Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

- Як вам? Тепер ваша черга хизуватись.

Вона декілька секунд мовчала, потім відповіла:

- Дійсно атмосферно! Так, Максе? 

Й навела на нього камеру. Мене наче окропом ошпарило, коли я його побачила. Я мовчки дивилась на нього, а він на мене. Нарешті, він сказав:

- Привіт, сонечко! Радий тебе бачити! Я так розумію, у тебе все добре?

- Привіт, любий! Так, у мене все гаразд. Сподіваюсь, у тебе так само?

- В цілому нормально. Сумую за тобою.

Було якось дивно від нього це чути. Я думала, він рознервується, скаже щось в'їдливе.

- Я теж, - вихопилось у мене.

Його обличчя різко зникло, натомість з'явилося обличчя Аніти.

- Не хотілось вас переривати, але нам вже принесли замовлення. Давайте, поговоримо пізніше. Гарного вечора вам!

Й вона вимкнулась.

- Ну, якось так, - сказала я Томасу, сідаючи назад за столик.

- Ти - молодець! Сподіваюсь, цей дзвінок не зіпсує нам вечір.

- Та ні! Чого б це? Робімо замовлення.

Томас цілий вечір намагався мене чимось веселити, розповідав без упину різні бувальщини, здобрюючи їх анекдотами. Було цікаво, але у мене перед очима стояло обличчя Максима. Щось у ньому було дивне. Якась бентега.

Томас чудово бачив, що періодично мої думки не тут, не з ним. Його це засмучувало. Нарешті, він не витримав:

- Думаєш про них?

- Ні. Про нього. Я відчуваю, щось з ним не так.

- Люба моя дівчинко! Боже, яке ти наївне створіння! З ним усе так! А от що з тобою? Відкрий очі! Він сказав тобі, що вони живуть в одному номері? Певно, що ні! Хвилюється вона за нього!

Нарешті, Томас замовк. Я теж мовчала. Я не знала, що сказати. Томас подивився на мене й продовжив: 

- Я не розумію, як йому вдається так морочити голови своїм жінкам. Ви наче втрачаєте здоровий глузд. Він творить, що хоче, а ти збираєшся йому народжувати? Катю, ти давно мені подобаєшся, мені навіть здається, я тебе кохаю. Та зовсім не здається, так і є! Але твої думки тільки про нього, про твого невірного чоловіка! Усвідом, він спить з Нітою! 

Я не стрималась:

- Ти що свічку тримав? Звідки така впевненість?

- У нас з сестрою секретів один від одного немає. Вона мені все розповідає. Свічку я, звичайно, не тримав. Але за номер знаю точно. Уточнив у готелі перш ніж говорити тобі. Подзвони й запитай у нього! Запитай, а потім можемо перевірити, зателефонувавши на ресепшин.

- Томас, досить! Дякую за турботу! Я зрозуміла тебе. Розберусь з ним сама. Думаю, нам час йти. Мені так точно. Замовляй рахунок і, будь ласка, допоможи мені викликати таксі.

- Я тебе підвезу.

- Ні, дякую, я сама. Мені треба подумати.

Це його переконало. Він більше не наполягав. Ми розполовинили рахунок, хоча він хотів оплатити все сам, мовляв, це ж він мене запросив. Але я була непохитна. Сказала, інакше це останній раз ми кудись ходимо разом. 

Розпрощались ми досить прохолодно. Я намагалась бути чемною дівчинкою. А ще більше, не показувати йому, як мені боляче. 

- Ну, що ж, Томасе! Дякую дуже за чудовий вечір! Мені точно  не було сумно. Й ти мав рацію, ресторан таки класнючий!

Але Томас не з тих, кого можна обманути. Він подивився на мене якось ніби винувато й сказав:

- Вибач, мила! За те, що зробив боляче. За все, що я тобі наговорив. За те, що зіпсував нам вечір. Але ти повинна знати.

- Не бери в голову! Побачимось завтра в офісі!

Я чим швидше юркнула в таксі, щоб тільки Томас не помітив, як блищать мої очі. А вже в салоні авто, чистісінькому та з запахом цитрини, сльози вже не підкорялись моїй волі зовсім. Котились щоками та великими гарячими краплинами падали на руки. Я навіть не намагалась їх якось зупиняти, ловити руками, розмазувати по обличчю. Навіщо? Те, що має бути виплакане, повинно бути виплакано. Добре таксист попався неуважний до пасажирів, а з тих, хто ретельно стежить за дорогою. Мабуть, новачок. Тільки коли розраховувалась, він запитав: “Ви в порядку?”

- У повному, - відповіла я. Та, побажавши вдалого вечора, вийшла з машини.

Вдома, як і годиться, понишпорила в барі, знайшла відкриту пляшку рому Plantation. Те, що лікар прописав!  Налила в склянку. Зробила декілька ковтків. Взяла телефон і, вмостившись на нашому сімейному ліжку, набрала мого чоловіка. 

Дякувати Богу, занадто довго чекати не довелося.

- Алло. Привіт. Ти вже вдома? - почула голос Макса.

- Так. А ти де?

- У номері.

- У тому, що спільний з Анітою?

Він відповів не зразу. Я терпляче чекала, хоча всередині мене вже тіпало не на жарт.

- Так вийшло. Я тобі потім все поясню.

- Не сумніваюсь, поясниш. Ти спиш з нею в одному ліжку?