Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

за тобою. Тож не сіпайся і ні за що не хапайся. А ще я хотіла показати тобі, що відбувається в центрі міста. До речі, цей репортаж ведеться в реальному часі, його знімають ваші ж поліційні відеокамери. А Дрюк Глодів наразі доводить Раді, що саме ти організував це заворушення. Приємного перегляду!

Обличчя Опал зникло, а натомість з’явилася центральна частина Гавані — туристичний район, що біля «Опалового торгцентру». Зйомку здійснювали з висоти. Зазвичай тут аж кишіло туристів з Атлантиди, які полюбляли парочками фотографуватися перед водограєм. Але сьогодні приїжджих не було, бо майдан перетворився на справжнє бойовисько. Тріада Б’ва Кел пішла у відкритий наступ на підземну поліцію і, судячи з усього, бій був геть нерівний. Гобліни стріляли зі «свинорилів», але поліція навіть не відстрілювалась! Поліціянти лиш перебігали від укриття до укриття і все відступали, відступали… Цілковита безпорадність.

В О’Гира відвисла щелепа. Це була справжня катастрофа. І в усьому цьому звинувачують його. І виправдатися не дадуть. Навіщо лишати цапів-відбувайлів живими? Адже вони можуть, чого доброго, надати докази своєї невинності. Треба негайно якось повідомити Холлі про ці події, а то й не схаменешся, як пропаде весь Чарівний Народ.

Розділ 10
Не клопіт, а біда


Центральна частина Гавані

Навіть у свої найкращі дні «Спадів торгцентр» не був надто приємним місцем. Чіпси у місцевих забігайлівках подавалися жирні, м’ясо — загадкового походження, а в молочних коктейлях плавали згустки. І все одно торгівля процвітала, особливо в дні сонцестояння.

Але в цей момент капітан Клопіт Келп волів би сидіти в якій-небудь забігайлівці й давитися гумовим гамбургером, а не скакати зайцем, уникаючи лазерних променів. Майже волів би, адже хтозна, що небезпечніше: гоблінівські «свинорили» чи «спадові» гамбургери.

Корч десь завіявся, тож польовим командиром хоч-не-хоч мусив стати капітан Келп. За нормальних умов він би залюбки взяв на себе таку відповідальність. Бо за нормальних умов йому надані були б і весь поліційний транспорт, і найпотужніша зброя. А так — єдине щастя, що хоч місцевий зв’язок не вийшов з ладу.

Клопіт Келп зі своїм патрульним роєм прочісував улюблені закутки Б’ва Кел, коли з засідки на них напала сотня бійців рептильної тріади. Нападники засіли на дахах будинків і взяли поліційний загін під перехресний вогонь «свинорилів» і кульових блискавок. Занадто продумана операція, як на Б’ва Кел. Звичайному гоблінові не до снаги такі складні синхронні дії. Наприклад, він повинен спочатку почухатись, а тоді вже сплюнути, або навпаки, бо зробити одночасно те й те він не годен. Гоблінів явно хтось скеровував.

Клопіт і один з його молодших капралів ховались за будкою моментальної фотографії, тоді як решта поліціянтів зуміла забарикадуватися в «Спадовому торгцентрі».

Поки що вони якось відбивалися від гоблінів тазерами й електрошоковими кийками, хоча дальність стрільби тазера становила всього десять метрів, а з кийків було пуття лише в рукопашному бою. До того ж обидва ці різновиди зброї працювали від електричних батарейок, що швидко розряджалися. Тож як порозряджаються батарейки, напохваті в поліціянтів залишаться самі камінці та ще кулаки. Навіть звести захисні екрани вони не могли, бо Б’ва Кел була оснащена поліційними шоломами. Звісно, то шоломи старої моделі, але зі спеціальними фільтрами.

Понад будкою пролетіла кульова блискавка й проплавила дірку в асфальті просто під ногами поліціянтів. Гобліни розумнішали просто на очах. У певному розумінні, звісно. Замість намагатися прострелити будку наскрізь вони почали вести навісний вогонь. Часу залишалося все менше й менше.

Клопіт Келп постукав по мікрофону.

— Келп викликає базу. Що там зі зброєю?

— Нічого, капітане, — почув він відповідь. — Поліціянтів багато, а стріляти можна хіба що пальцями. Ми заряджаємо стародавні електричні гвинтівки, але на це піде щонайменше вісім годин. На складах відшукали пару броньованих костюмів, зараз передаємо їх вам. За п’ять хвилин. Мінімум.

— Д’Арвіт! — лайнувся капітан.

Треба було швидше залишати це місце. Будка могла розсипатися щосекунди, й тоді вони з капралом опиняться як на долоні перед гоблінськими снайперами. А тут ще й капрал труситься поруч, мов переляканий цуцик.

— Заради всього святого! — гаркнув Клопіт. — Візьми себе в руки! Ти ж боєць!

— Як у тебе язик повертається кричати на мене? — дорікнув йому рідний брат Хроб. Губи його тремтіли. — Матінка доручили тобі дбати про мене, а ти…

Клопіт насварився на меншого брата пальцем.

— Ще раз нагадую тобі, капрале: коли ми на службі, я для тебе — капітан Келп! До речі, саме про тебе я й намагаюсь нині подбати.

— Гарно ж ти дбаєш про мене, що й казати! — ображено запхинькав Хроб.

Клопіт уже й не знав, що нині дужче його дратує — менший брат чи знахабнілі гобліняки.

— Гаразд, Хробе, спробую тобі розтлумачити. Ця будка довго не протримається. Нам треба прорватися до торгцентру. Зрозумів?

Хробові губи раптом перестали тремтіти й рішуче стислись.

— Ні за що! — відчикрижив капрал, він же менший брат. — Ні за що в світі не зрушу з цього місця. І ти мене не примусиш. Я тут ладен хоч би й до кінця життя сидіти!

Клопіт підняв забороло шолома.

— Послухай-но! Вислухай мене уважно. В такому разі жити тобі лишилося близько тридцяти секунд. Нам треба негайно забиратися звідси.

— Але ж там гобліни, Клопе…

Капітан Келп схопив брата за плечі.

— Забудь про гоблінів! — крикнув він. — А пам’ятай тільки про носак мого черевика, який копне тебе в зад, якщо ти здумаєш огинатись!

Хроб зіщулився. Видно, знав, що старший брат може виконати погрозу.

— Ми ж лишимося