Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Проспавши до четвертої вечора, Віт розбудив мене, коли в номері розповсюдився запах смачної їжі та моїх парфумів. Утім, може мої парфуми смерділи тільки мені.

Мене нереально нудило. Просто вивертало, але їжі в моєму шлунку було небагато. Може, саме тому мене й нудило, адже варто було Віту запхати до мого рота кілька ложок ніжного і смачного пюре, і я одразу зітхнула, мені стало значно легше. Оглянувши велику кімнату, я помітила, що всі речі були так і розкидані, а на ліжку творився такий буревій із великих і маленьких подушок та ковдри, що було просто незручно перед покоївками. Хоч це і номер для молодят.

- Ти хоч трохи поспав? - з набитим ротом запитала я, явно звеселяючи чоловіка, судячи з його усмішки та веселих очей.

- Звичайно. Але і встиг зустріти твого батька, який передав нам одяг, - засміявся хлопець, розглядаючи мене.

- Зрозуміло, - зітхнула я.

- Літак о пів на дванадцяту, це найзручніший рейс, тож ми зараз поїмо і їдемо збирати речі, - суворо і смішно скомандував Віт.

- Так, мій капітане, - засміялася я, вчасно засовуючи ложку з пюре і м'ясом до рота. Мене майже покарали. Хоча від поцілунку я ще не відмовлялася. Вночі їх було багато, але якоюсь мірою всього не буває забагато, зокрема це стосується і поцілунків.

Як ми збиралися - це окрема тема. Поки Віт їздив на фірму вирішувати якісь питання, я збирала нас у дорогу, разом із нашими мамами. Вони були, на моє здивування, дуже близькими подругами, тож інколи намагалася замислюватися, щоб не чути їхніх жартів чи підколок. Щоб не червоніти, адже вони й жартували на теми... доволі інтимного характеру.

Утім, без їхньої допомоги я б і не зібралася зовсім. Вони дуже допомогли мені.

Віт приїхав, коли я буквально стрибала на своїй валізі, намагаючись закрити її. Валіза Віта закрилася без особливих зусиль, а ось моя... Зрештою, я ж жінка. Це багато що пояснює.

Віт, напевно, подумав так само, тому спокійно допоміг мені застебнути "блискавку", посадивши мене на валізу. Потім коротко поцілував мене і відійшов, розстібаючи сорочку.

- Батьки поїдуть нас проводжати, - згадала я, що мама все-таки вмовила мене погодитися на чотирьох провідників. А потім зателефонувала Настя, сестра Віталіка, і також додалася до списку провідників.

Віт кивнув, натягуючи футболку і спортивну кофту. А потім і джинси.

- Щось сталося?

- Просто відпочити хочу. Втомився я від роботи, - зітхнув чоловік, а я підійшла й обійняла його зі спини, погладивши долонями по його пресу, легко й ніжно, ніби заспокоюючи.

- Я допоможу тобі забути про все. Обіцяю.

- Це добре, - Віт повернувся до мене обличчям і ніжно поцілував, провів по щоці долонею і поклав руку мені на потилицю, розплутуючи шпильку-"крабик" із волосся.

- Уже пів на десяту, - нагадав голос Євгенії, а ми відірвалися одне від одного й одночасно посміхнулися.

- Ходімо, - кивнув Віт і взяв дві валізи та поніс їх у машину.

Я швидко подивилася в дзеркало, кілька разів розчесала волосся пальцями, адже хвіст робити знову довго, а потім швидко взяла свою сумочку з найнеобхіднішими речами та поспішила за всіма.

Настя і Саша не поїхали в аеропорт, вони просто не помістилися в машині Віта, але вони нас провели, розцілували і я до того ж отримала коротку пораду від улюбленої сестрички Віта.

Віз нас тато Віта, а сам Віт тримав мене на колінах на задньому сидінні, тісно не було, некомфортно було.

В аеропорту ми провели багато часу, чекаючи свого рейсу. Батьки спілкувалися з нами жваво, тож я почувалася не у своїй тарілці. Здавалося б, я мала уже звикнути до такого спілкування з ними - відкритого й безтурботного, - але не могла. І Віт, схоже, теж.

Коли оголосили посадку, і ми почали обійматися, прощатися і цілуватися. У щоки, звісно. Мама мене розцілувала, як і мама Віта, обидві погладили мій животик, а чоловіки побажали приємного відпочинку і нас відпустили.

Ми швидко і без проблем пройшли реєстрацію і невдовзі вже сиділи на своїх місцях у літаку. Я мимоволі стиснула ручки крісла, чуючи свій скажений ритм серця, і раптово відчула гарячу руку чоловіка (просто шаленію від цього його нового "прізвиська"...), через що тілом пробіг табун мурашок і я мимоволі смикнулася.

- Не хвилюйся, люба. Іди до мене, - чоловік прибрав підлокітник між нами, і я опинилася не зовсім, але дуже тісно до його гарячого тіла.

Я опустила голову йому на бік, бо не могла лягти на груди, я була пристебнута ременем і вкрита пледом, утім, як і Віт.

- Ти ж пам'ятаєш, що ти не одна? Усе буде добре, маленька. Поспи, - легко сказати! Віт поцілував мене в маківку.

- Добре, - зітхнула я, трохи розслабляючись і чуючи крізь шум розмов, як працює мотор.

Коли літак розігнався (чи як це називається?) і злетів, трохи полегшено і трохи схвильовано видихнула, розплющивши очі. Перед очима нічого не змінилося, усе ті самі крісла, а ось в ілюмінаторі я просто залипла, тремтячи, розглядаючи віддалене рідне містечко у світлі штучного освітлення. Потім воно стало все далі, поки його не закрили хмари.

- Як ти? - шепнули мені на вухо.

- Цілком нормально, - здивовано промовила я.

- Може, поспиш усе-таки?

Я кивнула і слабко посміхнулася, а потім поклала голову на улюблене плече і почала поступово засинати, поглядаючи на невеликі, але доволі-таки густі хмари крізь ілюмінатор.

Прокинулася я через досить довгий час, відчуваючи запах чогось смачного.

Я розплющила очі, розпрямилася і трохи скривилася - тіло затекло від однієї незручної пози. Віт їв бутерброди з ковбасою, однією рукою граючи в гру на ноутбуці, у пластмасовій коробочці, що стояла на моїх колінах, були ще бутерброди з сьомгою і ковбасою, а навпроти на невеликій поличці ароматно пахнув чорний чай.

Я посміхнулася і взяла канапку, задоволено кусаючи її та запиваючи чаєм із другої чашки, помітивши, що Віт відволікся.

- Як почуваєшся?