Читати книгу - "Жінка у білому"

О другій годині містер Ферлі переказав через слугу, що почуває себе досить добре, щоб мене прийняти. Хто-хто, а він ніскільки не змінився, відколи я його знаю. Як завжди, він говорив тільки про себе — про свої нерви, про свої чудові старовинні монети й про незрівнянні офорти Рембрандта. Ледве я заговорив про справу, заради якої приїхав, він заплющив очі й заявив, що я йому «дошкуляю». Але я все-таки продовжував дошкуляти йому, знов і знов повертаючись до головної теми нашої розмови. Я тільки впевнився, що на майбутній шлюб своєї небоги він дивиться як на вирішене питання: батько, помираючи, благословив дочку, й він, дядько, її благословляє. Це був вигідний шлюб, і містер Ферлі особисто був би тільки радий, коли б усі пов'язані з цим клопоти швидше зосталися позаду. Що ж до шлюбного контракту — я міг порадитися з його небогою, покопатись як завгодно глибоко в моїх знаннях про справи родини Ферлі. Власне, я мав сам підготувати шлюбний контракт, а його роль опікуна звести до мінімуму — сказати в потрібний момент «так». А взагалі він був ладен, не ворухнувши пальцем, самовіддано йти назустріч і мені, і всім іншим «із безконечною насолодою». А тим часом хіба я не бачу, що переді мною немічний страдник, навіки прикутий до своєї хвороби й своєї кімнати? Невже схоже на те, що він просить, щоб йому докучали? Ні. То навіщо ж йому докучати?

Коли б я не був досить добре обізнаний із справами родини, я б, може, подивувався такій цілковитій байдужості містера Ферлі до своїх обов'язків опікуна. Але я чудово пам'ятав, що містер Ферлі неодружений і лише пожиттєво зацікавлений у маєтку й прибутках з нього. Зважаючи на все це, мене ані здивували, ані засмутили наслідки цієї нашої зустрічі. Містер Ферлі просто виправдав мої сподівання, та й годі.

Неділя минула нецікаво. Мені надійшов лист від повірника сера Персіваля Глайда: колега підтверджував одержання пересланої йому копії анонімного листа й мого опису всіх супровідних обставин. Міс Ферлі вийшла до нас пополудні бліда й печальна, якась сама на себе не схожа. Я трохи поговорив з нею і спробував делікатно перевести розмову на сера Персіваля. Вона промовчала. Охоче підтримуючи розмову на інші теми, вона ухилилась від цієї. Я подумав, чи не шкодує вона про свої заручини, як це часто буває з молодими леді, коли вже пізно шкодувати.

Сер Персіваль Глайд прибув у понеділок.

Мені він здався вельми привабливим і зовнішністю, і манерами. Виглядав він трохи старішим, ніж я сподівався; рано полисіла спереду голова й ледь стомлене, змарніле обличчя старили його. Але він був жвавий та бадьорий, як молодик. Любо дивитися було, як він зустрівся з міс Голкомб, — щиро, невимушено. Коли йому відрекомендували мене, він прийняв мене так просто й люб'язно, немовби ми були давні друзі. Міс Ферлі не була з нами, коли його зустрічали. Вона увійшла до кімнати хвилин через десять опісля. Сер Персіваль підвівся і привітав її з надзвичайною вишуканістю. Очевидно, його стурбував нездоровий вигляд молодої леді, бо поводився з нею так ніжно та шанобливо, з такою скромністю, делікатністю і в тоні, і в голосі, і в манерах, що це робило честь як його вихованості, так і розуму. Тож я ніяк не міг збагнути, чому міс Ферлі в його присутності й далі була стримана та ніякова і скористалася першою нагодою, щоб піти з кімнати. Сер Персіваль начебто й не завважив ні її стриманості при зустрічі з ним, ні її раптової втечі від нашого товариства. Поки вона була з нами, він не нав'язував їй своєї уваги, а коли вона пішла, не збентежив міс Голкомб жодним натяком на дивну поведінку її сестри. За весь час, який мені довелося пробути разом із ним у Ліммеріджі, такт і вихованість ні разу не зрадили його.

Щойно міс Ферлі вийшла з кімнати, він сам заговорив про анонімного листа, позбавивши нас цієї прикрої необхідності. Він заїхав у Лондон по дорозі з Гемпшіру, побачився із своїм повірником, прочитав документи, які я надіслав, і поспішив до Камберленду, бажаючи якомога швидше дати нам найповніші та найзадовільніші пояснення. Почувши, як він висловлюється про цю справу, я запропонував йому прочитати оригінал листа, якого я зберіг для нього. Він подякував мені й відмовився глянути на листа, запевнивши мене, що йому було досить бачити копію і що він бажає, щоб оригінал зостався в наших руках.

Не зволікаючи, він зробив нам заяву — просту й логічну, саме таку, якої я сподівався від нього.

Місіс Катерік, повідомив він, у минулому зробила чимало послуг членам його родини та йому самому, й тому він вважав себе певним чином у боргу в неї. Вона була подвійно нещаслива, бо мала чоловіка, що покинув її, і дитину, чиї розумові здібності були в розладнаному стані з самого малечку. Хоча після весілля місіс Катерік переїхала в ту частину Гемпшіру, що знаходиться далеко від маєтку сера Персіваля, він не хотів губити її з виду. Його дружнє ставлення до тієї нещасної жінки, що колись була така віддана його родині, тільки зміцніло, коли він довідався, з яким терпінням і мужністю вона зносить усі лиха, що випали на її долю. З часом ознаки розумового розладу в її нещасної дочки стали такі явні, що необхідно було віддати її під належний медичний нагляд. Місіс Катерік сама визнала це необхідним, але водночас через упередження, притаманні шанованим людям, вона нізащо не хотіла, щоб її дочка попала, мов жебрачка, до громадської лікарні. Сер Персіваль із повагою поставився до цього її упередження, адже він взагалі поважає всякий чесний прояв незалежності в людях усіх класів суспільства, і вирішив на знак вдячності за відданість місіс Катерік його родині взяти на себе витрати на утримання її дочки в солідній приватній лікарні. На превеликий жаль її матері і його самого, бідолашка якимось чином довідалась, що він брав участь у її відданні в лікарню, і пройнялася до нього неприязню, яка переросла в люту ненависть. Одним із проявів ненависті й підозріливості, що набували у неї різних форм ще в притулку, став той анонімний лист, якого вона написала після втечі з лікарні. Якщо міс Голкомб і містер Гілмор, що пам'ятають зміст того документа, вважають його пояснення непереконливими чи