Читати книгу - "Прерії Арктики"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але фермерів найбільше цікавить практичне питання: а що тут уже сіяли?
Подорожуючи цими краями, я взяв за правило вести власні спостереження й дізнаватися з надійних джерел про результати сільськогосподарських експериментів.
У Форт-Резольюшен на власні очі бачив, як чудово родили картопля, ревінь, редиска та інші овочі.
Єпископ Брейнат запевнив мене, що в районі Форт-Провіденс і річки Хей-Рівер спостерігаються сталі врожаї пшениці. За свідченням іншого очевидця, у середині липня тут уже зріла пшениця, цвіла картопля, горох же й овочі до цього часу дозрівали.
Картопля дає гарний урожай скрізь, аж до Гудхопа, який перебуває вже за Полярним колом. До речі, про колорадського жука там жодного уявлення не мають. Е. А. Пребл, відомий натураліст і мандрівник, повідомив мені багато даних, які підтверджують ці відомості.
Результати спостережень я відтворив графічно на карті, і ще ніхто не назвав мій прогноз надто оптимістичним. Андерсон і Крісті з Компанії Гудзонової затоки вважають, що я виявив помірковану обережність. На думку єпископа Брейната — навіть зайву. Він вважає, що пшениця росте й північніше позначеної мною зони — і овес теж — і що варто пересунути на північ лінії поширення інших культур.
Не сумніваюся, що пшениця росте північніше позначеної мною зони, але й у ній зустрічаються місця, де вона не росте. Зрозуміло, подібні земельні ділянки можна зустріти й у Манітобі, і навіть у штаті Нью-Йорк — якась місцева особливість ґрунту, рельєфу, мікроклімату перешкоджає росту пшениці, але ж є землі в Ірландії чи Англії, де не родить картопля.
Поза сумнівом, пшеницю можна вирощувати північніше, але там несприятливі умови виникають частіше й стають правилом, а не винятком. Однак, що не десятиліття, термін дозрівання пшениці скорочується за рахунок виведення стійкіших сортів, і в такий спосіб більшає зона її поширення.
Це стосується не тільки землеробства, а й скотарства. Виведено особливі породи худоби, пристосовані до умов Півночі. Згадаємо, що як і домашній північний олень живе у суворіших кліматичних умовах, ніж у найхолоднішій частині нашого Північного Заходу, а його м’ясо, молочні продукти, шкіра, шерсть здавна складають національне багатство країн, де вони живуть.
Уродженець Онтаріо, який прибув до Альбертови чи Манітоби, теж вважає, що потрапив на Північ і просуватися далі не варто — надто холодно. Але вже в наступному поколінні люди адаптуються до місцевого клімату й стверджують, що він не тільки нормальний, але й найкращий на Землі!
Знаю напевне, що багато переселенців із Онтаріо прожили в Манітобі три-чотири роки, потім вирішили, що там надто холодно й виїхали в Каліфорнію. Але всі вони повернулися в Манітобу — головним чином, на настійну вимогу дітей, яким Манітоба більше припала до смаку.
Швидше за все, нові переселенці навряд чи вважатимуть раєм на Землі рідколісся, що межує з тундрою, але ж у Європі живуть тисячі фінів і скандинавів, звичних до таких умов. Вони живуть повним життям і взимку, і влітку — і можуть навчити інших поселенців використовувати місцеві умови собі на благо. Наш новий Північний Захід із його нерозкритими можливостями для них ще стане Землею Нової Надії, здійсненою мрією. Вони б залюбки приїхали в цей край, якби сюди було легко добратися.
Генрі Уорд Бічер, який відвідав нашу країну, розповідав в одній зі своїх лекцій: «У людей, що переселилися на Північний Захід Канади, гарна голова на плечах. Дивишся на їхні нескінченні ниви та думаєш: ось воно, багатство! А довгі зимові вечори налаштовують на роздуми. Таким чином, виникає рідкісне поєднання — розумні люди, які мають час для міркувань, і природне багатство. Повірте, на канадський Північний Захід чекає велике майбутнє!»
І нарешті, нехай супротивники освоєння нової Землі Обіцяної поїдуть у Європу та самі переконаються в тім, що там, ще ближче до Півночі, майже марна земля годує безліч людей. Тоді вони в справжньому світлі побачать можливості тутешніх родючих рівнин і змінять свою думку.
ПІСЛЯМОВА
Співець Природи:
письменник, художник, учений
(До 100-річчя арктичної подорожі Е. Сетона-Томпсона)
Ернест Сетон-Томпсон відомий усьому світу як письменник-натураліст і художник. Його книги сповнені любові до природи, вони багатьом людям допомогли сформуватися, зберігши чисте та дбайливе ставлення до тварин і рослин, які оточують нас.
Менше знають Сетона-Томпсона як мандрівника й ученого, адже він не закінчував університетів і не захищав дисертацій. І все-таки саме його варто визнати одним із основоположників натуралістичної екології. Саме він (і ще Ж.-А. Фабр) привернув увагу до детального вивчення поведінки тварин. Пізніше ця зоологічна наука отримала назву етології. Головною науковою працею Сетона-Томпсона є багатотомне «Життя диких звірів».
Сетон-Томпсон залишив після себе не тільки книги, але й послідовників, учнів, наприклад, відомого вченого А. Формозова (1899–1973), який іще 23-річним студентом послав письменникові свою першу книгу з авторськими малюнками та отримав відповідь: «Велике майбутнє належить тому, хто вміє бачити й виражати побачене в малюнках чи на сторінках книг… Сподіваюся, що Ви продовжите Вашу роботу…»
Сетон-Томпсон народився в Англії (14 серпня 1860 року), прожив довге життя, і майже все воно пройшло в лісах і преріях Північної Америки, як життя Звіробоя з безсмертних творів Фенімора Купера. З дитинства закоханому в неї Природа розкривала свої таємниці й дарувала теми для творчості. Ернест особливо любив і знав птахів.
Однак батьки хлопчика байдуже ставилися до його захоплення. У багатодітній і майже злиденній сім’ї виховання було досить суворе. Наприклад, гроші на книги й багато чого іншого, що вважалося зайвим, батьки не виділяли.
Життя юнака починалося непросто, але завзята праця завжди приносить результат і часто — успіх.
Ернест став художником — до нього прийшла популярність. Він малював птахів і диких звірів, оскільки був переконаний у своєму покликанні — малювати. Однак справжню славу йому принесли книги: вперше оповідання про тварин були написані настільки правдиво та яскраво, з точним і глибоким знанням їхньої поведінки й способу життя.
Книги Сетона-Томпсона видавалися та перевидавалися сотні разів. Найбільш відомі з них — «Доміно», «Оповідання про тварин». «Рольф у лісах», «Тварини-герої», «Моє життя». «Я знав муки спраги й вирішив вирити колодязь, щоб із нього могли пити інші» — ці мудрі слова відомий письменник і натураліст промовив у своїй книзі «Маленькі дикуни», де розповідається про пригоди двох хлопчиків у канадських лісах, про найважливіше з життя дикої природи та корінних мешканців лісової глушини — індіанців.
Сучасники дивувалися, відкриваючи для себе цілий світ, подарований містером Томпсоном. Виявилося, що в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прерії Арктики», після закриття браузера.