Читати книгу - "Право на пиво"

бару. Замок ззовні відкривався о сімнадцятій двадцять — туди увірвався Гуров, о дев’ятнадцятій сорок — бар вшанував увагою пан аташе. Потім о дев’ятнадцятій п’ятдесят п’ять — це очевидно місс Марпл і, нарешті, о двадцятій п’ятнадцять — пан Пуаро. Тепер замок тільки випускав — о двадцять третій двадцять Пуаро і Марпл, о п’ятдесят одній хвилині на першу — пана аташе й о третій п’ятдесят одну — пана Гурова. Що ж, і в цього хлопця алібі. Залишається чарівна місс Марпл.

Отже, каюта В3. Перший раз замок відкрився зсередини о дев’ятнадцятій сорок дев’ять — місс Марпл пішла до бару. О двадцять третій тридцять три замок відкрили ззовні — місс Марпл повернулася. Потім відкриття каюти о восьмій нуль п’ять — місс Марпл пішла снідати у кают-компанію. Стовідсоткове алібі. Отже, що ми маємо? Професора пасажири вбити не могли. Залишаємося я і ти, — Холмс запитально подивився на свого помічника.

Той сполотнів і квапливо витяг із нагрудної кишені складений аркушик паперу.

— Що це?

— Роздруківка роботи електронного замка у моїй каюті. Відразу після вахти я пішов до себе в каюту і пробув там до восьмої години ранку.

Холмс узяв аркушика і пробіг по ньому очима.

— Що ж, Ватсоне, і у вас стовідсоткове алібі. Залишаюся один я. У цей час я був у рубці керування. Алібі, звичайно, не ідеальне. Я міг увімкнути автопілот, зайти в каюту професора і вбити його. А потім спокійно повернутися на свій пост. Правильно, Ватсоне? — Холмс усміхнено подивився на свого помічника, який ще більше сполотнів.

— Так, сер, але…

— Отож бо, але. Земля доручила розслідування мені. Отже, вона вважає, що я — не вбивця. А от якщо я його не знайду, то тоді на Землі й за мене, і за всіх інших, які тут присутні, візьмуться серйозно, — капітан ще раз уважно подивився на Ватсона, — якщо дістанемося, звичайно, до цієї самої Землі.

— Що ж робити, сер?

— Думати.

5 годин 20 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

Капітан «Гермеса» Шерлок Холмс востаннє пройшовся по клавіатурі центрального бортового комп’ютера. Комп’ютер на мить задумався і відгукнувся кількома фразами на моніторі. Людські очі сковзнули по тексту, потім ще раз і нарешті зупинилися. Довгих півгодини людський мозок розгадував шараду, вкладену в ці фрази.

— Ватсоне, — стомленим, глухим голосом нарешті вимовив капітан, — готуй розрахунки для стрибка в гіперпростір.

— Слухаюсь, сер.

4 години до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Ватсоне, розрахунки готові?

— Так, сер.

— Пам’ятаю, ти казав, що одне з твоїх хобі — комп’ютерне відео.

— Так, сер, — здивовано вигукнув Ватсон.

— Ти не хочеш зараз стрибати в Гіпер?

— Якщо чесно — ні, сер.

— Тоді доведеться попрацювати.

2 години 10 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— УВАГА! УВАГА! Говорить капітан корабля «Гермес». Усім пасажирам корабля наказую терміново, до п’ятнадцятої двадцяти зібратися в кают-компанії. Дякую за увагу.

Корабельні репродуктори ще тричі повторили це повідомлення.

1 година 50 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

Пасажири, які прийшли в кают-компанію, побачили таку картину. У центрі приміщення, на столі, стояв сірий сталевий ящик, за розмірами як невеликий дисплей. Від нього тяглися проводи до тридцятишестидюймового монітора, що стояв окремо.

— Сідайте, панове, — капітан Холмс рукою вказав на чотири крісла, що стояли півколом навпроти монітора.

— Отже, панове. Ви знаєте, що учора вночі було вбито одного з пасажирів цього корабля. Ви його знали як пана Мюррея. Через певні обставини, розголошувати які я не маю права, Земля наділила мене надзвичайними повноваженнями класу АА01 і зажадала знайти вбивцю до посадки «Гермеса» на Аріадну. У випадку ж неможливості знаходження вбивці мені наказано, — Холмс із натиском вимовив це слово, — стрибнути назад у гіперпростір, — на останніх словах капітан подивився на Бонда. Той здригнувся, глянув на Холмса і демонстративно відвернувся. Не приховуватиму, — продовжував Холмс, — перехід у Гіпер при запасах пального, що у нас залишилося, надзвичайно небезпечний захід. Звідтіля ми можемо і не виринути.

Четверо пасажирів мовчали: Пуаро злякано, Гуров спокійно, Бонд і місс Марпл — байдуже. Гнітючу паузу перервав Гуров:

— Кеп, Ви вирішили нас налякати наприкінці? Вбивця знайдений?

— Поки ні.

— Отже, не знайдений. Так мовчки б оголосили тривогу, загнали б нас в анабіозники, та й по всьому. Ми б перебували у щасливому невіданні щодо своєї подальшої долі. А тепер… Перешкодити вам ми все одно не зможемо, — росіянин безцеремонно тицьнув пальцем у бластер, що висів на поясі капітана. — Навіщо цей концерт, кеп?

— Я пропоную вбивці здатися, — глухо пролунало в кают-компанії. — Документ, який добуто у Мюррея, він більше нікому не зможе передати. Якщо ми вийдемо з Гіпера, корабель на Землі обнишпорять до міліметра, і документ знайдуть. Не вийдемо — усе там і залишиться. У випадку добровільної здачі Земля обіцяє не застосовувати вищої міри. У мене часу обмаль, тому даю п’ять хвилин на роздуми.

— Це наївно, капітане, — Бонд презирливо закинув ногу на ногу.