Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

«Замалюй мене».

Довкола аркуша зібралися спрени творення. Поводились тихо, немовби вичікували, сповнені цікавості. Шаллан заплющила очі й уявила Джасну Холін: вона стоїть перед заблокованими дверима, а на її руці поблискує Душезаклинач. У коридорі напружена тиша, і лиш чутно, як плаче, пошморгуючи носом, дитина. Почет, що затамував подих. Занепокоєний король. Безмовне благоговіння.

Шаллан розплющила очі й почала енергійно малювати, цілеспрямовано поринаючи в забуття. Що менше вона буде в «зараз» і що більше в «тоді», то кращим вийде ескіз. Два інші малюнки були підготовчими вправами — цей мав стати шедевром дня. Захищеною рукою вона тримала планшет із закріпленим на ньому аркушем, а права літала над ним, час від часу беручи інший олівець. М’яка вуглина для насиченої, густої чорноти, як-от прекрасне волосся Джасни. Тверда — для світло-сірих відтінків, як-от могутні хвилі світла, випромінювані самоцвітами Душезаклинача.

На кілька довгих хвилин Шаллан знов опинилася в тому коридорі й спостерігала за тим, чого не мало би бути: як єретичка повеліває однією з найсвященніших сил на всьому білому світі. Силою зміни в чистому вигляді, силою, за допомогою якої Всемогутній створив Рошар. У нього було ще одне ім’я, вимовляти яке могли лише вуста подвижників: Елітанатіль — «Той, Що Перетворює».

Шаллан знову вдихала запах цвілі в коридорі. Чула, як скімлить дитина. Відчувала, як гупотить її серце в очікуванні. Скоро брила трансформується. Висмокче Буресвітло з самоцвіту Джасни й поступиться своєю сутністю, ставши чимось новим. У Шаллан перехопило подих.

А тоді спогад розплився — і вона знову опинилася в тихій, м’яко освітленій ніші. Тепер аркуш вкривало бездоганно точне зображення тієї сцени, виконане в чорних і сірих тонах. Горда постать принцеси, котра звернула свій погляд на камінь, вимагаючи скоритися її волі. Це й справді була вона. З інтуїтивною впевненістю художника Шаллан усвідомлювала, що це була одна з найкращих робіт, які їй будь-коли вдавалося створити. На свій дуже скромний лад вона зробила те, на що конгрегації так і не спромоглися, — підкорила Джасну Холін. Тілом пробіг дрож ейфорії. Навіть якщо ця жінка знову відмовить їй, один факт залишиться незмінним: Джасна Холін стала частиною колекції Шаллан.

Дівчина витерла пальці спеціальною ганчірочкою, а тоді піднесла сторінку перед обличчя. Вона мимохіть помітила, що приманила вже дві дюжини спренів творення. Доведеться покрити аркуш живицею древофанерника, щоб закріпити вугіль і запобігти його розмазуванню, — у портфелі був її невеличкий запас. Та спочатку вона хотіла як слід роздивитися малюнок і зображену на ньому постать. Яка вона — Джасна Холін? Точно не з тих, кого можна залякати. Вона була жінкою аж до самих кісток, магістром жіночих наук, проте аж ніяк не відзначалася тендітністю.

Така жінка оцінить цілеспрямованість Шаллан. Вона вислухає ще одне прохання про опіку, якщо лише подати його належним чином.

Джасна також була раціоналісткою, жінкою, якій ставало сміливості заперечувати існування самого Всемогутнього, базуючись на власних умовиводах. Вона оцінить силу, однак лише якщо в її основі лежатиме логіка.

Шаллан кивнула сама собі, взяла четвертий аркуш і пензель для письма з тонким кінчиком, тоді струснула й відкрила каламар із чорнилом. Джасна вимагала доказів її вмінь з логічного мислення й письма. Що ж, хіба є кращий спосіб продемонструвати їх, аніж викласти своє прохання на папері?

«Ваша Світлосте Джасно Холін, — написала Шаллан, виводячи літери так акуратно й красиво, як лише вміла. Можна було би скористатися пером з очеретини, але пензель для письма був спеціально призначений для витворів мистецтва, а її лист якраз і мав стати одним із них. — Ви відхилили моє прохання. Я приймаю Ваше рішення. Однак, як відомо кожному, хто має належну підготовку у сфері проведення наукових досліджень, жодне припущення не повинне сприйматися як аксіоматичне». Насправді ця максима зазвичай формулювалася так: «жодне припущення — крім того, що стосується існування Всемогутнього, — не може розглядатися як аксіоматичне». Але її варіант мав більше сподобатися Джасні.

«Учена має бути готовою переглянути свої теорії, якщо результати експериментальних досліджень спростовують їх. Я маю надію, що Ви підходите до ухвалення рішень за цим же принципом: як до попередньо отриманих результатів, що можуть підлягати уточненню у світлі нововідкритих фактів.

Із нашої короткої розмови я зрозуміла, що Ви високо цінуєте наполегливість. Ви похвалили мене за те, що я не припинила розшукувати Вас. Висновуючи з цього, я гадаю, що Ви не сприймете мого листа як ознаку поганого тону. Прошу Вас потрактувати його як доказ мого палкого бажання стати Вашою підопічною, а не як вияв зневаги до висловленого Вами рішення».

Шаллан торкнулася губів верхнім кінчиком пензля, обдумуючи наступну фразу. Спрени творення повільно розтанули й зникли. Вона чула, ніби існують спрени логіки, схожі на крихітні буряні хмарки — їх притягують особливо переконливі аргументи, — проте сама їх ніколи не бачила.

«Ви очікуєте доказів того, що я гідна Вашої опіки, — вела далі Шаллан. — Я б дуже хотіла продемонструвати, що рівень моєї підготовки кращий, ніж виявила наша співбесіда. На жаль, у мене немає підстав апелювати до цього. Моя здатність до розуміння не вільна від недоліків. Це очевидно й не створює жодних розумних засад для дискусій.

Але людське життя — це не звичайна собі логічна головоломка: для прийняття вдалих рішень неоціненним є контекст індивідуального досвіду. Мої знання з логіки не дотягують до Ваших стандартів, однак навіть мені відомо, що в раціоналістів існує правило: не слід залучати логіку в якості абсолютного мірила там, де задіяні люди. Адже ми не тільки мислячі істоти.

З огляду на це суть моєї аргументації зводиться до того, щоби продемонструвати причини мого неуцтва. Не тому, що я шукаю собі виправдання, а тому, що хочу пояснити. Ви висловили невдоволення стосовно того, що в особи на кшталт мене такий невідповідний рівень підготовки. Куди дивилася моя мачуха? Де були мої наставниці? Чому моєю освітою опікувалися так недбало?

Факти не дають підстав для того, щоби пишатися ними. Я мала дуже небагато наставниць і практично не здобула освіти. Мачуха намагалася цьому зарадити, проте їй самій бракувало необхідних знань. Це таємниця за сімома печатями, однак у багатьох провінційних веденських родинах манкірують належним навчанням жінок.

Ще коли я була малою, то мала трьох різних наставниць, проте жодна з них не затримувалася довше, ніж на кілька місяців, після чого залишала дім, посилаючись на батьків важкий характер