Читати книгу - "Метаморфози"

Навзнак обоє. Хотіли піднятись, та меч не дозволив:

Амфімедонтові — в бік, Форбантові — в горло встромився.

На Акторіда ж, Еріта, що саме в ту мить за двосічний

/80/ Довгий вхопився топір, Персей не з мечем своїм вийшов:

Миттю обіруч піднявши кратер, що на ньому висока

Скрізь виступала різьба, велетенську посудину мідну,

Й кинув у мужа того. Він же, кров пурпурову зригнувши,

Падає й б’ється, спускаючи дух, головою об землю.

Вже й Полідаймон поліг, що походив од Семіраміди,

Житель Сперхея Лікет; Абарід, що родивсь на Кавказі,

Кліт, Флегіат, а за ними — й Гелік буйноволосий, —

Знищує всіх, ще й тіла накопичені топче ногою.

Так і не зваживсь Фіней проти ворога вийти віч-на-віч:

/90/ Кинув списом здаля, але схибив, потрапивши в Іда,

Хоч безоружним той був, уникаючи битви намарно.

Грізним поглядом Ід безсердечного зміряв Фінея.

«Раз ти втягнув мене в бій, так поглянь, кого проти себе

Ти повернув, і за рану нанесену раною сплачуй!»

Списом, що вихопив з тіла свого, мав метнути в Фінея,

Й раптом ослабнув, поник, пролившися рештками крові.

Далі й Одіт, що в краю тому був після владаря першим,

Впав під Клімена мечем. Гіпсей порішив Протенора,

Ну а Гіпсея — Лінкід. Серед них був похилий вже віком

/100/ Ематіон, шанувальник богів, чоловік правдолюбний.

Через літа вже не міг воювать, тож юрмі роз'ярілій

Кидає гнівні слова, проклинаючи зброю злочинну.

Поки вівтар обнімає руками тремтливими старець,

Хромід мечем йому голову зрізав, і та покотилась

По вівтареві; півмертвий язик невиразні прокляття

Пролепетав ще, й життя закінчив між вогнями той старець.

Два близнюки, Бротеад і Аммон, що в змаганні кулачнім

Непереможні — коли б то кулак міг мечам дорівняти! —

Смерть од Фінея руки прийняли; з ними й Ампік, Церери

/110/ Жрець, що довкіл голови білосніжну пов’язує стьожку,

Й ти, Лампетіде, замовк, не в такому, а мирному ділі

Мав прислужитись: єднаючи голос із гомоном ліри,

Піснею свято й гостину покликаний був прославляти.

Поки він мирно стояв оддалік із дзвінким своїм плектром,

Петтал глумливо: «Стігійським богам доспівай свою пісню!» —

Мовив і скроню пробив йому ратищем гостроконечним.

Пальцями той, коли падав, конаючи, струн ще торкнувся,

І випадково співзвуччям сумним одізвалася ліра.

Грізний Лікорм того вбивства, однак, не лишив без покари:

/120/ Вирвавши засув із правих дверей, наче довбнею, махом

Череп йому розтрощив, а той, заливаючись кров’ю,

Мертвий на землю упав, як жертовний бичок під обухом.

Далі кініфський{221} Пелат намагався й собі відірвати

Засув од лівих дверей, та пробив йому вістрям правицю

Мармарідянин{222} Коріт, пришпиливши її до одвірка.

Абат ще спис йому в бік устромив, але той не звалився,

Тільки повис на руці, до дверей прицвяхований міцно.

Вже ось поліг Меланей, що вступивсь за Персея, а далі —

Впав і Доріл, що поля під собою мав насамонійські{223},

/130/ Славний землею Доріл, ніхто ж бо не міг з ним рівнятись

Обширом нив, ніхто не збирав стільки пахощів цінних.

Навскіс кинутий спис завдав йому рану смертельну:

Вістрям заглибивсь у пах. А той, хто метнув ним, бактрієць{224}

Галкіоней, лиш побачив, як ранений дух випускає,

Й водить очима, повітря хапаючи, — «Ось під тобою, —

Каже, — й земля твоя вся!» — і знекровлене тіло покинув.

Тут його месник, Абанта нащадок, зустрів ще гарячим

Вістрям, добутим із рани; крізь ніздрі пробившись, залізо

Шиєю вийшло, й так і поліг він, просилений списом.

/140/ Поки Персеєві Доля сприяє, сини однієї

Матері — Клітій і Кланій — од ран неоднакових гинуть:

Клітію ясен важкий, що з могутньої вирвавсь долоні,

Стегна розсік, а Кланію вістрям між зуби ввігнався.

Впав Келадон, що із Мендеса{225}, впав палестинської неньки

Син яснозорий Астрей, в кого батько був невідомий,

І Етіон, який знавсь на майбутнім, та, видно, тим разом

Птах віщуна підманув. І Тоакт, владаря зброєносець,

Гепнувсь об землю, й Агірт, осоромлений батька убивством.

Юрмами все ж на ослаблого тиснуть, усі — одного лиш

/150/ Хочуть зі світу звести, звідусіль піднялись одностайно,

Змовившись проти добра, проти честі й заслуги пришельця.

Тесть, шанувальник богів, і Персеєва юна дружина,

Й мати тривожаться ним, наповнюють криком покої,

Та заглушили їх брязкіт заліза й поранених зойки.

Ось і пенатів, убивством осквернених, дика Беллона{226}

Кров’ю захлюпує й знов ошалілу зав’язує бійку.

Тільки його одного оточили — Фіней і не менше

Тисячі тих, що з Фінеєм; з обох боків ненастанно

Градом повз нього списи — біля вух та очей — пролітають.

/160/ До кам'яного стовпа він тоді прихилився плечима, —

Ззаду щоб хто не напав, — до напасників ставши обличчям,

Стримує їхній напір. Хаонієць{227} Молпей вів до бою

Зліва загін; Ехемон-набатієць{228} — правий очолив.

Так от тигриця, бува, роздратована голодом, чує

Мукання стад на одній водночас і на другій долині,

Й подумки в цей бік і в той поривається, спрагнена крові;

Так завагався Персей — чи праворуч метнутись, чи вліво.

Врешті, Молпея вразив, проколовши стегно, й відступити

Дав йому змогу, бо вже й Ехемон, у бою роз'ярілий,

/170/ Мітив у нього мечем, намагався поцілити в