Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Я лежала на ліжку. Ейфорія досі трусила моє тіло, але попри це треба розв'язати питання з Владиславом. Надіялася що він мені повірить, бо якщо ні, то буде надзвичайно важко.

Мої руки ледве витягнули телефон із сумочки. Він був вимкнений. У нього дійсно сіла батарея, тому мені довелося швидко приєднати його до зарядного пристрою та увімкнути. Як тільки засвітився екран смартфону, то він став сходити  з глузду. Мені приходили повідомлення на всі соціальні мережі, які тільки в мене були. Звісно автором усіх був Влад. Я навіть не стала дивитися їх, а одразу зателефонувала йому.

- Зоє, якого чорта! - кричав він. - Я тут собі волосся на голові рву! Телефоную твоїй матері! Не можу знайти собі місця! Думав, що з тобою щось лихе сталося! Чого у тебе був телефон поза зоною та чому ти так пізно прийшла додому?

Хлопець був реально злим. Ніколи таким не бачила, а точніше не чула, Влада.

- Я була у Яни, а мій смартфон сів, тому не могла тобі зателефонувати, - спокійно говорила я. - Вибач, що так сталося.

- Вибач? А ти не могла взяти у неї телефон та подзвонити мені? Ні? Не здогадалася? Ви багато пили?

Я мовчала. Ну що мені йому казати? Чорт! Оце вляпалася...

- Зоє?

- Так, я напилася, як свиня та забула позвонити! Вибач мені, але я дійсно не хотіла, щоб так сталося! - також підвищила я голос.

Владислав замовк. Він тримав коротку мовчанку, а потім сказав:

- Гаразд, але вдома ми обговоримо цей випадок. Я не хочу, щоб таке повторювалося.

- Як скажеш, - буркнула я.

- Ти взагалі, як?

- Хочу спати.

- Тоді лягай, - спокійно відказав він. - Я тебе люблю.

- І я тебе люблю, - відказала Владиславу, що було брехнею, яку він не помітив.

Після цього наша розмова припинилася, і я далі стала думати про Максима та про цей незабутній вечір. Як же хотілося знову його повторити. Відчути його губи, тіло, кохання та решту...

Мій ранок почався о восьмій годинні. Я одразу побігла в душ, де вода трішки привела мене до ладу та добряче освіжила голову. Тепер мій мозок чітко розумів, що сталося учора - новий етап у житті, де місце у моєму серці відвоював Максим. Я вірила, що скоро ми будемо з блондином разом.

- О, блудна дочка, - сказав батько, коли я зайшла до кухні.

- Не кажи так, - буркнула мама, яка готовила сніданок. Якщо вірити запаху, то вона смажила м'ясо.

- Та все одно, - сіла я за стіл.

- Багато випила? Да? Мама казала, що ти під ранок прийшла...

- Ага, і була неймовірно вгашена. Які ще питання?

- Та ніяких, - зніяковів він.

- Ну тоді добре...

- Спустися у гараж та принеси банку огірків, - зненацька сказала мама.

- А нафіга влітку консерви відкривати? Христино, ти також вчора чимось алкогольним розважалася ?

- Ти дурбецало, чоловіче мій! Треба відкрити одну банку, щоб перевірити чи нормально партія вийшла! - підвищила голос матір. Це було дивно. Мама виглядала знервованою. Невже щось сталося?

- Гаразд, не кричи, - пробурмотів батько. - Зараз принесу.

Мати провела свого чоловіка поглядом, а коли двері квартири зачинилися, то він моментально впав на мене. Мої нутрощі моментально схололи.

- Я знаю, що ти цю ніч була не в Яни, - сказала вона, серйозним голосом.

- Із чого ти таке взяла? Я тусила в подруги...

- Зоє, не обманюй мене, - перебила вона. - Мені вже доклали, що вчора Яну забрав додому чоловік, а до тебе за столик сів, якийсь дуже гарний незнайомець. Також мені розповіли, що ви танцювали, цілувалися, а потім взагалі зникли. Зоє, як це розуміти?

Я відчула, що мої щоки загорілися червоним вогнем. Все-таки у тому закладі сиділи знайомі мами, які оперативно злили їй інформацію. Гади…

- Хто тобі таке розповів? - запитала я.

- Яка різниця. Зоє, поясни мені ситуацію.

Мені дуже не хотілося ділитися з нею цими подіями з життя, але довелося. За три хвилини я коротко розповіла всю ситуацію та навіть згадала день народження Влада, де все почалося.

- Я просто шокована. Зоє, ти розумієш, що так не правильно! Дитино, про що ти думала у той момент? Ти розумієш, що якщо... Я навіть не знаю. У мене просто нема слів.

- Мамо, я його кохаю. Ми хочемо бути разом, але зараз нам треба ховатися. Це тимчасово, а потім...

- Зоє, - перебила мене матір. - Я хочу, щоб у тебе все було добре, але зараз ти твориш дурню. Не можна однією, вибач за слово, жопою сидіти на двох стільцях – впадеш!

- Я буду обережною, - запевнила я її та продовжилася. - А хто тобі розповів про мене?

- Ольга... Я поговорю з нею, щоб вона мовчала, як риба.

- Дякую.

- Нема за, що, - хитнула вона головою.

Після сніданку я ще трішки подрімала, бо чотири години для відпочинку це мало. Звісно спочатку я не могла заснути. Мене душив сором. Мама знала про всі мої пригоди. Це на краще, а можливо ні. Проте вона точно нікому нічого не скаже, що мене радувало.