Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Кирило

З самого ранку я прямую туди, куди мене тягнуло весь цей місяць.  Біла сорочка, строгий брючний костюм і краватка - чорт, та я справжнісінький начальник!  Трохи кульгаю, але ледь стримуюся щоб не зірватися на біг і швидше добратися до кабінету Любочки.  Тому що сил терпіти більше немає.

- Кирило Ігоревичу, до Любов Дмитрівни зараз не можна!  - підривається зі свого місця секретар Левандовської і загороджує мені прохід до дверей, тим самим ламаючи всі мої плани.

- Мені можна, - від мого погляду дівчина повинна була вже давно забитися в куточок і мовчати, але та лише щільніше притулилася спиною до дверей.

- Любов Дмитрівна наказала нікого не впускати, не могли б ви почекати?  Я вам кави зроблю, - з надією питає секретар, імені якої я зовсім не пам'ятаю, хоча не виключено що ніколи і не знав.

- Ви в курсі хто я?  - піддаюся вперед, намагаючись задавити її своїм авторитетом.

- Звичайно, - злякано киває дівчина і на її щоках розквітає рум'янець, а очі бігають з боку в бік, намагаючись зрозуміти як бути в цій ситуації.  А ось це вже цікаво.  Що такого пвідбувається в кабінеті Люби, що навіть мені не можна увійти?

В голову відразу ж лізуть картинки, де вона скаче  на дивані на якомусь нікчему, або ж розводить ніжки, сидячи на столі, а ще, можливо, віддається йому прямо біля стіни, поряд з якою я зараз стою.  Від цих думок я закипаю ще більше і якби переді мною зараз був мужик, я б врізав йому гарненько і відсунув убік.

- А мені здається, що ви не в курсі.  Так ось, нагадую - я той, хто одним клацанням пальців може звільнити вас з насидженого місця.  І цей стілець, стіл, двері, які ви захищаєте як сторожовий пес - все належить мені.  Так що, будьте ласкаві, відійдіть в сторону і дайте мені пройти, поки я ще в доброму  дусі.

Секретарка губиться.  Потім тихо лепече:

- Зачекайте, я попереджу Любов Дмитрівну ...

- Ні.

- Але .. їй погано і вона ...

Ось тепер я точно впевнений, що відбувається щось недобре.  Не гаючи ні хвилини, відсовую дівчину в сторону і різко відкриваю двері, швидко оглядаючи приміщення на присутність сторонніх чоловіків.  Відчуваю себе ревнивим чоловіком, який очікує застати дружину за зрадою.  Секретар протискується повз мене і кидає в сторону Люби виноватий погляд:

- Вибачте, але Кирило Ігорович ...

- Все нормально, Наталя, не переживайте, - Люба закриває кришку ноутбука і, не дивлячись в мою сторону, відкидається на спинку крісла, притримуючи на лобі вологий рушник.

Я поправляю довбану краватку на шиї через яку дихати стає важко, а можливо це все через те, щоо Любочка виглядає так блідо та хворобливо, що, здається, ось-ось і відкинеться.

- Доброго ранку, Любов Дмитрівна, - кажу як ні в чому не бувало і підходжу до шафи. Роблю вигляд що уважно розглядаю дверцята, а насправді прикидаю, зміг би там поміститися дорослий чоловік чи ні.  Так я справжнісінький параноїк!  Ревнивий чоловік, не інакше.

- Ранок був би набагато кращим, якби ви не вдиралися в мій кабінет без попередження, - язвить вона, відкидає на стіл рушник і поправляє волосся.

- Погане самопочуття?

- Ага, нудить при самій згадці про вас, Кирило Ігорович.

- Миле освідцення з вашого боку, але всі факти свідчать про протилежне.

У кілька кроків я підлітаю до Люби і поки вона не зрозуміла що до чого, хапаю зі столу ноутбук і відкриваю кришку.

- Ей, що ти робиш?  Віддай!  - вона намагається відібрати  ноутбук, але її рухи злегка загальмовані, немов і справді ледве тримається на ногах через погане самопочуття.

- Віддам, як тільки переконаюся, що ти не зливаєш інформацію конкурентам.

- Кирило, ти ідіот?  - вона падає назад в крісло, прикриває повіки і, здається, блідне ще сильніше.

- Може тобі взяти відпустку?  Виглядаєш погансько, бліда як труп,  - кажу схвильовано, бо всього хвилину назад вона виглядала набагато краще ніж зараз.

- Це всього лише вірус, і якщо не хочеш захворіти - тримайся від мене подалі.

- Дякую за турботу, але мені подобається спостерігати за твоїми муками.

Я сідаю на підвіконня і пялюсь в екран ноутбука в надії виявити щось таке, через що назавжди зненавиджу Любу і втрачу до неї інтерес.  Тому що навіть дивлячись на неї таку ось бліду, нещасну і ні крапельки не сексуальну - хочеться притягнути її до себе, поцілувати і повільно, гудзик за гудзиком, розстебнути її шовкову блузочку.  А потім втягнути в рот сосок і ...

Відганяю від себе чортові картинки того, що хотів бі зробити зараз з дівчиною і повертаюся до ноутбука.  На екрані світиться віконце скайпу і судячи з журналу дзвінків, вона якраз розмовляла з якимсь Msr F, коли я нахабно ввалився до кабінету.

Так-так-так, діловий партнер, коханець або конкурент?  Судячи з того як спокійна Левандовська - точно не конкурент.