Читати книгу - "Вітчим для падчерки, Віта Кросс"

Глава 23. Елізабет.

- Ну що, підемо ще прогуляємося по парку?

Пропозиція від Ноа булі цілком очікуваною. Побачення не закінчуються одним лише походом у кіно.

Я погодилася. Мізки вимагали бути провітреними, тому нічого поганого в тому, щоб пройтися разом я не бачила. Тим паче, що погода дозволяло. Теплий вечір, легкий вітерець – саме час для прогулянки.

Ноа виявився дуже товариським хлопцем. Веселим і невимушеним. І мені дійсно на час вдалося забути про насущні проблеми. Кумедними історіями і цікавими розповідями про свої подорожі по різних країнах хлопцеві вдалося мене захопити і навіть розсмішити, за що я була йому щиро вдячна.

Потім Ноа підвіз мене додому і вже у самого порога, коли я подякувала йому за вечір і збиралася поцілувати в щоку, він раптово різко розвернувся і поцілував мене в губи. Руки хлопця миттєво обплелися навколо моєї талії, а язик впевнено увірвався до рота. Я навіть збагнути толком нічого не встигла і запротестувати, хоча про що це я? Інші на перших побаченнях сексом займаються, а я збираюся відбиватися від якогось поцілунку?

Не особливо і приємного треба сказати. Ні, відчуття ніби нічого. Цілуватися хлопець однозначно вміє, не слиняво принаймні і не намагається дістати мені до гланд язиком. Все в міру, ось тільки відчуттів ніяких.

Спогади про вчорашній короткий дотик до губ містера Мітчелла знову непрошено увірвалися в свідомість, змушуючи мимоволі порівнювати і це порівняння мені не сподобалося. Навіть здалося, що я почула знайомий низький чоловічий голос, такими явними були картинки в уяві.

 - Кхм-кхм.

Пролунало раптово зовсім по-справжньому зліва від нас. Ох, Боги, мені не здалося. Ноа швидко відлепив від мене свої губи, а я ошелешено повернулась і трохи крізь землю не провалилася від несподіванки. Прямо за півметра від нас стояли Еліза і … Кевін. І якщо до презирливого погляду мачухи я звикла, то наповнені нез'ясовним роздратуванням очі містера Мітчелла змусили втиснутися в підлогу п'ятами.

 - Добрий вечір, - першим отямився Ноа і простягнув руку Кевіну, - я - Ноа, хлопець Еллі.

 - Приємно познайомитися, - роблено ввічливо кивнула Еліза.

Містер Мітчелл опустив погляд на руку хлопця і стримано потис її.

 - А я майбутній вітчим Елізабет, - чоловічий голос пролунав як далекий гуркіт грому. Начебто і не дуже голосно, але страхітливо.

 - Приємно познайомитися, - не помітивши загрози в голосі містера Мітчелла, Ноа продовжив посміхатися, - Ви проходьте, в ми ще трохи постоїмо тут з Еллі.

 - Елізабет йде додому. Час майже дванадцять.

Що? Я здивовано подивилася на "майбутнього вітчима", як він сам сказав. Вчора ми приїхали навіть пізніше і час не був пізнім.

 - Але .., - Ноа спробував ще щось сказати, але Кевін вже не слухав.

Пройшов повз нього і взявши мене за лікоть, підштовхнув до дверей.

 - До побачення, Ноа. Прощайся з хлопцем, Елізабет.

Я встигла лише пискнути «Бувай», як мене буквально заштовхали в будинок. Переступивши поріг, вирвала руку з міцного захвату містера Мітчелла і вже збиралася запитати що це тільки що було, як Еліза мене випередила.

 - Еллі, Кевін правий. Що це ще за нічні обжимання біля дверей? Щоб більше подібного я не бачила. Ти, зрештою, не в селі знаходишся, щоб обніматися із ким попало.

Ну й порівняння!

 - Ноа не хтось попало, - відповіла я і тут же відчула, як містер Мітчелл знову впивається в мене очима. Та що це таке з ним сьогодні?

Невже він і справді збирається поводитися як справжній вітчим? Змушувати приходити додому в десять і відправлятися в ліжко відразу після чистки зубів?

Не вистачало тільки цього. Еліза відкрила рота, щоб сказати ще щось якраз, коли з кухні почувся істеричний вереск Дженні і чийсь заразливий сміх, схожий на дитячий. Хто це ще?

Ми всі втрьох кинулися на голоси, але різко загальмували, коли нам на зустріч вискочила зведена сестра. Її волосся було забруднене чимось липким, а по обличчю і шиї розмазана якась слизька суспензія. Я від несподіванки аж рота відкрила. Та вона ж виглядає прямо як я вчора на вечірці. Ох, невже можна починати вірити в силу бумеранга?