Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

— Ні, ти не підеш, — заперечила Ма. — Тобі нікуди йти, ти, йолопе! І грошей від мене не отримаєш. Краще вже йди за Слімом — і ти, Воппі, також!

Флінн завагався, але потім, лаючись про себе, кивнув Воппі і почав спускатися сходами.

Коли Воппі вийшов за ним у темряву, Ма поклала руку Докові на плече.

— А я вже гадала, що востаннє бачу тебе, Доку. То що плануєш робити?

Док уже був добряче захмелілий.

— А що мені лишається? Я таки мав намір утекти, Ма, але раптом зрозумів, що тікати мені справді нікуди. Слім поверне її, і все буде по-старому.

— Він її ще не знайшов, — проказала Ма. — Будь зі мною, Доку. Я знайду вихід. Тримайся мене!

5

Міс Блендіш лежала на дивані Рокко, втупившись невидющими очима в стелю.

У будь-який інший час Рокко страшенно б пишався собою, якби йому вдалося затягти таку красуню до себе, але зараз його мучила тривога. З таким же успіхом ця довгонога золотоволоса дівчина могла би бути манекеном — зараз він був цілковито байдужий до її краси.

«Мушу зробити все з розумом, — вмовляв він себе, коли йому врешті вдалося переконати дівчину увійти в його квартирку. — Нема сенсу телефонувати в поліцію. Я маю вийти просто на Блендіша, якщо хочу отримати ті п’ятнадцять тисяч; він — моя єдина надія. Якщо ж звернуся до копів, вони заберуть мої грошики».

Він переглянув телефонний довідник, але Блендіша там не було. Тоді подзвонив у довідкове, але дівчина не захотіла повідомити йому номер. Якщо ви — мільйонер, то вашого імені не заносять у телефонну книгу. Про це Рокко й не подумав. Тепер, передзвонивши в купу клубів та ресторанів, але так і не просунувшись ні на крок у своїх пошуках, він почав непокоїтися. Якщо він не віднайде Блендіша просто зараз, то матиме серйозні неприємності. Десь на задвірках свідомості він не полишав думати про Сліма. «Малоймовірно, щоби Слім дізнався, що донька Блендіша тут, але якщо Слім таки дізнається і з’явиться тут, то жити мені недовго», — подумав Рокко.

Він спробував відновити пам’ять дівчини, показавши їй старі газети зі статтями про викрадення. Поки він безуспішно крутив диск телефону, вона мовчки витріщалася на газети, але ніяк не пов’язувала себе з фотографіями чи репортажами про викрадення.

Рокко поглянув на неї. Дівчина продовжувала глядіти у стелю, і її задурманені наркотиками очі нічого не бачили.

— Агов, мала! — окликнув її Рокко, свідомий того, що вони вже отак сидять упродовж двох годин. — Спробуй же зосередитися. Як я можу зв’язатися з твоїм батьком? Я вже набирав усі номери, які лише міг вимислити, однак все ще не можу вийти на нього.

Вона випростала свої довгі ноги, продовжуючи дивитися у стелю. Здається, дівчина навіть не помічала його присутності.

У відчаї Рокко підійшов до неї і взяв за руку.

— Нуж-бо, прокинься!

Доторк його руки викликав у неї реакцію, яка налякала його. Вона відсахнулася і втиснулася в стіну, її очі широко розплющилися від жаху.

— Гаразд, гаразд, — заспокійливо сказав він. — Ти не повинна мене боятися. Ти мене чуєш? Я лише хочу відшукати твого тата. То який у нього номер?

Зіщулившись, міс Блендіш відповзла від нього.

— Залиште мене в спокої, — озвалася та. — Не чіпайте мене!

Рокко намагався впоратися з панікою, що все наростала.

— Якщо я не віднайду твого татка, — сказав він, — у нас обох будуть проблеми, як ти не розумієш? Сюди ж заявиться Слім! То як мені зв’язатися з твоїм татком?

Зненацька вона зісковзнула з ліжка і побігла до дверей. Уже навіть схопилась за ручку, коли Рокко наздогнав її.

— Тримайтесь від мене подалі! — пронизливо скрикнула вона. — Випустіть мене звідси!

Обливаючись потом, Рокко знову жбурнув її на диван. Нахилився і затулив їй рукою рота.

— Замовкни! — запально сказав він. — Чи ти хочеш, аби Слім тебе знайшов?

Вона припинила пручатися і вперше, відколи потрапила сюди, очі її ожили. Він забрав руку.

— Так, я хочу цього, — озвалася вона. — Хочу, аби він прийшов сюди!

— Ти сама не знаєш, що кажеш, — сказав Рокко, пильно глянувши на неї. — То ти не хочеш додому? Що з тобою?

Вона хитнула головою.

— У мене немає дому. У мене нікого немає. Тому я хочу Сліма.

Рокко підвівся.

— Я телефоную в поліцію, — сказав він. — Досить уже з мене цього.

Він підійшов до телефону, розмірковуючи про те, чи позбавлять його винагороди. Погано, звісно, але треба встигнути зателефонувати їм, доки тут не з’явився Слім.

Він почав набирати номер поліцейського відділку, та міс Блендіш зненацька зіскочила з ліжка, схопила телефонний шнур і вирвала його з розетки.

Якусь мить Рокко стояв отак, тримаючи в руці мертву телефонну слухавку, і дивився на міс Блендіш. Він відчув, як холодок страху проповз по його спині.

— Ти ненормальна! — гаркнув нарешті Рокко. — Що ти наробила?

Вона позадкувала від нього.

— Ти повинен сказати йому, що забрав мене в нього, — мовила дівчина, заламуючи руки. — І сказати, що я не хотіла йти з тобою.

— Але чому ти... ти... — Рокко забракло слів. — Що з тобою не так? Я ж намагаюсь тобі допомогти! Хіба ти не хочеш назавжди піти від Сліма?

Вона притулилась до стіни і почала тихо плакати.

— Я не можу піти від нього. Я буду з ним завжди.

— Не верзи дурниць! — скрикнув Рокко. — Я викличу поліцію.

Вона знову зісковзнула з ліжка і тепер підпирала спиною двері.

— Ні! Ти повинен чекати тут, поки він не прийде за мною! — різко сказала вона. — І повинен сказати, що насильно забрав мене від нього.

У відчаї Рокко схопив її за руку і, відтягнувши від дверей, кинув на ліжко. Та щойно він повернувся до дверей, як дівчина знову скочила, схопила важку скляну попільничку, що стояла на нічному столику, і запустила нею в Рокко, поціливши тому у голову. Рокко, оглушений, опустився на коліна.

Міс Блендіш прихилилася до стіни, витріщившись на нього.

Рокко спробував підвестися, натомість повалився на бік, тримаючись руками за голову і стогнучи.

Якийсь звук змусив міс Блендіш повернути голову. Двері, що вели у ванну, повільно відчинилися.