Читати книгу - "Ліки без рецепту не продаються, Любава Волошин"

Два дні Аліна проводила насолоджуючись самотністю,тишею і рідкими візитами Тіні. Вовк скептично дивився на неї викручуючи голову під кутом, фиркав і знову зникав у гущі лісу. Що він там робить вона не знала,та пробувати розпитати друга про його дивні втечі не стала.

Наближався вечір зустрічі з Міка. Тиждень проведений без друга змусив її засумувати за дурними жартами. Вони домовились зустрітись у " Дикому яблоці" і зараз Аліна стояла перед шафою не в силах обрати достойний образ на вечір.

Вона згадала, як у перші дні свого життя на Древендумі Міка проводив їй екскурсію Зеленим розколом,  і як вони вечеряли в цьому закладі вперше. 

Аліна згадала яким дивним їй все видавалось і як сильно вона хотіла повернутись додому. Але тільки тепер вона розуміла,що назад шляху для неї немає і не буде. Бо її дім тут.

Вона потягнулась за зеленого костюму,що чудово відтіняв її очі і посміхнувшись пішла наводити марафет. Волосся вона залишила розпущеним і прикрасила красивою шпилькою з метеликом.

Сьогодні вона не планувала користуватись порталом,вона хотіла насолодитись пішою прогулянкою,подихати морозним лісним повітрям і насолодитись порожніми вулицями поселення. Зелений розкол був провінцією і вона навіть уявити не могла,що побачила б у столиці ельфійської імперії, однак поки що вона і не хотіла цього. 

Оминувши знайому до дрібниць Центральну площу і ступивши на бруківку Дубової вулиці вона з широкою посмішкою повільно направилась до яскравої вивіски закладу.

По вулиці розносились аромати свіжої випічки і гарячого трав'яного завару. Аліна підійшла до дверей таверни і увійшла у середину. Тепле повітря огорнуло її і  вона поспішила зняти верхній одяг. Роззирнувшись у пошуках друга,побачила його за знайомим столиком в кутку.

-" Ти пам'ятаєш?"- спитала вона підійшовши до нього.

-" Ще б пак.- усміхнувся друг.- Після подій тих днів моє прекрасне і щасливе життя перевернулось з ніг на голову."

Аліна штовхнула його в плече і усміхаючись черговому жарту Міка  сіла за стіл.

-" Замовлення скоро принесуть. А я пропоную не витрачати час і обговорити деякі моменти."- з цими словами друг виклав на стіл декілька листків паперу і простягнув Аліні.

Вона кинулась швидко перечитувати текс. Це був партнерський договір між нею та другом на володіння правами лавки у рівних долях.

-" Що я маю зробити?"- спитала Аліна закінчивши прочитання та залишаючись задоволеною умовами договору.

-" Залиш свій підпис внизу і з цього моменту наш договір вступить в дію."

Аліна поспішно залишила карикатурний підпис тремтячою рукою. Вона досі не могла повірити в те,що її мрія майже здійснилась.

-" Ти вже вигадала назву для лавки?"- раптом запитав друг.

-" Я думала над цим. Але так і не змогла вигадати нічого,щоб вписались у місцевий антураж."- сказала вона. Тим часом  до їхнього столика підійшов уже добре знайомий їй повноватий ельф,що був власником даного закладу,звали його Овінем. Овінем поставив їм на стіл пляшку з вином і Міка поспішно розлив його постаканах.

-" А я думав і мене здається,що назва з твого світу чудово підійде. Адже такого типу лавок тут немає і вона і так буде виділятись."- сказав друг.

Аліна задумалась над його словами. В дечому він був правий,схоже що все до чого Аліна мала хоча б мінімальне відношення автоматично починало відрізнятись від того що було притаманне в цьому світі.

-"Тоді нехай буде  " Аптека".- не стала довго вигадувати  Аліна.

-" Ти говорила це слово раніше.- сказав друг - Звучить непогано. Я готовий стати власником " Аптеки".- усміхнувся Міка.

Потім Овінем приніс їм їжу і вони на якийсь час розчинились у смакові страв,лише зрідка обмінюючись враженнями від них.. Вечір пройшов чарівно і  вони почали збиратися додому.

-"Я проведу тебе додому але спершу хочу ще дещо показати."- заінтриговано сказав друг.

Вони вийшли з таверни і розміреним темпом пройшли трошки далі по вулиці у напрямку академії. Раптом Міка зупинився.

-" Я не сподівався на те,що зможу так швидко знайти приміщення, але схоже удача на нашій стороні."-сказав друг і обережно розвернув її обличчя до невеликого будиночку в ряді інших.

Вона невірячи перевела погляд на друга.

-" Не може бути."- сказала вона. 

Міка простягнув їй ключ  і махнув в сторону будинку дозволяючи перевірити достовірність його слів. Аліна кинулась до дверей і тремтячими руками відчинила їх. Вона опинилась у просторому красивому приміщенні з світлого дерева з купою різних рядочків поличок і  стійкою продавця позаду якої знаходились двері.Вона бігом відчинила їх,щоб з щасливим визгом зрозуміти,що за ними ховались кухня- комора.

-"Пропоную завтра зайнятись  прибиранням,а потім і перевезенням всього необхідного товару і речей. І тоді якщо ми сильно постараємось,то через декілька днів зможемо зробити відкриття."- сказав Міка стоячи в проході і з посмішкою спостерігаючи й за тим як Аліна роздивляється кожен куточок  приміщення.

-"Жодних завтра."- сказала Аліна. Вона поспішно скинула верхній одяг,увімкнула світло і кинулась наводити лад у її власній аптеці.

Радісна посмішка спала з обличчя друга та йому не залишалось нічого іншого окрім як долучитись до праці.