Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

- Набагато краще, - усміхнулася я і поцілувала його коротко в губи. - Скільки ще летіти?

- Кілька годин, - уже посміхнувся він, задоволений, що в мене гарний настрій.

Я кивнула, і стала далі їсти бутерброди, а на десерт у нас було по тістечку і нам принесли ще чаю.

Після перекусу ми стали грати удвох на комп'ютері, то в танчики, то в бігалки-стрілялки, то ще в щось. Ігор у нього було не так вже й багато, але щоб вбити час - вистачило, враховуючи, що в паузах ми цілувалися, особливо, коли я програвала, що було часто.

Прилетіли ми вночі, точніше пізно ввечері, коли в нашому місті був полудень, або плюс-мінус година.

У невеликому, але спекотному містечку - що було незвично, попри те, що був квітень, на батьківщині було холодно - ми поїхали до готелю, вирішивши, що спершу варто зареєструватися, перевдягнутися і залишити речі.

Це була висока хвиляста будова з балконами, красивим парадним входом і величезним басейном з невеликими акуратними мостиками через нього. Утім, у басейні можна було купатися - кілька металевих сходинок із ручками вели у воду. Нині він гарно був підсвічений неяскравими кольоровими ліхтариками, а в центрі, де з'єднувалися два містки, невеличку круглу платформу прикрашали два незвичні ліхтарі, з чорними гарними прутами, що огинали ніжки двох ліхтарів та сам центр світла в непрозорому склі.

У холі готелю було помітно прохолодніше, ніж на вулиці, але залишалася та сама спека.

Поки Віт реєстрував нас, я оглянула хол. Стеля висока і під нею горить неяскрава, але доволі красива кришталева люстра. Вона не була величезною, але й маленькою не була. Десь середніх розмірів, з красивими підвісками з того ж кришталю.

Чекати Віта довго не довелося - він підійшов до мене, я сиділа на білому шкіряному дивані для тих, хто чекає, вручив мені ключ і документи, а сам узяв дві валізи й ми пішли до ліфта.

Наш номер був на п'ятому поверсі, і він був величезний і сліпуче красивий. Віт залишив валізи у вітальні - вона займала майже весь номер і була величезною. Інтер'єр теж був не найпростішим. Починаючи з великої плазми на стіні, навпроти білих дивана і двох крісел, і закінчуючи великими від стелі до підлоги вікнами з білими з візерунками рамками.

Освітлення я увімкнула скрізь, лише для того, щоб усе подивитися і всім помилуватися.

Ванна була невеликою, на пів кімнати розкинулася джакузі з масажерами для спини, ніг і рук, а в кутку - кнопки, щоб усе це увімкнути, і поруч невелика інструкція англійською. На решті половини була акуратна, але проста раковина з дзеркалом і поличками з боків від нього. У кутку невеликий і акуратний унітаз. Також по стелі ванної кімнати були невеликі круглі світильники.

Потім я знайшла невелику спальню з величезним ліжком і подумала, що Віт, схоже, має слабкість до великих ліжок і любить спати, розкинувши всі кінцівки. Хоча хто не любить повалятися у великому ліжку?

Саме ліжко стояло на уступі, який був не довгим і не на всю спальню, але не був коротким і не на одне лише ліжко. З боків від нього на цій "сходинці" були невисокі тумбочки з невеликими бронзовими світильниками, які, чомусь, мені ніколи не подобалися. Я вважала, що вони займають лише місце на тумбочці й могла їх терпіти тільки в підвішеному стані. Але зараз вони були мініатюрними та красивими, тому я не прибрала їх.

Навпроти, була стіна, повністю заставлена дзеркальною шафою, крім центру стіни. Там стояв комод такого ж плану, як і шафи, а над ним невеличка плазма, такої ж нечитабельної фірми, як і у вітальні. Стіна навпроти входу - темних дерев'яних дверей і якихось невеличких картин на стіні в простих рамочках - підвіконня на всю довжину і два вікна, до самої стелі, в такій самій рамі, як і вікна у вітальні.

Віта я знайшла за барною стійкою у вітальні. Вона була короткою, поруч стояв невеликий кухонний столик і два стільці з високими спинками.

Чоловік одразу помітив мене і посміхнувся, тримаючи в руці склянку з соком.

- Усе подивилася? Подобається? - він усміхнувся ще ширше, коли я підійшла до нього і просто обійняла, через те, що він сидів, я дотягнулася до його шиї, уткнувшись у неї носом. - Напевно, подобається, - відповів за мене він і легко поклав руку мені на поперек, погладжуючи спину.

- Дякую, - прошепотіла я, - мені ще ніхто ось такого ніколи не робив. Я так кохаю тебе.

- Я це роблю, тому ж, - прошепотів чоловік у відповідь. - До того ж тепер я твій чоловік і тільки я маю право балувати тебе.

- Маєш, - погодилася я, усміхнувшись, і легенько поцілувала його в шию.

- І тільки ти заводиш мене впівоберта, - уже у вухо шепнули мені, але я відсторонилася.

- Може, погуляємо? Я не хочу всю першу ніч провести в спальні.

- Тоді пішли купатися, - посміхнувся чоловік, а потім додав. - Звичайно, я буду цілувати тебе. Не можу стримувати свої губи, але обіцяю - це буде просто купання в морі. Дуже цнотливо.

- Вночі? І слово ж, яке вибрав!

- Значить, гуляти вночі можна, а купатися не можна? - тепер Віт награно здивовано підняв свої брови.

- Я ніколи вночі не купалася в морі... - знизала я плечима.

- Сьогодні це виправимо. Ходімо?

- Треба переодягнутися, - усміхнулася я і з валізою сховалася в спальні.

Переодягнувшись у легкий короткий сарафанчик, під низ одягнувши купальник і зверху накинувши парео, я вийшла у вітальню, де вже стояв Віт у жовтій яскравій футболці та шортах із пальмами.

Ті, хто працював у готелі, не здивувалися тому, що ми йдемо купатися, - вони звикли, адже о другій годині ночі такі самі гості, як і ми, гуляли холом і територією готелю, плавали в басейні. Загалом, було дуже жваво, для ночі.

Віт довідався, як нам пройти до пляжу, і нам доступно пояснили та показали, в який бік іти, де звертати й куди.

Поки ми йшли, я набрала мамі, яка швидко відповіла.

- Як долетіли? Як погода? Як себе почуваєш? - закидала мама одразу ж запитаннями.