Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

- Доброго ранку, Амеліє, перепрошую за незручність під час очікування, - я кивнула у відповідь, трохи розгубившись. - Радий Вас бачити на співбесіді в академії Польотів, - треба ж яка витримка, і не скажеш же, що я його в піжамці ще якихось півгодини тому застукала.

- Так, кхм ... - Зберися, ти просто зобов'язана пройти цей відбір. - Дякую Вам за можливість випробувати себе, і за те, що погодилися розглянути мою кандидатуру посеред навчального року, - ось, інша справа, адже можу, коли захочу.

- Я б хотів для початку обговорити те, що трапилося трохи раніше, - на цих словах ректор зам'явся, а мені ну зовсім не хотілося нічого такого згадувати.

- Я нічого не бачила! - випалила на одному диханні і зробила чесні-чесні очі, намагаючись заспокоїти чоловіка.

- Та білизна, вона була не моя, - ну так, починаємо заперечувати очевидне.

- Угу ... - тільки і сказала я. 
 
 - Правда, я не обманюю, - спробував він мене запевнити.

- Я вам вірю, - щось дивне майнуло в його очах, і я й справді повірила, ніби знала, що чоловік не бреше. А потім ще згадався смішок Льоти, і я склала двічі по два, отримуючи правильну картинку події. - Правда вірю, і давайте вже звернемо цю розмову? Бо мені якось незручно обговорювати таке зі своїм можливим ректором.

- Ти маєш рацію, вибач, - магістр Орідіан обеззбройливо усміхнувся, немов згадав себе у студентські роки, і продовжив уже офіційніше, - Оскільки «академія» не стала тобі показувати те, до чого схильна твоя магія… До речі, давно такого не бувало. Так от, якщо вже вона не зволила нам допомогти, - чоловік спеціально промовив це голосніше і виразніше, але хитрість не спрацювала, стіни пустунки лише пирхнули і пішли брижами, - визначатимемо старим дідівським методом. А саме – артефактом.
 - «Всевидюче око»? - Я в жаху згадала свою минулу спробу і проковтнула.

- Вже знайома з ним? - запитанням на запитання відповів мені ректор, і я приречено кивнула.

- А може, все ж таки не треба? - А що коли цього разу таки бабахне? Дракони розоряться ж на відбудові будівель після мене, та й Льоту мені шкода... 

- "От спасибі", - почувся дивно знайомий голос у голові, і я здригнулася. 
- «Це ти зі мною розмовляєш?» - Спробувала я відповісти подумки і отримала здивовану відповідь: 

 - «Невже ти мене чуєш?» - А ось тепер я точно розібрала інтонації «академії», от диво.

"Тепер вона постійно буде в моїй голові ритися?", - жахнулася я перспективі бути підслуханою. 

 "Ні, тільки якщо ти будеш дуже голосно думати, як зараз, наприклад" - заспокоїла мене Льота. 

- Так що там із артефактом? – вклинився у нашу з «академією» бесіду ректор, а я навіть з думок збилася. Так можна і заплутатися. 

 - Ну... Просто в академії магії королівства я вже проходила перевірку цим артефактом... - краще відразу зізнатися, і тоді можливо я нічого не зіпсую. 
- І?

- І він ледве не вибухнув, довелося переривати процедуру, - випалила я на одному подиху і застигла в очікуванні вердикту. Брови ректора ж поповзли вгору, і він з цікавістю дивився на мене: 

 - От навіть як... Кхм... - схоже він не на жарт занепокоївся про збереження свого "Ока", тому що тієї ж миті запропонував інший варіант, - Тоді що скажете, якщо я запропоную Вам поки що походити на загальні курси для початківців та щоденні медитації? - «що, знову!?» - мій внутрішній голос неспокійно сполошився.

- Ну... - я навіть не знала що і сказати ректору, методика двох академій якось зовсім не відрізняється.

- І це вже спробували? - я приречено кивнула. - Ну, тоді у мене є просто чудова ідея! - після його слів мені якось різко захотілося в тиху кімнатку, зайнятися медитацією ...

- Яка? - Все ж ризикнула я запитати, відразу ж про це пошкодувавши.

- Полігон! - Видав мені цей любитель піжамок в горошок і взяв мене за руку, відкриваючи портал серед поля. 

"Ух ти! Вищий пілотаж!" – весело потирав ручки мій внутрішній авантюрист, розглядаючи вікно простору.