Читати книгу - "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"

Принести підвіску наважився лише через деякий час, крутився під дверима і не міг зайти всередину. Чув, як тихо плаче в подушку, і ненавидів себе ще дужче. Я поклав кулон на ніжну шкіру ноги і... відпустив назавжди своє кохання. Хай повертається до минулого життя і знову стане щасливою. Як би важко не було, та Іванка прагнула вернутись до того негідника. І, певно, це єдиний правильний вихід. Та й справжнім негідником виявився саме я. На превеликий жаль, перевершив його навіть у підлості.

Через кілька днів стояв біля вікна і дивився, як Іванка йде з мого будинку, щоб більше ніколи не переступити поріг. Ніби відчула мою потребу і востаннє подивилась діамантовим поглядом, глибоким і розбитим. Потім повернувся Лютий і намагався врятувати моє життя, яке втратило сенс. Він тягнув мене до лікарні, а коли не вдалось, перетворив дім на лікарню, навіть стіни засмерділись медикаментами і безвихіддю. Брат марно намагався знайти донора, однак такому не гідному створінні, як я, нічого не підходило. Єдиними ліками стали спогади про Іванку і її запах на одязі, який вона залишила за непотрібністю. Краще ходити у дешевих тканинах, ніж у шовках, зітканих із брехні й образи.

А потім я найняв фотографа, який приносив мені потрібні фото. За гроші все можна купити, і навіть фото, з яких зникало ненависне і задоволене обличчя Сірого. Залишалась лише вона, справжня краса, якою замилувалось чудовисько. Іванка неймовірно ніжна наречена і дивовижно приваблива з кругленьким животом, коли дивиться у вікно зі свого кабінету і ніжно торкається випуклості. Я б віддав усі багатства, щоб мати можливість спостерігати, як вона носить мою дитину. Однак цьому ніколи не бути, і дитина у її лоні від іншого.

З кожним днем я втрачав силу і тверезі думки. Стало так прикро, що помру лютим ворогом для тієї, яку кохаю всім серцем. І я не зміг гідно піти, влаштував останню зустріч у надії на прощення. Хай Іванка пробачить і відпустить із серця ненависть, і тоді мені стане легше, бо вона викине не вартий того тягар із голови. А я залишусь сам на сам зі своєю провиною і відповім за неї, як і заслужив.