найкращий Геловін у житті. Ми мали такі неприємності.

— То навіть була не наша ідея! — починає Стелла. — Еббі…

Їй відбирає голос, і я дивлюсь, як вона через силу намагається говорити, доки я наношу на руки трохи «Кел Стату» з моєї похідної пляшки. Вона ловить мій погляд через стіл, і я бачу, як тяжко їй це дається.

— Я сумую за нею, — каже Каміла. Мія згідно киває зі сльозами на очах.

— Еббі була нестримна. Вільна, — киває По. — Завжди казала, що житиме на повну силу, бо Стелла цього не може.

— Так і жила, — каже Стелла. — Доки це її не вбило.

У кімнаті стає зовсім тихо. Дивлюся, як вона зустрічається поглядом з По — обоє сумні, але всміхаються, розділяючи цю мить спогаду про неї.

Шкода, що я вже не можу з нею познайомитись.

— Але вона жила з розмахом. Набагато більшим, ніж ми, — каже По, всміхаючись. — Їй сподобалась би таємна вечірка, як ця.

— Так, — нарешті каже Стелла. — Точно сподобалась би.

Я підіймаю свій келих.

— За Еббі, — кажу я.

— За Еббі, — підхоплюють усі решта, підносячи свої келихи.

Стелла дивиться на мене через стіл, і цей вираз її горіхових очей — безумовно, найкращий подарунок до дня народження, який я міг отримати.

Розділ 21

Стелла

Я притуляюся до кухонного стола, всміхаючись По, доки той дістає свіжоспечений пиріг із духовки, цілком у своїй стихії. Він кидає погляд на мене, підіймаючи густі брови.

— Хотіла побачити майстра за роботою.

Він підморгує, знімає кухонні рукавиці, і я дивлюсь, як він упевнено орудує своїм кухарським ножем, спритно й урочисто нарізаючи пиріг на вісім рівних шматків.

Я плескаю в долоні, коли він бере свіжу полуничку й примружується. Схиляється над нею, відрізає там, надрізає тут, у цілковитій і повній зосередженості. Уже за кілька секунд він підіймає її рукою в рукавичці, широко всміхаючись. Полуничка цілком перетворилася на гарну, вишукану трояндочку, яку він кладе біля пирога.

У мене щелепа відвисає.

— По! Це неймовірно.

Він буденно знизує плечима.

— Практикуюся на наступний місяць, коли ми з Майклом їдемо до мами.

Він кидає на мене погляд із явним виразом: «Нічого особливого».

І, звичайно, я скрикую від захвату. Нарешті!

— Еге, — каже він, усміхаючись від вуха до вуха. — Твоя правда, Стелло. Він мене кохає. І ці останні кілька тижнів без нього були важчі, ніж я міг собі уявити. Я кохаю його.

Він просто-таки випромінює радість.

— Завтра він прийде на обід. Ми зробимо це.

Я ладна стиснути його в обіймах, але зупиняю себе в тому, щоб скоротити відстань між нами та обійняти його. Глянувши на кухонний стіл, беру кухарську рукавицю й надягаю її, щоб потягтися до нього і взяти за руку.

На очах проступають сльози, і я фиркаю, хитаючи головою.

— По. Я така…

Він зриває рукавицю з моєї руки й жбурляє її мені в голову, у самого сльози на очах.

— Dios mio![10] Не треба мені тут сирість розводити, Стелло! Ти ж знаєш, що я не дам дівчині плакати самій.

— Сльози щастя, По, — кажу я, і ми обоє стоїмо й схлипуємо. — Я така щаслива!

З іншої кімнати долинає сміх, і він витирає очі.

— Ну ж бо! Ми пропустимо всю розвагу!

По обережно виносить свій красиво випечений пиріг, утиканий морем свічок, і ми хором заводимо спів. Дивлюся, як у свічному відблиску всміхається Вілл, обводячи поглядом усіх нас за столом.

— З днем народження, любий Вілле. З днем народження!

«І так ще багато разів», — губами промовляю до нього. Ніколи за цими словами не крилося стільки почуттів, як зараз.

— Пробач, що це пиріг! — усміхається до нього По. — Я добрий кухар, але спекти торт за годину — це точно не мій рівень.

— Круто, По. Дуже тобі дякую, — каже Вілл, усміхаючись до нього, а тоді насторожено дивиться на свічки. — Якщо я їх задмухаю, то ви, друзі, не зможете його їсти.

Він переводить погляд між мною і По, і ми урочисто киваємо.

Гоуп нахиляється й задмухує свічки. Куйовдить волосся Вілла, всміхаючись до нього.

— Я загадала для тебе бажання!

Він усміхається навзаєм, підморгує.

— Сподіваюся, там є Стелла, яка вистрибує з іменинного торта в бікіні!

Усі сміються, а Мія дістає свій телефон і селфі-палицю, витягуючи руку, щоб зробити групове фото. Ми зсуваємось докупи наскільки можливо, зберігаючи при цьому безпечну відстань