Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

творчому кредо.

Загибель ескадри

Про те, що 85 відсотків злочинів,

скоєних на побутовому ґрунті,

скоєні в стані алкогольного сп’яніння, знають усі.

Усім відомо, що серед злочинців є багато

безробітних, безробітний має достатньо

часу, аби розібратись у всьому

й прислухатись до голосу

свого серця.

Зараз ось спека спала на міста

і на темні зіниці робітників,

і фактично що відбувається

по такій спеці —

по такій спеці чоловіки, наче кальмари,

забиваються в темні кути, заповзають

до вологих схованок.

Всі потерпають від спраги,

і що робити

по такій спеці,

як не напиватись.

Тому все, що відбувається, можна назвати так —

безробітні працівники машинобудівних заводів

сидять по шашличних і п’ють гарячий портвейн,

ніби матроси розбитого флоту,

мріючи про

атлантику.

Саме від цієї катастрофічної нехватки атлантики

голоси їхніх сердець поступово зриваються

й наповнюються злобою.

Злість моряків, яких позбавили

можливості потонути, — ось що робиться

з чоловіками по такій спеці.

Зрештою, вони так рвучко виходять

із шашличних

на розпечені вечірні вулиці,

що за ними сама по собі

здіймається велика хвиля,

скажімо — хвиля злочинності,

і обдає

крижаними

бризками

панелі міста.

І змучені спекою безробітні чоловіки,

здираючи з себе білі майки і стягуючи

на ходу чорні ботинки, стрибають у цю

холодну хвилю,

стрибають в її спасенну вологу

і пливуть,

пливуть,

все далі

і далі

запливаючи

за буйки.

Євтушенко

Ось так за всією цією біганиною

скільки дурниць доводиться

робити, хто б подумав.

Зранку телефонує знайомий,

говорить: брат, виручай,

терміново потрібен матеріал.

Ну, і замість того, аби повертати

собі людський вигляд,

маєш тепер

захищати друзів від побутових

негараздів.

Що це? — запитав він. Матеріал, —

говорю, — пам’яті Євтушенка.

А що — вже? — запитав він.

Так, — говорю, — я вчора десь

у кафе почув. Або на вокзалі,

коли доганялись. Знаєш, там є

цілодобий?

Знаю, — відповів він. — Ех,

блядь: а я лише на днях його виступ

слухав по радіо. Про інтелігенцію.

Або про демократію. Мабуть, усе-таки

про демократію, — подумавши,

сказав я. Так, — погодився він, —

про демократію.

Знаєш, — сказав він, помовчавши, —

я іноді думаю, що насправді демократія —

це велика купа гівна, вся-вся

демократія, погодься.

Був пізній вечір, ми вже стояли

на вокзалі, під цілодобовим,

і я не знав, чим йому заперечити.

Наступного ранку він знову

зателефонував. Ну, ось що, —

сказав стурбовано, — тут така

біда: він, виявляється, ще живий,

добре, що я зранку перевірив, а то попали б

ми з твоїм матеріалом.

Ну, слава богу, — кажу, — хто б

міг подумати. Що «слава богу»? —

розкричався знайомий, — що «слава богу»?!

У нас дірка в шпальті, довелось

давати два кросворди. А ми не газета

кросвордів, розумієш:

ми

не газета

кросвордів!!!

Добре, — кажу, вже коли він

заспокоївся, — то що: матеріал

забрати?

Матеріал? — замислився він, —

ні — матеріал хай лишається в нас:

скільки ще там йому залишилось,

а матеріал вийшов

хороший, короткий,

а головне —

чесний.

Мінздрав

З вікна лікарні було видно яблуні,

які цього літа прогиналися під важкими

дощами, так що трава заплутувалась у найнижчих гілках.

Зранку двір був порожній,

знаєте, є влітку кілька таких днів, вони

не те щоби найдовші, а скоріше — найрозмитіші.

Потім, звичайно, все це зникає,

потім взагалі починається осінь.

Але в ті дні, годині о сьомій, в світлому

небі видно було зірки,

які тьмянішали і гасли.

Жінки були схожі на чеченських снайперок —

як у чеченських снайперок, у них

були сколоті анестетиками вени

і недобрі погляди.

А чоловіки були схожі на просвітителів Кирила і

Мефодія — як просвітителі Кирило і

Мефодій, вони були в довгих халатах

і тримали в руках історії хвороби,

схожі на перші перекладні Євангелія.

Зранку, коли вони виходили в сад і

курили, зірки поступово зникали

і шелестіла трава.

— Блаженне ім’я господнє, — говорив

Кирило. — Блаженні руки його,

з яких ми