Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

Рік після виверження Тамбори, 1816-й, зазвичай називають «рік без літа». У США цей рік дістав назву «eighteen hundred and froze to death» (тисяча вісімсот на смерть замерзлий). У Німеччині його називають «рік жебраків». Утім радше правильним терміном буде «вулканічна зима», а виною цьому не лише Тамбора. Незадовго до Тамбори вибухає кілька більших вулканів: Суфріер на Карибах і Аву в Індонезії в 1812 році, Суваносе-Дзіма на японських островах Рюкю в 1813 році та Майон на Філіппінах у 1814 році. Виверження Тамбори в 1816-му стає останньою краплею, коли так поглянути.

Окрім того, на 1816 рік припадає самісінька середина так званого мінімуму Дальтона (що тривав приблизно у 1790–1820 роках), останнього з трьох періодів низької сонячної активності (після мінімуму Шперера та Маундера) у Малому льодовиковому періоді. Це могло лише посилити спричинене Тамборою похолодання.

У будь-якому разі, ці негативні фактори зумовлюють початок буремних часів у Європі, яка тоді ще оговтувалася від наполеонівських воєн. Ідеться про найбільший дефіцит XIX століття та про останні великі голоди на континенті. Хоча британські острови теж страждали від сильних неврожаїв: лише в Ірландії від голоду й епідемії тифу, що йшла слідами голоду, помирає майже 100 000 осіб. А проте це ніщо, проти справді великої пошесті, яка вразить наступне покоління – Ірландський картопляний голод (до якого ми ще повернемося). А в Уельсі голод змушує силу-силенну людей жебракувати.

На континенті справи йдуть не набагато ліпше. У Німеччині починається сильний, безперестанний дощ, річки виходять із берегів (зокрема, Рейн), а мороз приходить незвично рано, через що ціни на продукти зростають до небес. Людей обурює такий скажений, незрозумілий стрибок цін, і юрби виходять на протести до зерносховищ і пекарень. Згодом протести перетворюються на великі повстання, підпали й грабежі. Найбільше від насилля страждала Швейцарія, де ситуація погіршувалася через брак морського сполучення.

Можливо, через мерзенну погоду у Швейцарії влітку 1816 року трійко заможних молодих осіб – Мері Шеллі, лорд Байрон та Джон Вільям Полідорі – вирішили провести літо на віллі Діодаті, яку Байрон винаймав на березі Женевського озера. Знічев’я через погоду молоді люди вирішують позмагатися в письменництві, пишучи жахи. Так вийшла у світ відома книга Мері Шеллі про створеного Франкенштейном монстра.

Полідорі, своєю чергою, пише оповідання, вплив якого важко переоцінити, – «Вампір». Твір, що вважається першою сучасною історією про вампірів.

А що лорд Байрон? Він описує свій настрій у вірші «Тем­рява»:

Я бачив сон – не все там сном було.

Погасло сонце ясне: темні зорі

Без променя і без шляху блукали

У безмірі, і крижана земля

У темряві наосліп кружеляла.

І наставала ранішня пора,

Й минала, дня по собі не привівши.

Загибелі своєї певний, люд

Колишні пристрасті забув. Завмерли

Усі серця в одній молитві: світла![27]

Але темне дощове літо породило не лишень готичну понурість. Інший дещо незвичний продукт вулканічної погоди 1816 року – ідеї одного німецького винахідника, Карла Дреза, щодо альтернативного транспортного засобу, адже ціни на коней теж стрибнули до небес. Тож він конструює те, що називає laufmaschine, машину для бігу, яка попри брак педалей стає прототипом сучасного велосипеда.

ФЛЕГРЕЙСЬКІ ПОЛЯ, ІТАЛІЯ

Супервулкани схильні бути такою собі темною конячкою у світі вулканів, принаймні доки дрімають. Це тому, що їхнє виверження рідко коли утворює ту характерну конусоподібну гору, яку будь-хто ідентифікує як вулкан. Супервулкани радше з’являються у вигляді однієї кальдери (чи декількох) – раптово спорожнілої та зруйнованої магматичної комори, яка, крім того, настільки велика, що ідентифікувати саму влоговину з рівня землі складно.

Campi Flegrei, «пломінким полям», що західніше Неаполя вдалось якимось чином зостатися майже непоміченими, перебуваючи посеред однієї з найбільш густонаселеної місцевості в Європі. Приблизно півмільйона людей живе у безпосередній близькості до вулкана або ж навіть на ньому. Певна річ, помітити Везувій в околицях Неаполя набагато простіше.

Непомітності Флегрейських полів сприяв той факт, що його кальдера, дванадцятикілометрова у розрізі, почасти ховається за водами Неаполітанської затоки.

Утім сторонній спостерігач навряд чи второпав би, що у райо­ні відбувається щось вулканічне. Кальдера Флегрейських полів складається з 24 маленьких кратерів, декількох гейзерів і різних термальних вулканічних вод. Один із кратерів, з якого здіймається дим і сірчаний сморід, Сольфатара, згідно з римською міфологією, слугував домівкою для бога вогню та ковальства – Вулкана, сина Юпітера і Юнони, чоловіка Венери.

Останнє по-справжньому велике виверження на Флегрейських полях сталося приблизно 200 000 років тому. Трохи менше виверження, приблизно 40 000 років тому, було настільки потужним, що спричинена ним вулканічна зима могла посприяти зникненню неандертальців, як ми пам’ятаємо з другого розділу.

Одне з восьми вивержень Везувія у XIX столітті. Фото Джорджо Зоммера, 26 квітня 1872 р.

Останнє виверження Флегрейських полів – відносно скромне – відбулося в 1538 році. Воно тривало 8 днів і утворило гору Монте Нуово. Відтоді Флегрейські поля здебільшого дрімали.

Повномасштабне виверження на Флегрейських полях за сучасних умов стало би, без жодного сумніву, непідвладною опису катастрофою, і не тільки для Італії, а й для цілої Європи та решти світу. Виверження супервулкана в одному з найбільш густонаселених районів у світі – краще про таке навіть і не думати.

Тому нині аж трохи незручно, що Флегрейські поля за останні сімдесят років демонстрували підвищену активність. Від 1950-х район вразило чимало землетрусів, а земля в центрі кальдери (її центр розташований прямісінько під містом Поццуолі) почала повільно підійматися, наче дріжджове тісто для булочок. Це вказує на наближення виверження. Коли воно почнеться – нікому не відомо, земля може підійматися кілька десятиліть.

Поки не почалася евакуація половини Італії, варто наголосити на тому, що нині земля піднялася лише трохи вище чверті того рівня, що передував виверженню 1538 року. Моделювання виверження 1538 року продемонструвало, що земля над епіцентром виверження піднялася на майже 17 метрів за сто років перед вибухом. Наразі земля піднялася не вище чотирьох метрів. Це мало би вказувати на те, що тиск у магматичному резервуарі менший, аніж перед виверженням 1538 року. Якщо виверження і станеться в близькому майбутньому, є висока ймовірність, що воно не буде надто катастрофічним. Схрестимо пальці.

Якщо ви гадаєте, що не такий страшний чорт, як його малюють, – завжди можна поглянути на сусідній Везувій. Хоча він і відрізняється від Флегрейських полів, відомо, що його виверження може бути вкрай небезпечним. У минулому, поховавши