Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

—Сама дорогу знайду. —я натягнуто посміхнулась, плескаючи жінку по плечу та легенько штовхаючи до дверей.

Залишившись у кімнаті на одинці, я зітхнула та взяла до рук мою улюблену, новеньку, ще запаковану електронну сигарету.

За останні дні у мене було стільки стресу, що нікотин зараз мені просто необхідний!!!

Так як довше тижня ні тяги до рота, мене вставило швидко, на щоках заграв рум’янець, а зіниці розширились. Приємна ейфорія розливалась по тілу, але варто було підійняти голову по стелі та побачити повну кімнату диму, як насолоду рукою зняло.

—Твою ж мати! Сподіваюсь, ніхто не загляне і не подумає, що мене вже спалила якась з дракониць.

Поправивши незручну сукню та закинувши ельф бар до ліфу сукні, я вийшла та поспіхом попрямувала у знайомому напрямку.

Їдальню знайшла не відразу та встигла згадати усі земні лайки, доки не побачила заповітні двері моєї мрії. Живіт зрадницьки забурчав від запахів, що витали коридором і я поспіхом доторкнулась до карлючки на дверях.

—І хто тут у нас? —Лара розплилась у посмішці, зустрічаючи мене з тацею у руках. —Повечеряй зі мною, тому що усі ці тупі курки, —вона навмисно сказала останнє слово, аби дракониці почули її. Мені навіть почала подобатись одна з конкуренток!Стоп. Вона ж не конкурентка мені, а майбутня дружина Густава. А я просто одна з адепток Академії дружин драконів. —зовсім забули, хто я і на що здатна. Вони не варті моєї уваги.

Я лише відкрила рота, аби заперечити, як почула голос Ванесси у своїй голові.

“Тільки спробуй відмовитись! Тобі друзі потрібні, а тут у тебе лише вороги. Ми з дівчатами і без тебе пончики з’їмо.”

Я ледь стримала посмішку, обертаючись до неї.

—Як? —одними губами прошепотіла, дивлячись на своїх дівчаток. Арабелла та Ци про щось захоплено теревенили, не забуваючи мені махати руками та посміхатись, а вампірка виглядала прямо як моя матір, коли дізналась, що я курю.

“Так так, рибко, це усе ота штукенція на твоїй шиї. Ми й без неї можемо спілкуватись ментально, а ти у нас бездарна людинка що ще всім задасть жару.” —знову почула суворий, з ледь помітними нотками захоплення, голос Ванесси.

—Гаразд! Тільки їжу візьму. —погодилась я та почимчикувала до столу роздачі. Я закинула на тацю усе, що під руку попадалось, навіть незнайома мені їжа. Відчуваючи на собі пекельний та важкий погляд, я обернулась... Нора! Ця мерзотниця відкрито вп’ялась у мене поглядом, ніби вкотре доводячи свою перевагу.

Ага, дзуськи, відьмо ти з мордою кінською.

Неначе почувши мої слова, її пика видовжилась щонайменше вдвічі, але наближатись вона не стала. Це вкотре довело те, що вона просто лялька на побігеньках драконів.

Забравши тацю, я швидко знайшла поглядом Лару, що сиділа сама самісінька вкінці їдальні.

—Це через мене вони з тобою не спілкуються? —запитала, недбало сідаючи навпроти.

—Ні ні, ти плутаєш. Це Я з ними не спілкуюсь. Тому що ніхто й права не має ображати мою єдину групу підтримки. —Лара закинула до рота шматок рулету, жуючи, мов хом’ячок. —Ти ж тут єдина, хто воліє додому повернутись. І єдина, хто вкотре довів мені те, що тільки я стану дружиною спадкоємця!

Вона знову голосно повторила останні слова, не забуваючи ще й крутитись, перевіряючи, чи її слухають.

Я лише фиркнула, починаючи куштувати якийсь зелений шматок випічки, дуже схожий на хліб. Було не дуже приємно обманювати Лару, адже я зовсім не вважала її гідною на титул королеви. А вона так наївно вірила кожному моєму слову, що просто хотілось крізь землю провалитись.

—До речі, яка кравчиня тобі форму пошила? —майже доївши, поцікавилась дракониця.

—Сама.

—Сама? —вона стукнула долонею по столу та вперла у мене свій здивований погляд. Я змогла лише кивнути, ковтаючи найсмачнішу їжу у своєму житті. —Ти просто зобов’язана пошити й мені декілька таких суконь.

—З червоної тканини?

—Дурна чи що? —її тоненькі брівки звелись на переніссі і носик смішно поморщився, доки я ледь приховувала усмішку за склянкою солодкого сиропу. —Жити й ще хочу, це ти у нас безстрашна, що додому рветься. А я заміж хочу! Тому поки що зупинимось на рожевій та синій.

—Гаразд. —я погодилась, адже моя робота завжди приносила задоволення, а робити це комусь було набагато приємніше, ніж самій собі.

—Коли почнемо?

—Та хоч після вечері.

—Згода!

Її очі засяяли і увесь подальший час вона задовбувала мене питаннями, щось на кшталт: “Ти вже поїла? А коли ми підемо? А куди? Чому ти так довго?”

Я знову спробувала зв’язатись з Ванессою ментально, і о ДИВО! У мене вийшло і я попередила дівчину, куди і з ким прямую.

“Тобі ще поклони вчити! А ти носишся із цією...”

“Мені байдуже на заняття. Ти ж знаєш, я додому хочу.”

Відповіді я так і не отримала, тому ми швидко спустились до мого найулюбленішого куточку у цій чортовій академії.

—Надто відкрита! —заперечила Лара, відкидаючи одну з моїх накреслених суконь. —Надто закрита! Форма не красива. Рюш немає. А тут рукава не ліхтариком.