Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

Хороший настрій ніби вітром здуло. Чому Кирило навіть на відстані має на мене вплив? Я не дурненька і розумію, що ревную його, хоч і не маю права на подібні почуття. Нагадую собі, що в нас все не по-справжньому. Але від того ніяк не легшає, навіть Поліна помітила зміни в моєму настрої. 

— Лео, з тобою все добре? — цікавиться дівчина. — Ти мовчиш вже 10 хвилин. І певне не дуже слухаєш, що я тобі кажу. 

— Вибач, задумалася про своє, то що ти казала? — перепитую в Поліни.

— Казала, що раз Кирила не буде на вихідних, то й нікому буде мене контролювати, а значить можемо придумати щось цікаве.

— У мене є пропозиція, але вона тобі може не сподобатися, — попереджаю Поліну, але все ж маю надію, що дівчина прийме її. — Як ти дивишся на те, щоб завтра поїхати на вечірку за місто? 

— Я «за», а чому б я мала не погодитися? 

— Це вечірка до Дня народження Арсена і там точно буде Роман, — пояснюю дівчині. — Я зрозумію, якщо ти відмовишся, хоча й думаю, що твоя образа на хлопця без підставна.

— Я не відмовлюся, — дивує мене Поліна. — Спробую не звертати уваги на Романа. Я ж всеодно з ним навчаюся на одному факультеті, тож ми можемо й в універі перетнутися. Не бігати ж постійно від нього.

— Я така рада, що ти погодилася. — тішуся, що дівчина складе мені компанію. — Хоча, якби не погодилася, то в мене був запасний план.

—  І що то за план такий був? — усміхається Поліна 

— Арсен мені пообіцяв, що зможе тебе вмовити. Тож я могла йому подзвонити і скористатися його пропозицією. Але я рада, що справилася сама.

— У вас з Арсеном такі близькі стосунки? — цікавиться Поліна. — Я здається щось пропустила? 

— Не те, щоб дуже близькі, але мені з ним приємно та комфортно проводити час. Тож я не проти його компанії. — відповідаю Поліні.

— Якби не мій брат, то ти б зустрічалася з Арсеном? — продовжує допитуватися дівчина.

— Складно сказати, — відповідаю Поліні. — В будь-якому випадку є твій брат, тож на декілька місяців, реальні стосунки не має сенсу заводити. Хоча, знаєш, мене бісить та ображає, що Кирило може дозволити собі все, а я маю поводитися тихо та обережно, — не втримуюся і таки виказую причину свого поганого настрою Поліні.

— А-а-а, то ось чому в тебе настрій різко зіпсувався, — тішиться дівчина, ніби розгадала одну з найскладніших загадок на світі. — Ти злишся, бо Кирило не сказав тобі куди їде?

— Це не моя справа, — намагаюся вдавати байдужу. — Але мені б не хотілося думати, що поки в нас фіктивні стосунки твій брат мені зраджує. Це несправедливо.

— Лео, не хочу тебе засмучувати, але здається ти влипла! — каже Поліна. — Не знаю яким чином, але мій брат добрався і до твого сердечка. 

— Це неправда, я лише хочу, щоб ми були в одинакових умовах ось і все, — заперечую слова Поліни, бо не хочу зізнаватися ні комусь ні собі, що це правда і я здається закохуюся в Кирила. Озвучити це в голос, означає прийняти як факт. А це страшно. І не вчасно і ще безліч фраз з «не», які можна застосувати в нашому випадку.

— Я не знаю куди поїхав мій брат, — хитро усміхається Поліна. — Але я знаю як його розізлити. Так вже й буде, допоможу тобі повернути блудного фіктивного хлопця на своє місце. Може Кирило трішки порозумнішає і нарешті спробує бути щасливим з тобою. 

— Перша частина про позлити мені подобається, тому я в ділі, — відповідаю дівчині ігноруючи її останні слова. 

Я прощаюся з Поліною до завтра. Ввечері переписуюся з Арсеном і підтверджую нашу присутність. Хлопець надсилає мені з десяток радісних смайлів та обіцяє, що мені сподобається вечірка. Пропонує приїхати і особисто привезти нас до нього, але я відмовляюся. Впевнена, що ми з Поліною впораємося самостійно. Решту вільного часу проводжу за допрацюванням своїх ескізів. Ніяк не можу закінчити дві фінальні моделі. Постійно чогось не вистачає. Я перемальовую, а все не те й не те. Це мене трохи відволікає від думок про Кирила, але вихопивши поглядом свій мобільник, я всеодно сподіваюся, що він запілікає повідомленням від нього. Це так тупо. Але на жаль, процес запущений. Мені треба знати де Кирило і що з ним.

Для вечірки я обираю чорну коротку міні-сукню з відкритою спиною. Розпускаю волосся та наношу мінімум макіяжу. Сьогодні дозволю собі бути відвертою, розкутою та красивою, бо я на це заслуговую. Дальше за планом підібрати образ Поліні. Ми зупиняємося на білій міні-сукні з легким срібним відливом. Дівчина в ній виглядає ефектно та впевнено. Вона усміхається собі в дзеркалі, тож ми точно зробили правильний вибір. Перед виходом робимо серію дівчачих фоток і Поліна одразу виставляє деякі з них в свій інстаграм. Сідаємо в таксі і їдемо за вказаною адресою. Чим ближче ми під'їждаємо, тим більше я нервую. Може все ж таки не варто було їхати?

—  Лео, ми на місці, — ворушить за руку мене Поліна. Дівчина виглядає рішучіше від мене і першою виходить з автівки. —  Ого, нічогенька така хата в Арсена? Мої дідусь з бабусею живуть в подібному палаці. Це нудно, але якщо є потреба зібрати багато людей, то зручно, бо є багато місця, —  коментує побачене Поліна.

Я набираю Арсена, щоб повідомити про наш приїзд і хлопець одразу виходить на зустріч. Одягнений в біле поло та блакитні джинси. Просто та зі смаком. Я з Поліною не могли придумати, що ж йому таке подарувати, тому банально скинулися і купили сертифікат в один зі спортивних магазинів. Хоча зараз розумію, що Арсен може дозволити собі купити десятку таких сертифікатів. І Поліна могла б, але ж я наполягла, щоб ми обрали подарунок фінансово підйомний як для мене так і для неї. Тому маємо те, що маємо.

Всередині дуже багато людей. Я помічаю знайомі обличчя з універу. Деякі навіть вітаються зі мною, хоча більшість все ж таки мені чужі. В Поліни ситуація приблизно така ж сама як і в мене, тому ми зацікавлено оглядаємося на всі сторони і вивчаємо атмосферу, поки Арсен розмовляє з кимось по-телефону. На горизонті помічаємо Романа, що розслаблено спілкується з компанією хлопців. Поліна деякий час дивиться в його сторону, але той не проявляє ніякої уваги, ніби й не помічає нас. Бачу на обличчі дівчини здивування.