Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"

Я почув, як дівчата засміялися.

Вибив перший хлопець. Не дуже сильно. Я вибивав найкраще. Я дійсно вмів прикластися: м’яч  летів далеко й високо. Я завжди займав низьку стійку. Завдяки ній я був ніби на пружині.

Я насолоджувався кожним моментом гри. Всі ігри, що я пропустив, косячи газон, чи через змарновані дні у школі, де я був невдахою, все це було в минулому. Я розквітнув. В мені дійсно було щось, я знав це й почувався добре.

«Агов, Ейбе!» прокричав я. «Тобі, певно, й не треба яйця, стільки ти харкаєш на руку!»

Наступний хлопцеь вдарив сильно і високо, тому мені довелося відбігти, щоб спіймати з-за плеча. Я почувався так, ніби здатен на ще одне диво.

Блядь. М’яч влучив у дерево. Потім я помітив, як він скочується по гілках. Я приготувався й чекав. Ні, здаєтья, він застряг. Він покотився вправо. Я побіг туди. Він упав на  гілку, застряг там, прокотився крізь листя й упав просто мені в рукавицю.

Дівчата закричали.

Я посто вистірлив м’ячем у нашого пітчера і помчав до своєї позиції. Вийшов наступний вибиваючий. У нашого пітчера, Харві Ніксона, був неперевершений кидок.

Ми помінялися  і я став першим на вибивання. Раніше я не бачив хлопця, що подавав. Він був не з Челсі. Мені було цікаво звідки він. У нього все було велике – велика голва, рот, вуха, все тіло. Волосся спадало йому на очі, через що він виглядав дещо по-дурному. У нього було каштанове волосся й зелені очі, що дивилися на мене з ненавистю. Здавалося, ніби його ліва рука довша за праву. Він подавав лівою. До цього, я ще ніколи не зустрічався з шульгою. Це ніби твоє відображення. Зворотнє відображення.

Його називали «Кітен»[17] Флосс. Непогане таке кошеня. 190 фунтів.

«Давай, Здорованю, покажи їм!» крикнула одна з дівчат.

Вони називали мене «Здорованем», тому що я грав жорстко й не звертав на них уваги.

Кіттен поглянув на мене з-поміж своїх здоровенних вух. Я сплюнув, присів і помахав биткою.

Кітен кивнув, ніби отримав сигнал від кетчера. Насправді ж, він просто випендрювався. Потім він оглянув поле. Ще більше понтів. Це все було заради дівчат. Він не міг відволікти свої курячі мізки від думок про пизду.

Нарешті він закінчив кривлятися. Я спостерігав за м’ячем у його лівій руці. Я просто прикипів очима до нього. Я знав один секрет. Треба було сконцентруватися на м’ячі й слідкувти за ним весь час, аж поки він не досягне битки.

Крізь промені сонця я дивився, як м’яч вилетів з його руки. Світло аж гуділо від напруги, та я не здавався. Він пролетів нижче моїх колін і далеко від зони удару. Його кетчеру довелося зігнутися, аби впіймати його.

«Пеша спроба,» пробурмотів старий пердун, що жив по сусідству й судив наші матчі. Він працював нічним охоронцем в універмазі й любив потеревеніти з дівчатами. «У мене є двоє дочок вашого віку. Справжні красуні. Вони також носять такі легкі платтячка.» Він любив нахилятися над базою й показувати їм свої сідниці. Це все, що у нього було, окрім його золотого зуба.

Кетчер повернув м’яч Флоссу.

«Агов, Котику!» крикнув я йому.

«Це ти мені?»

«Так, тобі, короткорукий. Може підійди ближче, чи мені викликати для тебе таксі?»

«Наступна подача спеціально для тебе,» сказав він.

«Ну давай,» відповів я й зайняв стійку.

Він знову повторив свою церемонію з киванням голови й оглядом поля. Його зелені очі впилися в мене з-під брудного волосся. Я стежив за його замахом. Я бачив, як м’яч вилетів з його руки, пронісся темною плямою по небу й раптово спрямував мені в голову. Я заточився після того, як він влучив мені у голову.

«Перший страйк,» пробурмотів старий.

«Що?» крикнув я. Кечтер тримав м’яч. Він здивувався, чому я почав виступати. Я взяв м’яч і показав рефері.

«Це що таке?» запитав я в нього.

«Це м’яч.»

«Добре. Запам’ятай, як він виглядає.»

Я взяв м’яч і підійшов до насипу. Зелені очі під брудним волоссям навіть не мигнули. Його рот злегка привідкрився, ніби у жаби, що ковтає повітря.

Я підійшов до Кітена.

«Я стежу за тобою. Ще раз так зробиш і я запхну цей м’яч тобі туди, де сонце не світить, прямо через штани.»

Я віддав йому м’яч і пішов назад. Я став на місці й змахнув биткою.

«Один-один,» сказав стариган.

Флосс притоптав грязюку навколо свого насипу. Він оглянув лівий фланг поля. Там нічого не  було, окрім бездомного пса, що чухав за вухом. Флосс кивнув, ніби підтверджуючи знак від пітчера. Він думав про дівчат, тому й намагався виглядати круто. Старий пердун присів, розставивши свої сідниці, також намагаючись вразити дівчат. Напевно, я був одним з небагатьох, хто думав безпосередньо про гру.

Час настав, Кітен Флосс зробив замах. Його ліва рука змушувала мене нервувати. Треба бути терплячим. Врешті-решт, колись він кине. Після того, м’яч стане моїм і чим сильнішою буде подача, тим сильніше його можна відбити.

Я бачив, як він кинув м’яч під супровід дівчачих криків. Флосс не дав маху. М’яч летів, немов бджола, спрямований мені в голову. Я встиг ледве встиг ухилитися, впавши й набравши повний рот пилюки.

«ДРУГИЙ СИИИРАЙК!» почувся крик старого. Він аж захлинався. Людина, що працює за безцінь ні на що не варта.

Я підвівся і струсив пил. Він потрапив навіть у шорти. Я вже уявляв, як мати питає мене, «Генрі, як ти умудрився набрати грязюки навіть туди? Тільки не кривися так. Усміхнися й будь щасливим!»

Я підійшов до насипу. Я спинився біля нього. Всі замовкли. Я поглянув на Кітена. У мене в руках була битка. Я підняв її й притиснув йому до носа. Він відсторонив її. Я розвернувся й попрямував до бази. Я спинився на півдорозі. Розвернувся й поглянув на нього. Потім я повернувся на базу.

Я вкопався й замахнувся битою. На цей раз, вдача буде зі мною. Кітен вирячився на  неіснуючий знак. Він довго дивився, потім мотнув головою, не погоджуючись. Він продовжував дивитися своїми зеленими очима з-під брудного волосся.

Я змахнув биткою сильніше.

«Покажи йому, Здорованю!»  закричало кілька дівчат.

«Здоровань! Здоровань! Здоровань!» підхопили решта.

Кітен підвернувся від нас і вирячився на центр поля.

«Давай,» сказав я і вийшов з квадрату. Серед дівчат