Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Мама Олекса була дизайнером. Раніше вона працювала у Києві, але коли вийшла заміж за іспанця переїхала до Мадриду.

— У них не буде пишного весілля, і за таких обставин, я думаю, що Рита не сильно образиться, — чоловік важко видихає і мені раптом стає соромно, що я не дуже засмучуюсь, що він їде. – Яка друга новина? Скільки тебе не буде у місті?

— Думаю, що за тиждень упораюся, але постараюся повернутися раніше. Коли повернуся, зможу взяти відпустку і ми проведемо час разом, — його голос повеселішав, я впевнена він уявив, як ми вже проводимо цей час. Але  всередині, чомусь нічого не відбувається: ні від того, що він їде; ні від того, що його не буде тиждень; ні від передчуття спільної відпустки.

Іноді мені здається, що за той час, що ми провели з Алексом, я змусила себе закохатися в нього. Він хороший чоловік, спочатку він і справді був моїм добрим і ненав'язливим другом, всіляко мені допомагаючи. Потім почав частіше заходити до нас у будинок і лише в останній рік – ми зблизилися.

По—своєму я його любила, але не так, як йому хотілося. По суті, мене все мало влаштовувати, Олександр любив мене, дбав і що найважливіше – він дуже любив Дашу, з огляду на те, що це не його дитина і він був не зобов'язаний. Але за його словами, коли ти любиш жінку, ти апріорі любиш її дітей, інакше бути не може. Я вірю йому і дуже хочу відчути хоча б половину того, що відчувала до Андрія, але щось утримує мене. Наче моє серце більше не витримає такого напливу почуттів і це весь максимум, на який воно здатне.

Даша не називала Алекса татом, і взагалі не вимовляла ніколи щось схоже на це слово. Один раз, у садочку я звернула увагу, як малеча розглядала одного з батьків своїх друзів і про щось думала, але коли ми вийшли, нічого в мене не питала.

Алекс же своєю чергою, хотів від неї почути щось на кшталт «тато», але розумів, що в неї вже є батько, просто вони поки що не знають про існування один одного.

Ми рідко заводили цю тему, але мені було достатньо, коли мій хлопець сказав, що він розуміє мене, точніше мій вчинок, але як чоловік не хотів би щоб з ним вчинили так само.

З того часу, я почала замислюватися про дзвінок Андрію, не те щоб я не хотіла, просто мій маленький сніжок брехні, перетворився вже на величезний сніговий кучугур, і поки я не уявляла, як скажу своєму колишньому сувору правду. Та й чи потрібна вона йому була? Мене в цьому випадку хвилювала тільки моя дочка, як вона поставиться до цього і чи не роблю я жорстоко щодо неї?

— Ти сьогодні якась задумлива, — все ще чекав від мене слів Алекс. — Все добре? Ти засмутилася все—таки що я їду?

— Звичайно, — і справді, це частково правда. Ми бачилися не так часто, щоб я могла до нього зовсім звикнути.

Алекс, як і раніше, жив у Києві, часто відлітав у справах, але решту часу проводив з нами. Такі стосунки не межа мрій, але поки що я не була готова їхати до нього і жити на його умовах. Мабуть, жінка в мені починає приймати ці крихти уваги і їй стає цього достатньо.

— Подзвони, коли прилетиш до Мадриду, щоб я знала, що з тобою все гаразд.

Кажу все автоматом і навіть не замислююся, що чоловік по той бік зв'язку хоче почути від мене зовсім інші слова.

Можливо, я егоїстка чи живу якось неправильно, але в мене є кохання, я не просила Алекса вриватися в моє життя, він як тайфун залетів і не залишив мені вибору, а я на той момент залишалася просто жінкою, якій це, безперечно, подобається.

Мене ніхто не зрозуміє, поки сам не побуває у моїй шкурі. Нічого поганого я для нього не роблю, просто не завжди можу легко балакати, про свої почуття.

— Добре, крихітко, — озивається Алекс. — Цілую тебе і передай Дашці привіт.

Ми прощаємось та деякий час я стою та дивлюся вниз на красивий вигляд будинків, у центрі міста. Моя студія була не такою великою, як колись, зате в неї було те, чого не було у моєї попередньої – виду на оперний театр, який спокушав своєю пишністю. Скільки не дивлюся на нього, завжди милуюся.