BooksUkraine.com » Короткий любовний роман » Неможливий романс , Мартіна Зоріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Неможливий романс , Мартіна Зоріна"

70
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Неможливий романс" автора Мартіна Зоріна. Жанр книги: Короткий любовний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 88
Перейти на сторінку:

Пригадую, як мені було лячно входити сюди після нашої першої серйозної сварки. Руки трусилися, ноги підкошувались, а сльози струмками стікали по обличчю. Тоді, вперше батько підвищив голос та промовив те, що змусило мене назавжди зненавидіти мегеру Ельвіру.

— Проходь та закрий двері за собою.

Спогади виринали в пам’яті, розсікаючи простори свідомості, наче той човен, що гойдався на хвилях. І чим далі відпливав човник від берега, тим сильнішим ставав мій страх й поверталася колишня невпевненість в собі.

Гліб Вікторович же залишався вірний собі. Говорив чітко, коротко та беземоційно. Жоден м'яз на його обличчі не здригнувся, коли я невпевнено та боязко присіла на край дивану, й наче та налякана лань, глянула на нього. Промова, котру я готувала впродовж подорожі від нашого з Владиславом будинку до помешкання батька, тепер видавалася мені повним безглуздям, не вартим уваги.

Я знітилася й потупила погляд. Протистояти енергетиці батька здавалося чимось нереальним, а я не мала жодних суперздібностей. Та й банально, ніколи не вміла протидіяти йому. В кожній нашій суперечці я була винною й завжди зазнавала поразки.

«То ж нічого не змінилося, Челсі! Ти така ж боягузка, як і п'ятнадцять років тому!»

— Мовчиш? Соромно? — Батько ніби питав, цікавився, але через тон його голосу, мені здавалося, що він мене в чомусь осуджує.

— За що мені має бути соромно? — Я підійняла голову, розправила плечі, — Це не я вигнала свою дружину посеред ночі.

Нехай знає, яким жорстоким та поганим може бути його дорогий зять.

— По-перше, не вигнав, а відправив додому, а по-друге, доню, — батько відсунув крісло й усівся за стіл, — ти сама винна у ваших суперечках. Варто бути більше люб'язною з чоловіком та ніжною. Слухатися його, догоджати, а ти що?

Ну, почалося!

Так і кортіло запитати: твоя Ельвіра теж така покірна? Сумніваюся!

— А що я? — не втрималось й зірвалося з язика.

— Бунтуєш, — він схрестив руки на грудях, — наче мале дівчисько.

Я? Бунтую? Отакої!

— Відмовляєшся працювати за спеціальністю, займаючись своїми дурнуватими книгами, не бажаєш брати участь в благодійних заходах, де твій чоловік має можливість відшукати нового спонсора та покращити ваше матеріальне становище, й навіть не намагаєшся підтримувати імідж вашої сім’ї.

Знову це слово! Як же мене це дратує!

— І взагалі, що це за скандал з видавництвом? Нащо воно тобі? — Він докірливо похитав головою, — Хочеш зіпсувати репутацію, яку Влад здобував роками?

Імідж, репутація, гроші... Ось короткий список того, що насправді хвилює мого батька. Не те, що я переживаю, страждаю, що мене трусить від його постійного контролю та маніпулювання мною. Й навіть не те, що його зять може виявитись покидьком, котрий витурив дружину з дому. Ні, йому байдуже до мене. Важливо лише те, що скажуть оточуючі. Аби не приведи Господь, хтось заплямував його чесне ім’я.

Емоції вирували в мені, кипіли наче лава й розтікалися отрутою по венах. Хотілося кричати щосили й ламати все довкола.

— Я хочу нормального відношення до мене та моїх потреб. Я хочу поваги та любові, а не вічного повчання й чергових наказів, — Я різко встала й за секунду опинилася біля столу. В очах батька спалахнув вогонь роздратування, — Я хочу аби мене розуміли, а з моєю думкою — рахувалися, — випалила я, мало не зриваючи голос.

Напевно, весь будинок розбудила своїми криками. Та вперше в житті, мені було начхати на інших. Я не могла стримувати в собі ураган й продовжувати прикидатися.

Дзвінкий ляпас змусив отямитися й схопившись рукою за край столу, насилу втриматися на ногах. Щока горіла полум'ям зради, а сльози образи обпікали й без того вразливу шкіру.

Як він міг? Чому?

Серце зірвалося вниз й розлетілося на уламки. Здавалося, що мене не просто вдарили, а принизили, вказавши на своє місце. Наче тій собаці, котра один раз спробувавши вирватись на свободу, була спіймана й знову прикована на ланцюг. Тільки цього разу, і ошийник і ланцюг були вдвічі міцнішими.

— Ти... ти... як ти смієш... — прошепотіла губами, ковтаючи солоні сльози.

Те, що відбулося було занадто навіть для мого батька.

— Ще і як смію, Челсі. я не для того стільки сил в тебе вклав, аби ти занапастила своє життя, — Його слова не вкладалися у моїй голові, — А тепер послухай мене: зараз ти підеш спати, а завтра вранці, як приведеш себе до ладу, поїдеш зі мною в офіс.

— Для чого...?

Мозок відмовлявся працювати. Я все ще перебувала в шоковому стані.

— Візьмеш участь у новому проєкті Ельвіри.

— Але, я... — Я могла й не відкривати рота. Батько слухати не бажав.

— І без всяких там «але». Вистачить гратися в ляльки. Настав час ввійти в доросле життя й робити внесок у сімейний бізнес.

Якщо я гадала, що не все так погано й моє життя не висить на тонкій ниточці, доля викинула новий фінт. Можливо, я таки проклята?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 ... 42 43 44 ... 88
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неможливий романс , Мартіна Зоріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неможливий романс , Мартіна Зоріна"