Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"

Серед купи фруктів, овочів та м'яса, які він вочевидь повитягав із шаф, сидів Бальмон. Мій дракон.

Він став рази у два більшим і жадібно поглинав їжу.

Побачивши мене, він радісно змахнув крилами й затуркотів.

На лапі в нього бовтався кусок перегризеного ланцюга з якимось розтрощеним медальйоном.

– Бальмон! Звідки ти тут?! Цього ще тільки не вистачало! Як ти втік?

Дракон, певне діло, нічого мені не відповів, натомість потягнувся лапою до коробки з конфетами.

І що тепер робити?

Хотіла написати Льє, та подумала, що напевно, краще почекати до вечора. Навряд чи зниклого дракона будуть шукати вдома у головного слідчого.

Бальмон помітно змінився. Тепер він остаточно став лазурним. Луска виблискувала у сонячних промінцях, на голові й спині з'явилися пухнасті китиці. Зуби стирчали трьома рядами, що виглядало особливо дивним, враховуючи його неагресивний характер.

Зате, зрозуміло, як він перегриз ланцюг.

Я підійшла до нього і простягнула руку, погладивши вологий ніс.

Дракон задоволено зафиркав.

– Як ти мене знайшов, га, Більмоне?

Він глянув на мене своїми синіми очима й закинув до пащі цілу коробку цукерок.

Раптово, на весь дім пролунав дзвоник. Першою думкою було, що прийшли за драконом і тепер вже точно мене ув'язнять назавжди, та підійшовши до входу, я побачила Хинку.

Я відкрила двері ц схопивши її за руку затягнула всередину.

– І я тебе рада бачити! – здивовано глянула на мене Голда.

– Вибачте, та в мене дещо трапилося. Бальмон втік! І він тут!

– Твій ельф?! Навіщо втік? – витріщилась вона на мене.

– Та не Льє, а дракон!

– Що?

– Самі гляньте, він на кухні – їсть.

Поки Хинка пішла на кухню, я про всяк випадок закрила штори в кімнаті.

– Богиня, Флоро, тобі пощастило, що він вивів із ладу спостережний браслет, просто перегриз його, інакше б вже знайшли і його, і тебе!

А що у вас відбувається? Ви пограбували бібліотеку? – вигнула вона брови махнувши на таці книг навкруги.

– Ні, просто… – я вагалася.

Чи можна довіритись Голді? Нічого поганого вона мені не зробила, навіть навпаки.

– Просто що? – спитала вона.

– Розумієте, в нас дещо сталося.

І я розказала про напад на Льє і про те, що ми намагаємося знайти спосіб потрапити саме у той момент в минулому.

Якийсь час Хинка мовчала і дивилася на дракона, а потім схвильовано заговорила:

– Можеш вважати це казочками старої баби, однак, в мого народу існувала одна легенда. В дитинстві, мені часто розказувала її бабуся. Колись давно, ще до того як перший Хинок прийшов на острів Керьель, це той самий, де і зараз живе мій народ, там жили дракони. Вони ніколи не старіли й не вмирали, тому що охороняли надзвичайне природне диво, водоспад часу.

Коли ж прийшли Хинки, дракони спершу злякалися, утім, Хинки маги природи, і ніколи не скривдять живе створіння, тож вони стали жити поряд і через якийсь час, дракони показали їм водоспад часу. Наш народ вважав, що саме у такий спосіб ми отримали вічну юність і потужну регенерацію – купаючись у тій воді.

Та потім прийшли ельфи, і дракони й водоспад просто зникли.

Земля стала сухою й непридатною для вирощування їжі. Мій народ почав голодувати.

Казали, що начебто, ельфи в першу чергу і прийшли туди, щоб скупатись у водах часу.

– Алеж, вони і так живуть дуже довго і майже не старіють, принаймні дуже повільно, – здивувалась я

– Так, втім хто ж не хоче більшого?

– В будь-якому випадку бабуся казала, що тільки дракон може знов показати нам водоспад і повернути нашим землям родючість. Кьяро Крад – так вона його називала, в перекладі на ельфійську – лазурний дракон. І тепер, дивлячись на Бальмона, я думаю, що він дуже схожий на того, якого вона описувала.

В мене очі вилізли на лоба.

– Ще бабуся казала, що начебто, водоспад часу єдиний спосіб побувати в минулому чи майбутньому, проте, тільки один раз. То може, цей дракон не просто так опинився у тебе?

– Голдо, це все прекрасно, та це всього лише легенда, і звідки мені знати, що Бальмон саме той лазурний дракон.

– Нізвідки, та у кожній легенді є частка правди, подумай про це. Можливо, моя бабуся була просто старою дурною жінкою, як і я, що вірила у казки.

Я заперечно похитала головою.

– Я не вважаю вас ані старою, ані дурною Голдо.

– Що ж, тоді розкажи мені, що Бальмон дізнався про викрадення артефактів.

Ми ще довго говорили. Коли ж Хинка пішла, ми з драконом сиділи на кухні. В голові крутилися думки.

Чи може легенда бути правдою?

Хтозна.