Читати книгу - "Термінатор"

Міс Коннор нишком глянула на Різа. Звичайний хлопець, анітрохи не старший за неї, хоча очі, немов у старого. Він сам-один щоразу рятував її від неминучої смерті. Міцний хлопець з неймовірно розвиненим почуттям обов’язку.

Однак зараз, скрутившись на заднім сидінні пікапа, він видавався зовсім маленьким і безтілесним, немов переляканий і зацькований привид.

Фургон уповільнив швидкість і з’їхав на крайню смугу. Сара витягнула шию і, озирнувшись навколо, зрозуміла, що вони звертають із шосе на дорогу, що веде до Піщаного Каньйону.

Фургон під’їхав до заправної станції, розташованої біля пандуса край шосе.

— Приїхали, — весело оголосив водій.

Готель «Панама», 10.05 ранку

Рідні виволік свій скрипучий візок з ванної кімнати, розташованої наприкінці холу. Невдоволено буркочучи, низько нахилився й підняв з підлоги табличку «Триває нарада», що впала з дверей. При цьому його неосяжне черево зібгалося в складки, немов панчоха. Рідні засунув табличку до візка між пляшками з дезинфікуючою сумішшю та рідким милом. Запалив недопалок сигари й жадібно затягся. Тютюновий дим огорнув його лису голову, перебиваючи їдкий запах засобів для чищення.

Недбало постукавши, Рідні відчинив двері номера 102. Джасмін відірвав погляд від нігтів, укритих ще не просохлим червоним лаком, і з усмішкою подивився на гостя. Справжнє Джасмінове ім’я було Боб Хертель, але Рідні ніяк не міг звикнути до форми «його» ніг, які той виставляв напоказ, прогулюючись тротуаром проти готелю. Джасмін мав звичку подовжувати свої ікри за допомогою височезних каблуків. Рідні анітрохи не цікавився тим, яким саме чином його постояльці здобували гроші, — аби рахунки було сплачено. Одягнений у довгу комбінацію, гей сидів у кімнатці вісім на одинадцять футів на купі своїх пожитків і, як завжди, муркотав собі під ніс, підохочуючи Рідні. Не звертаючи на нього уваги, прибиральник мовчки прибрався в кімнаті й вийшов.

У номері 103 на нього чекали неприємності. Запах був слабким, але сплутати його з чимось іншим було неможливо. Рідні лише подумав: «От диявол! Бракувало ще одного дохлого пияка! Це вже другий за місяць, а ці лягаві всюди сунуть свого носа. Дівки почнуть верещати і жбурляти в мене щипчиками для брів!»

Розмірковуючи, — як краще вчинити, Рідні постукав у двері. Зарипіла підлога, але ніхто не відповів. Рідні постукав знову і спитав.

— Гей, хлопче! У тебе що — кішка здохла?

Він сподівався, що в заїжджанина дійсно здохла кішка.

Термінатор розіклав на ліжку, що аж кишіло від клопів, речі, узяті в Сариній квартирі. Стукіт у двері привів кіборга до стану бойової готовності. За 1,7 секунди він тримав у руках автоматичний «магнум» 375 калібру. Курок було зведено, і пістолет націлено на людину, що стояла за дверима.

Слабкий інфрачервоний тепловий слід окреслив контури чоловічої фігури. Судячи зі звуку голосу людини, його фізичного стану й пасивної поведінки — вона не намагається увійти до кімнати — ця істота не становила небезпеки. Термінатор не став стріляти крізь двері. Подібний учинок міг поставити під загрозу безпеку приміщення, в якому кіборг готувався до операції, отже, діяти у такий спосіб було не варто.

На внутрішньому дисплеї Термінатора з’явився список можливих усних відповідей: «Так. Немає. Не знаю. Будь ласка, зайдіть пізніше. Забирайся геть. Іди під три чорти. Пішов ти в дупу, вилупку». Останній напис було позначено мерехтінням, і Термінатор вимовив голосно, щоб було чути за дверима:

— Пішов ти в дупу, вилупку!

— Сам іди! — буркнув Рідні і штовхнув візок, віддаляючись запаскудженим коридором. Нічого, кожному пиякові рано чи пізно жаба цицьки дасть!

Сидячи у смердючій кімнаті, Термінатор вичистив з очниці мух. Протерши лінзу ганчіркою, узяв Сарин нотатник і розпочав методично його визнати, швидко гортаючи сторінки.

Попередній аналіз свідчив, що тут можна знайти інформацію, як вийти на жертву. Пошук потребував певного часу, але час нічого не важив для машини.

Дорога на Піщаний Каньйон, 10.48 ранку

Заправившись пальним, пошарпаний пікап з ревінням рушив, прямуючи до Піщаного Каньйону. Сару й Різа огорнуло викидами диму.

Сара озирнулася. Автостанція. Через дорогу — стоянка для автопричепів. Поруч — галявина, на якій розташувалися дві родини. Діти зчинили метушню в рудій траві.

Сара побачила, що Різ уважно розглядає вкрите росою полуничне поле, яке межувало з галявиною. Як дивно він виглядав, цей чоловік, вирваний зі свого часу і неспроможний пристосуватися до нинішнього! Різ відчув на собі погляд Сари й подивився на неї стомленими спокійними очима. Різове обличчя було брудне, а волосся виглядало так, нібито в ньому сиділи щури.

Сара підбадьорливо посміхнулася і вказала йому на туалет, розташований на розі станції обслуговування.

— Варто вмитися, доки маємо нагоду.

Різ мовчки кивнув і пішов слідом за дівчиною. Коли вони підійшли до дверей, він спробував увійти слідом за Сарою до жіночої кабіни.

Дівчина зупинила його рухом руки і форкнула зі сміху, побачивши в його очах ніяковість. Вказавши на інші двері, сказала:

— Ти мусиш піти туди. Боюся, що тут нам доведеться на деякий час розлучитися.

Різ перевів погляд з таблички «Ж» на «Ч», спантеличено стенув плечима й рушив у потрібному напрямку.

Сара вмилася, відчувши приємне полегшення, і почала розглядати в дзеркалі своє змарніле обличчя. Розквашене мило, яке вона витягла з іржавої коробочки, не змогло видалити залишки косметики, але змило бруд. Інша річ волосся. У Сари не було навіть гребінця. Підібгавши губи, вона просто пальцями розчесала розкошлані пасма і знову понуро подивилася в дзеркало. Ну й нечупара! Сподіватимемося, що люди навколо вважатимуть це за модерний стиль. Сара посміхнулася собі. Невже, чорт забирай, зараз так уже важливо, що про неї подумають інші!

Вийшовши з умивальника, Сара не побачила Різа. Постукала до дверей чоловічої кімнати. Тиша.

У душі дівчини заворушився страх. Обігнувши будинок, вона побачила групу дітлахів, що перекидали одне одному маленький зелений м’ячик. М’ячик пролітав над головою величезного ірландського сеттера. Пес гавкав і стрибав, ліниво описуючи кола, а зелений снаряд перелітав від одного бешкетника до іншого. Біля одного зі стовпчиків заправлявся «лінкольн-континенталь». Різ зник.

Сара на мить заплющила очі, відчуваючи весь свій страшенний розпач, і раптово усвідомила, як сильно потребує підтримки свого захисника. Кайл був єдиною ниткою, на якій трималося її життя. Щоправда, залишалася ще мама. У Сари всередині все стиснулося. Можливо, мама думає, що вона загинула? Сара метнулася до телефона-автомата, встановленого на розі автостоянки.

Дівчина не мала грошей, але згадала код своєї телефонної картки і набрала номер мами, яка живе в маленькому будиночку в Сан-Бернардино. Одразу після першого гудка в