Читати книгу - "Право на пиво"

— Час пішов, — Шерлок Холмс не став вдаватися у дискусію.

За п’ять хвилин коротко пискнув таймер — час вийшов. Уся четвірка сиділа нерухомо, немов скам’яніла.

— Що ж, убивці надавався шанс зберегти своє життя. Він ним не скористався. Увага на екран!

Тієї ж миті Ватсон ввімкнув монітор. На екрані з’явилося зображення каюти з розпростертою на підлозі біля столу людиною.

— Перед вами, панове, каюта пана Мюррея, — камера показала великим планом обличчя, на якому застиг вираз подиву і… гніву. Чорна крапка на чолі — слід лазерного променя. — А ось і бластер, з якого був убитий пан Мюррей, — камера обернулася і на столі зблиснула сталь грізної зброї. — Але він нам, на жаль, нічим не допоможе у пошуках. У нас немає навіть устаткування для зняття відбитків пальців. Хоча, напевно, на бластері вони витерті. Але в нас є устаткування, що допоможе заговорити іншому доказові, — камера стрибком перевела зображення на підлогу каюти. I на весь экран монітора стало видно зображення пляшки «Оболоні». — Так, панове, саме пляшка доброї, старої «Оболоні» допоможе нам викрити вбивцю.

— Яким чином, капітане? — аташе, посміхаючись, дивився на Холмса.

— Дуже просто, пане Джеймс Бонд. Не розкоркована пляшка валяється під столом, поруч із трупом. Очевидно, у момент пострілу Мюррей тримав її в руках. Чи то вбивця попросив йому налити пивця, щоб відволікти жертву, чи то сам Мюррей захотів освіжитися. Постріл бластера — це дуже яскравий спалах. А пляшка, в силу своєї округлої форми, є свого роду лінзою, що частково сфокусувала спалах лазера на своїй задній стінці. А та, у свою чергу, виявилася свого роду фотоплівкою. Не забувайте — дуже яскравий спалах!

— Маячня, — аташе розсміявся. — Пляшка прозора, який там у біса відбиток.

— На молекулярному рівні.

— І як же можна розглянути цей самий молекулярний рівень?

— За допомогою ось цього приладу, — Холмс доторкнувся до сірого ящика на столі. — Це контролер поверхні Абсолютного Відбивача. Як ви напевно знаєте, основним елементом торсіонового двигуна є Абсолютний Відбивач — дзеркало, що не пропускає в корабель те жорстке випромінювання, що утворюються при роботі торсіонового двигуна. І саме його мономолекулярну поверхню покликаний контролювати цей прилад. Отож він, пане аташе, побачить нерівності висотою навіть в одну молекулу. І тепер ми цю пляшку «Оболоні» покладемо у прилад, — Холмс, немов фокусник, витяг звідкілясь з-поза ящика пляшку «Оболоні» і спритно всунув її усередину. — Увага на екран, панове!

Картинка на моніторі змінилася. Замість чіткого зображення каюти, екран застелив якийсь сірий туман. Ватсон став натискати різні кнопки на сірому ящикові і туман став поступово розсіюватися. Стали проступати стінки каюти, нечіткою тінню вималювався стіл. Інша тінь, що стояла біля столу стала поступово перетворюватися в людську фігуру. Ось проступила рука з чимось темним, затиснутим у пальцях, почали промальовуватися елементи одягу. Секунда, друга, і розпливчастий контур голови проявив обличчя. Обличчя жінки, єдиної серед присутніх.

— Це брехня, — спокійно вимовила місс Марпл, — і я зараз доведу це, — з цими словами вона сягнула рукою до сумочки, що лежала у неї на колінах. І тієї ж миті Гуров у стрімкому кидку дав їй найсильнішого ляпаса. Дівчина знепритомніла. Аташе, який було підскочив, зупинив наведений на нього бластер капітана.

— Спокійніше, пане аташе. Я думаю, пан Гуров і сам впорається з убивцею. Допомагати не треба. Чи не так, Леве Івановичу?

— Цицькаті блондинки мені завжди здавалися вульгарними, — Гуров знову спокійно сів у крісло.

25 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Спасибі, Леве Івановичу. Щоправда, місс Марпл полізла в сумочку не за бластером, — Холмс підійшов до нерухомої дівчини і витяг її руку із сумочки. Пальці стискали пачку сигарет. — Вона просто хотіла закурити, Леве Івановичу, — капітан, ледь посміхаючись, дивився, як обличчя росіянина вкривається червоними плямами.

— Як це все розуміти, пане Холмс? — аріаднський аташе впритул підійшов до Холмса.

— Дуже просто, пане аташе. Micс Марпл знала, що її спробують втягнути в провокацію, і що весь цей фільм — підробка, досить мистецьки зроблена моїм помічником. Адже так званого приладу для контролю поверхні Абсолютного Відбивача не існує. Точніше, він існує, але знаходиться на Землі, і розміри його більші, ніж весь наш корабель. А те, куди я засовував пляшку «Оболоні» називається еталоном часу.

— Холмсе, Ви забуваєтеся. Провокувати ні в чому не винну дівчину, у результаті чого цей ковбой, — аріаднинський аташе тицьнув пальцем у Гурова, — б’є її по обличчю. Ви за це відповісте, капітане.

— Ай-я-яй. Скільки праведного гніву… переграєте, Бонде. Актор з вас нікудишній. По-перше, місс Марпл отримала зароблене — вона дійсно вбила пана Мюррея, а по-друге, усе це я затіяв ось для чого, — Холмс витяг з кишені комбінезона пульт дистанційного керування і натиснув на ньому кнопку. І тієї ж миті кают-компанія сповнилася якимось шурхотом, — це ввімкнувся голосний корабельний зв’язок.

«Дженні, це я, Ватсон, — приглушений голос помічника капітана заповнив увесь простір кают-компанії, — Холмс задумав узяти тебе на пушку. За кілька годин усіх вас покличуть до кают-компанії, де покажуть фільм, у якому начебто знято, як ти вбиваєш Моріарті. Усе це блеф. Запам’ятай, блеф. Не розколися. І передай це аташе, щоб він дров не наламав. Усе».

— Ватсоне, коли Ви стали на шлях зрадництва? — здавалося, Холмс дивився на свого помічника з неприхованим презирством, не зважаючи на наведений на нього бластер.

— Сер, зараз це не важливо. Ви арештовані. Ми не будемо стрибати в гіперпростір.

— Звичайно не будемо. Вбивця ж знайдений. І співучасники теж. Здайте зброю, — Холмс простягнув ліву руку до Ватсона. Його