Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

Три місяці потому

Холодне повітря тверезило думки, які без упину кружляли в голові Ельзи. Та лише частина плану була позаду й це ще більше додавало тривоги, адже ось-ось вона має народити. Якісь неприємні передчуття були в глибині її душі та які саме вона не могла збагнути. Щось недобре насувається вона знала це точно. Вовчиця дивилася на зграї, що зібралися в одне військо, які очолювали ватажки, серед них був і її чоловік та брат. Вони були проти, щоб Ельза йшла в бій разом з рештою та вона була непохитною у своєму рішенні, адже вважала своїм обов'язком бути поруч зі своїми вовками. Тео зрештою здався її переконувати та поставив умову, що з нею завжди буде Райлі. Як не крути та вони з Ельзою трішки поладнали за останні місяці. 

 Землю укривав сніг, який не припиняв падати, а вітер лише додавав суворості погоди. Ельза стояла в теплій шубі з хутра, яка укрилася сніжинками. Небо затягнуло темними, сірими та густими хмарами. Вовчиця прикрила очі вдихнувши холодний зимний запах на всі груди й на секунду вона відчула спокій. Та його обірвав гучний вий звірів, які наближалися до їхніх зграй. Ельза відкрила очі та перевела погляд на Тео, а той лише кивнув даючи зрозуміти, що він теж їх чув. А це означає лише одне - вони наближаються. Ватажки вважали, що вивертні нападуть пізніше, проте судячи з усього ті не стали зволікати.

– Впевнена, що не хочеш піти в безпечне місце? – Райлі стояв позаду Ельзи та стежив за її поглядом. Вона дивилася на свого чоловіка, який із запалом давав настанови вовкам.

– Я здатна постояти за себе, тобі немає чого хвилюватися, Райлі. – вона не зводила очей зі свого чоловіка, який залишався спокійним попри те, що ворог був уже близько. А це означало, що бій не уникнути.

– Думаєш ми впораємося з їхньою чисельністю? Або можливо зможемо домовитися? – Ельза повернула погляд на вовка, який стояв позаду.

– Домовитися? –  вовчиця хмикнула. – Неможливо домовитися з тими, хто вважає нас здобиччю. Це як засунути голову в пащу до голодного лева та сподіватися, що його інстинкт не спрацює перед вмовляннями до здорового глузду. Не важливо, що я думаю щодо битви, адже вона все одно незбіжна. Ми боремося за своє існування, а отже іншого виходу, як перемогти у нас немає. – Ельза перемкнулася на вовчий слух, зараз стало підозріло тихо. Не чути жодного шурхоту живих істот, а це не до добра.

– Як вважаєш перевтілення колишніх вовків у вивертнів зробила їх такими жорстокими чи вони були такими з народження? – Райлі спостерігав за обличчям Ельзи, яка трималася спокійно не зважаючи на напружені обставини.

– Щось ти занадто говіркий сьогодні. – вовчиця повернулася до нього спиною та дивилася в далечінь. – Жорстокості не притаманна раса. Бути жорстоким - це вибір. І вони його зробили власноруч своїми вчинками, тому й понесуть за це кару. – її розмову обірвав гучний звук, один із вовків подув у ріг й цей сигнал тривоги роздався всюди даючи знак, щоб всі прийняли готовність.

Серце завмерло на якусь мить, коли з лісу вибігли вивертні, в сяючих червоних очах яких горіла порожнеча. Вони не мали шерсті, їхні тіла були лисі, ікла довші ніж у вовків, а кігті були гострі та великі. Вовки побачивши їх почали приймати облік вовка й Ельза не чекаючи почала набувати також вовчу подобу. Райлі чомусь не поспішав перевтілюватися, проте вовчиця не звертала на нього уваги. Вона стояла в подобі величезного вовка, розмір якого затінював навіть інших ватажків. Ельза бігла вперед обганяючи всіх навколо й випередивши їх вона накинулася на вивертнів, які прямували на зустріч. Вона вгризалася в їхні шиї з усією люттю, не даючи їм шансу вижити, а вовки бачачи, як ватажок розриває ворогів лише більше підіймали свій бойовий дух. Вони слідували її прикладу вступаючи у бій з вивертнями та на жаль, не всім вовкам вдавалося вийти живими у цій боротьбі. Ельза накинулася на вивертня та знесла лапою його голову й зупинилася оглядаючись на жахливу картину. Сніг укривали червоні стежини. Вовчиця дивилася на те, як кожний вовк боровся до останнього. Вона відчула, як почала набувати людську подобу, хоча не хотіла цього, щось почало відбуватися. Вона впала на сніг та схопилася за живіт, який почав боліти. Тео підбіг до вовчиці, коли відчув її біль й схопивши її на руки помчав якомога далі від поля бою в бік, де стояв Райлі.

– Я можу сама йти. – Ельза торкнулася ногами землі, а Райлі підхопив її за руку допомагаючи їй стояти на ногах.

– Виведи її звідси якнайдалі й хутко, у неї почалися пологи. Я не можу піти з вами й кинути вовків, я мушу їх захищати. Проте, я прийду щойно зможу. – Тео поцілував Ельзу в чоло й ті пішли.

Доходячи до хижини, яка з огляду на все давно пустувала в лісі - вовчиця звалилася на підлогу й закричала від болю. Вона вкривалася холодним потом, а на збіднілому обличчі виразно виділялися очі.

– Я не можу. Я не можу йти далі. – Ельза знову закричала від болю, що тягнувся по всьому тілу. Райлі простелив свою шубу на землю та переклав туди вовчицю. – Тобі доведеться приймати пологи. – вовчиця схопила його міцно за руку вивільняючи кігті в його шкіру, від чого Райлі скорчив гримасу, проте терпів біль до останнього.

Дихання Ельзи почастішало, в її очах почало все розпливатися від втрати сил. Вона відчувала, як сили все більше її покидають, а запаморочення посилюється. Ельза втратила зв'язок з реальністю й не помічала, що відбувається навколо. Та сильне гарчання, яке було не вовчим змусило її перевести погляд на шум.

– Ти? – здивуванню вовчиці не було меж.