Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

Марк здивованим поглядом мене вивчив, задумався.

- Знаю. Цікаво, ти звідки знаєш?

Не хотіла чистої правди йому казати, Назар в його систему охорони без дозволу вліз. Розумію чому, не знаю як і не бажаю зізнаватись.

- На одну з наших камер попав, було схоже що до тебе пішов, - викрутилась я. – Він досі на фірмі працює?

- Ні, після того як тобі особисто його послуги не знадобились - звільнився швидко. Особову справу скину тобі на пошту, але там «липа» якась. Не одразу помітили, та тепер, коли уважніше глянули – все розпізнали. Тож хто такий нікому невідомо і чого приходив теж не знаю. Думаю, саме він коктейля тобі у вікно пожбурив – таких збігів не  буває, Яся.

- Можливо, - відповіла я, хоча чомусь в тому сумнівалась.

Доїдали смачну їжу майже без апетиту, навіть улюблений напій мені сьогодні не смакував. Перед десертом відволікли Марка дзвінком, вибачився і вийшов з кухні, а я надвір до охоронця свого визирнула. Звісно, від моїх пропозицій пригостити чимось стоїчно відмовився, а за якісь секунди і мій телефон повідомленням від Назара бамкнув: «Помаши ручкою в камеру;)». Роззирнулась довкола: «В яку саме?)». «А в будь яку!)))» - знайшла найближчу і зробила як попросив. На моє питання чи скоро повернеться, відповів що за годину вже буде, а я ще цьомку йому через відео системи охорони відправила і пішла в дім.

Марк вже теж звільнився, виставив таріль зі смаколиками і розливав по чашкам запашний чай. Звісно, після ситного обіду голодною вже не була, та відмовитись від солодкого сили волі не вистачило. Перебрались у вітальню з горнятками в руках і  Марк вже околяса не ходив, прямо спитав, чи всю правду Назару відкрила. Відповіла відверто – ми ж не чужі одне одному люди. Зізналась і що по самі вуха закохалася. Страшусь, що все так швидко та не переживаю, що не взаємно. Благословення або схвалення від Марка не чекала, та стриманій підтримці щиро зраділа. Може і з долею суму та занепокоєння реагував, та розуміла – поки я щастям насолоджуюсь, він досі звикає до самотності. Наш час пролетів швидше ніж хотілось, а наїлася так, аж очі злипались. Думала, то лише в мене, аж раптом побачила, що і Марк якось дивно поводиться. Наче і не позіхав, та хитатись почав як і я. В голові все порожніло, щоб покликати когось чи телефон піти взяти думка відлетіла разом із силами – вже і не підведусь. Поки ще за уривки свідомості чіплялась, а Марк похилився і впав на подушку. Встигла до нього рукою торкнутись і слідом за ним на диван долілиць впала, подумавши наостанок: «Правий був Назар – краще б візит відклали».