Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

Глава 33.

   Мітчел дзвонив Айлі без перестану годину поспіль, але все було марно. Вона вимкнула свій телефон.
   Думаючи, куди звернутись по допомогу, він вирішив в першу чергу зателефонував до Джессі, запитуючи - чи та була не бачила Айлі. Відповідь була «Ні». Хлопець перепитав двічі, сумніваючись у правдивості слів найкращої подруги Айлі. Проте він зробив ще гірше – тепер Джессі допитувалась, що сталось. Мітчел невнятно пояснив, що вони трохи посварились, приховуючи від неї правду. Сказавши Джессі, що як тільки Айлі з’явиться на порозі будинку, він дасть знати. І тут він теж прикрасив дійсність. Його кохана жінка, ніколи не повернеться сама. Він її вигнав. Образив. Дав зрозуміти, що майбутнього у них немає. Але це все не так. Тільки вона йому потрібна по життю. Він поверне її.
   Він думав, що можливо вона у бабусі. Але згадав, що та поїхала до якоїсь подруги. Тож цей варіант відпадає. Не могла ж вона поїхати до батьків. Вона не в тому стані.
   Мітчел ходив туди-сюди по кімнаті, обдумуючи куди Айлі могла піти. І тут до нього дійшло. Одне єдине місце у Аберфелді – вона вважає своєю схованкою. Кондитерська!
   Мітчел усміхнувся своїй здогадці. Як він раніше не зрозумів?!
   Узявши ключі від авто, він хотів вибігти з кімнати, але зупинився. Підійшовши до комода, його пальці підняли невеличку каблучку. Поклавши її до кишені, Мітчел вибіг з кімнати. Пробігшись по сходинках, він відчинив двері і вибіг на вулицю.
   Всівшись у авто, Мітчел поїхав повертати свій безцінний скарб – свою Айлі.
   Зупинивши авто біля магазину з квітами, він виплигнув з салону. Увійшовши у магазин під назвою «Дари лугів», хлопець зустрівся очима з найкращим другом.
   — Привіт Крейг. — Він потис другові руку.
   — Привіт Мітчеле. Радий бачити.
   — І я тебе Крейгу. Мені потрібні найдивовижніші квіти, які у тебе тільки є. І багато. Дужеее багато.
   — Або це свято, або за якусь провину. — Крейг підняв брову і уважно подивився на вираз обличчя Мітчела. — Значить провина. — Здогадався він, побачивши, як друг змарнів.
   — Так. Саме так. Я дуже образив Айлі.
   — Мітчел, Мітчел, Мітчел. — невдоволено покачавши головою, Крейг вийшов із-за столу, на якому майстрував букет із троянд, папороті та маленьких квіточок білого кольору.
   Мітчел уважно дивився, куди прямує його друг.
   — Що порадиш, друже? Які квіти?
   — Зараз. Хвилинку. — Він замислився на хвилинку. Потираючи пальцями брови, він усміхнувся і мовив: — Знаю! Я знаю, що потрібно.
   — Що?
   — Піди у магазин.
   — І? — Мітчел не розумів геть нічогісінько.
   — Купи там сир, хліб та смажене м’ясце у приправах. — Він голосно ковтнув.
   — Ти що?! До чого тут все це?! Ми Айлі букет робимо чи збираємо кошик на пікнік? — здивуванню не було меж.
   — А до чого тут Айлі?  Це для мене. — Засміявся він. — Я не обідав. Не було часу. А тепер перед нами велика місія і на голодний шлунок не варто братись за справу. Зрозуміло?
   — Так.
   — А тепер іди. А я підберу усе, що потрібно. — Ляцнувши по спині друга, Крейг усміхнувся, як задоволений кіт.

   Через пів години, Мітчел стояв на порозі магазину квітів.
   — Ну, що приніс? — Крейг потер долоні в очікуванні на щось смачненьке. 
   — Приніс. Ось. — Віддаючи пакет другу, Мітчел запитав: ­— А де букет?
   — Ось! — задоволено вказавши на букет, Крейг відкусив шкуринку м’якого хліба. Ну як?
   — Ого!
   — І це все?!
   — Якщо чесно це занадто. — Зам’явся Мітчел. — Розумієш, я звичайно провинився, але Айлі не із тих жінок хто любить пафос. Хотілось би щось простіше.
   — Мітчеле, але ж ти сам казав, що це вибачення. Ось бери і іди вибачайся. — Всунувши йому в руки грандіозний букет, з різнокольорових троянд та полуниці, обгорнений червоним папером і бантиком. 
   Мітчел оглядівся довкола, дивлячись щоб це приглянулось і зачепило душу.
   — Я придумав! План міняється. — Він вказав на прозору склянку, яка нагадувала купол.
   — І що? Ти хочеш подарувати склянку? — Крейг подивився на друга, наче той трохи збожеволів.
   — Ні. Я хочу, щоб ти зробив таку композицію, як у казці «Красуня ті Чудовисько».
   — Це як?
   — Ну ти, що ніколи мультика не бачив?
   — Бачив.
   — Ну тоді навіщо ці питання?! — Мітчел поклав букет на стіл і підійшов до червоних троянд. Вибравши саму гарну, і саму свіжу троянду, він вручив її Крейгу, який і досі їв з пакета.
   — Ну тоді будемо чаклувати над тим чим ти задумав. — Поклавши пакет на свій стіл, Крейг обтер руки об фартух і узяв до рук троянду, яку дав Мітчел.
   — Айлі це сподобається! — радісно проголосив Мітчел.
   Друзі приступили до казкового подарунка для принцеси Айлі.

   Мітчел зупинив авто неподалік кондитерської Айлі. Заглушивши мотор, він набирався мужності подивитись у вічі коханої жінки, яку так сильно скривдив. Вдихнувши і видихнувши, він вийшов з машини, беручі подарунок вічного кохання.
   Мітчел дуже зрадів, що він зробив дублікат ключів, тоді коли допомагав їй з кондитерською.
   Тихо клацнувши замком, він повільно просунув голову у щілину між дверима. Айлі ніде не було.
   Він важко зітхнув.
   Увійшовши всередину, він пройшов у кухню. Його серце зціпив біль, від побаченої картини. Його Айлі лежала вкрита ковдрою на столі, звернувшись калачиком.
   Він зупинився і обперся спиною об стіну, тримаючи рівновагу, своїх ватних ніг. Його Десертик, його красуня – відчувала себе покинутою, зрадженою, самотньою. І в цьому винен він. Зрадник і егоїст – ось хто він для себе і для неї.
   Мітчел підійшов ближче. Поставивши тихо подарунок на полицю, він нахилився до коханої. Торкнувшись кісточками пальців її щічки, він важко ковтнув, зупиняючи сльози.
   Айлі здригнулась і злякано розплющила очі.
   — Що ти тут робиш? Що ти тут забувся? — швидко сівши, запитала вона.
   — Тебе. — Мітчел дивився у її перелякані очі, які змінювали свій погляд на злість.
   — Ти мене прогнав. Забувся?!
   — Хотів би забути, але не зможу. Хотів би ніколи цього не робити – але зробив. Тому у мене є лише шанс, просити пробачення.
   — Іди звідси. Прошу. Я пробачила, а тепер іди.
   — Тільки з тобою.
   — Ніколи. Ніколи, чуєш ніколи, я з тобою не піду. — Айлі гірко заплакала крізь лютий погляд.
   — Айлі, будь ласка, нумо поговоримо. Дай шанс усе пояснити. — Він ковтнув і потер чоло. — Знаю, я не маю права просити про це.
   — Саме так.
   — Я хочу розповісти тобі усю правду. Чому, я відштовхував тебе на початку. Чому я так поводився. Чому я не міг простити собі. І чому я так відгородився від родини.
   — Мене це не хвилює. — Вона витерла сльози, щоб здаватися сильною і промовила: — Ти нічого не повинен мені розповідати. — Айлі підняла підборіддя і додала: — Ми одне одному більше ніхто.
  — Не смій цього казати! — розізлився він, але ні на неї, а на себе. — Я кохаю тебе. Це ніколи не зміниться. І я знаю, що ти так само кохаєш мене. І це теж не змінне. — Він підняв руку, щоб торкнутись її, але Айлі сіпнулась, даючи зрозуміти, що вона незворушна.
   — Іди Мітчеле. Просто іди.
   — Ніколи.
   — Тоді мені доведеться піти. — Вона встала, але у неї запаморочилась голова і Мітчел підхопив її.
   — Тобі погано? Що з тобою? — схвильовано запитав шотландець.
   — Відпусти. — Вона вперлася об його груди, щоб відштовхнути, але сил геть не було. Нерви, втома і дивне відчуття, не дали змогу відійти. — Не чіпай мене. — Айлі заплакала від власного безсилля.
   Мітчел обійняв її, хоча вона намагалась відштовхувати його. Але ні її маленькі кулачки, ні її слова «облиш мене» - не могли його змусити відпустити її.
   — Ти моя. Ти моя. Ти моя. — Він почав цілувати її тендітне обличчя, а вона знову відштовхувати його.
  Він вдихав її аромат і задихався від ніжності. М’яке тіло Айлі, хотілось обіймати і притискати. Дивовижне, солодке відчуття щастя – ось, що він відчував зараз, поряд з нею.
   Айлі вловила рідний запах одеколону і мускусного аромату. Її ноги затремтіли. Його міцні руки віддавали жар її тілу, яке хотіло відізватись на доторки, які вона так бажала. Мрії про його губи, заволоділи її розумом, але «дзвіночок» образи, нагадав про сьогоднішній день.
   — Досить! Досить! Я більше не витерплю твоїх хочу і не хочу. Ти думаєш можеш мене ображати, а потім приходити і думати, що у тебе є право казати, що я ТВОЯ?! Що ти прийдеш і я розтану?! Що пробачу тебе, бо ти прийшов і вибачився?! Я прощаю тебе, але нізащо не буду твоєю. Це все. «НАС» – нема. Іди Мітчеле. Іди. Облиш мене. І не мучай більше.
   — Айлі, Десертику, ти ЗАВЖДИ БУДЕШ МОЯ! Ти станеш моєю дружиною. Ми будемо разом. І я обіцяю, що ти ніколи не розчаруєшся у мені. Я кохаю тебе.
   — Просто іди. — Айлі змусила свої «ватні» ноги здобути стійкість та силу. Одним ривком, вона відступила.
   — Можеш вислухати. Це єдине про, що я прошу.
   — Добре. І ти одразу підеш.
   — Добре.
   — Тоді розповідай. Я слухаю. — Айлі узяла стілець і сіла. Вказавши йому на стілець поруч, вона додала: — сідай.
   Шотландець узяв стілець і присунув його навпроти Айлі. Сівши, він почав: