Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Ранком наступного дня світла принцеса вирішила прогулятись у саду чорних троянд, щоб перепочити від камяних стін, які скутували її свободу та нагадували про клітку і її невідворотну приреченність. Зірі супроводжувала свою пані крокуючи поряд з Червоним сліпцем, дозволяючи Луні насолоджуватись тихою самотністю та своїми думками. Прогулянка між ароматними квітами була досить короткою та все ж розслабляючою.
Повертаючись до замку крізь внутрішнє подвіря, Луна почула плач дитини, а коли зупинилась та озирнулась довкола, побачила як охорона скручує руки молодій дівчині, відібравши у неї маля. Бідолашна благала про щось одного з двох вельмож, що стояли поблизу і задоволено посміхались у відповідь, ігноруючи її.
– Що коїться? – поцікавилась світла принцеса, звернувшись до своєї служниці.
– Як я розумію, – Зірі також дивилась на дівчину, яку розлучали з її дитиною, – граф Язаур нагадує своїй служниці про її права. 
– Права? – перепитала Луна, усвідомивши, що на цьому слові Зірі саркастично зробила наголос, підкреслюючи свою нелюбов до вельможі у темно-червоному камзолі з широкими рукавами та мантією з золотою вишивкою птахів.
– Граф Язаур ненавидить дві речі, непокору та сльози дітей. – Зірі відвела очі і вказала рукою у напрямку в якому необхідно рухатись. – Нам краще повернутись до замку, ясносвітла. Вам не потрібно бачити того, що може статися.
– Хіба ж в імператорському замку не знайдеться захисту для підданої Темної імперії? – задумливо запитала Луна і не чекаючи на відповідь, пішла до бідолашної та її дитини, яких збирались розлучити.
Підійшовши ближче, світла принцеса змогла почути про що саме благала дівчина, яка виглядала досить молодо. Вона мала оксамитову шкіру та брудно-руде волосся, а також безліч синців та подряпин на тілі, та все ж була природньо-вродливою. Одягнена в просту чорну сукню та короткі чобітки, а її дитя замотане у чорні простирадла на вигляд лиш недавно досягло кількох місяців від народження.
– Дозвольте мені залишитись, темний пане! Я молю Темні Потоки, дозвольте мені просити маршала!
– Закрий свого брудного рота. – прогарчав чоловік з щокатим обличчям і замахнувся рукою на бідолашну, яка майже втрачала здатність триматися на ногах. – Невдячна, безглузда, брудна потвора.
– Темні панове, – звернулась світла принцеса, не бажаючи дозволяти побиття дівчини, незалежно від причин. – Чи можу я дізнатись, що сталося?
– Ясносвітла принцеса, – обидва чоловіки прихилили свої голови, розпливаючись в награних посмішках та переглядуючись між собою.
– Дозвольте мені заспокоїти дитину. – Луна звернулась до молодого охоронця, який без вагань та роздумів віддав немовля до рук світлої принцеси, звільняючись від тягаря. – Шшшш, – ледь чутно заспівала вона мелодію, яку знали усі світлі.
Червоне від криків та плачу обличчя немовляти враз порожевіло. Маленький темний миттю заспокоївся і мирно засопів, прислухаючись до незвичайної колискової та тихого серцебиття невідомої йому жінки, яка не знала материнства. 
– Дякую. – зітхала дівчина, вже не намагаючись звільнитись від сталевих кайданів своїх утримувачів, які в присутності світлої принцеси не могли зрозуміти як себе поводити. – Дякую, вам ясносвітла.
– В чому ви звинувачуєтесь? – запитала Луна, і відшатнулась назад, коли граф Язаур простягнув до неї свою руку, в спробі схопити немовля.
– Це не справа світлих. Віддайте цю істоту та повертайтесь до замку, ясносвітла принцеса.
Червоний сліпець встиг передбачити таку ймовірність, тому опинився між світлою принцесою та графом саме вчасно, притиснувши до горла чоловіка свого гострого кинжала, як нагадування про слова молодшого кронпринца. Граф Язаур застиг на місці, гучно сковтнувши ком страху перед мисливцем на монстрів. А його приятель поспішно відійшов убік і прикликав до себе охорону.
– Ти що собі дозволяєш? – крізь сціплені зуби, обурився вельможа. – Ти забув хто я такий?
– Ні. Не забув. – відказав Червоний сліпець, повільно прибираючи свою руку з кинжалом. – Та я маю виконувати наказ маршала.
– Я не збирався торкатися принцеси, – виправдовувася граф Язаур, піднявши підборіддя та роздмухуючи ніздрями. 
– Досить того, що ви розмовляєте з нею. – так само спокійно відказав Червоний сліпець.
– Це вона заговорила зі мною. – нагадав чоловік, і з мерзенним виразом обличчя подивився на світлу принцесу. – Усе через неї.
– Відпустіть матір та дозвольте їй залишитись у Чорному замку. – сказала Луна, не розуміючи чому й досі дівчину тримають як злочинницю.
– Не лізьте у справи темних, – прогарчав вельможа, – моя служниця понесе покарання за нашими законами.
– Та що ж вона такого накоїла? – не відступала Луна, не звертаючи уваги на зверхність та неповагу у словах вельможі.
– Нічого. – запевняла дівчина, благаючим поглядом дивлячись на світлу принцесу, яка вже й без того зробила для неї забагато хорошого. – Я нічого не робила!
– Закрий свого рота! – наказав граф Язаур, – відшмагайте її батогами, щоб знала своє місце,
– Ви не маєте права. – голосно сказала світла принцеса, – Ви знаходитесь на території імператорського замку і маєте повне право вимагати зустрічі зі своіми правителями для оскарження вироку вашого господаря. – наголошувала вона, звертаючись до дівчини. – Ви можете отримати захист та справедливий суд.
– Не лізьте у справи темних. – знов застерігав вельможа, та вже за мить змінився в обличчі і опустив свою голову, побачивши того, кого боялись і ненавиділи усі.
Темніан зупинився поряд зі світлою принцесою, яка тримала в обіймах спляче немовля. Він зовсім не був здивований цим і ніяк не відреагував на таку доброту чи жалість світлої до темного дитя. Все чим переймався молодший кронпринц було покарання порушника та захист невинної.
 – Найтемніший принце. – різко схиливши голови, чоловіки привітали Темніана і лестиво посміхнулись до нього, не очікуючи на таку зустріч. – Що вас привело до нас? – спитався граф Язаур. – чи ми потурбували вас дитячим плачем?
– Не поторбували. – відказав Темніан, і покосився на немовля, що сопіло у руках світлої принцеси. – Чому темне передане в руки світлої?
– Ох, це, – почав виправдовуватись чоловік, закочуючи очі та червоніючи як буряк. – сталося непорозуміння. Я негайно покараю цю дівку, мій принце.
– Маршале, – крізь неосушні сльози обізвалась дівчина, яку все ще тримали в кайданках рук охоронці. – Маршале, вислухайте мене, – благала вона, невзмозі відвести почервонілих очей від людини, яка могла вирішити усі її проблеми.
– Приберіть її звідси. – прогарчав граф Язаур, наказуючи своїм підданим, які перелякано дивились на маршала темної армії, не розуміючи як себе поводити і чи треба виконувати наказ свого пана.
– Найтемніший князе, – звернулась світла принцеса до Темніана, – вислухайте цю бідолашну.
– Чому ви так піклуєтесь за підданих не вашої імперії? – запитав молодший кронпринц, ледь посміхаючись до Луни. Його голос був мяким і зовсім не мав звичайного для нього цинізму. – Ви не повинні бути присутніми при цій розмові.
– Це Небесам вирішувати. – відказала Луна. – Світло Небесне направляє, і я підкоряюсь цьому. Якщо я  повинна бути тут, то я буду.
– Найтемніший принце, – знов обізвався граф Язаур, неприємно здивований словами світлої, яка кісткою ставала поперек його горла. – справи моєї служниці залишаться під моїм контролем. Вам не потрібно нікого вислуховувати. Тим паче таку шльондру, – чоловік хтиво посміхнувся, киваючи головою на дівчину, що ледве не втрачала свідомість.
– Це не вам вирішувати. – спокійно відказав Темніан, не відводячи зацікавленого погляду від світлої принцеси, яка продовжувала дивитись на нього своїми пронизливими очима. 
– Це імператорський двір, – впевнено сказала Луна, гордівливо вскидаючи підборіддя, адже вона говорила про правила імперії та сподівалась, що ці самі правила стосовно простолюду та підданих не будуть сильно відрізнятись від тих, що вона знала. – імператор був обраний для захисту усіх без виннятку, тому кожен бажаючий може прийти і просити допомоги, чи не так?
– Так. – погодився Темніан, не зважаючи на протести графа, який почав захлинатися слиною, доводячи протилежне.
– Ця дівчина просила зустрічі з вами, найтемніший князе.
– Це не правда! – заволав граф Язаур, викликаючи на себе розгніваний погляд Темніана.
– Ви хочете сказати, що світла принцеса бреше? – запитав молодший кронпринц, випускаючи назовні щупальця своїх Тіней.
– У мене є свідки. – тримтячим голосом заговорив чоловік, хаотично бігаючи очима.
– У світлої принцеси також є свідки, маршале. – вступився Червоний сліпець, загрозливо стиснувши рукоятку свого меча.
– Три проти чотирьох. – сказав другий лорд, з витягнутим обличчям та спянілими очима.
– Я говорю правду. – прошепотіла Луна, дивуючись тому, що її могли запідозрити в неправдивості слів. Жриці Місячної долини не вміють брехати, якою б важкою не була правда. А вона представниця цілої імперії і не може дозволити собі такої розкоші та нелояльності.
– То яка ваша правда? – запитав Темніан, звернувшись до графа Язаура, як до вельможного пана, що заслуговує на першочерговість.
– Ця шльондра не сплачує податків. Вона нагуляла дитину і не хоче покидати хати, яку я повинен забрати за борги. Що вона хоче вимагати, про яку допомогу може просити?
– Це не так! – викрикнула дівчина з останніх сил. – це не так!
– Відпустіть її, – наказав Темніан. Охоронці навіть не засумнівались в рішенні і одразуж прибрали руки від бідолашної, яка впала на коліна, не маючи змоги стояти. – Яка ваша правда?
Луна спостеріга за тим, як виважено вислуховує кожну сторону молодший кронпринц. Він не змінювався в обличчі жодною емоцією, а от його Тіні буквально зривалися з ціпка і намагались торкнутися дівчини, ніби впізнаючи в ній щось, що несе загрозу. Світла принцеса не була впевнена, що зможе зрозуміти, якщо Темніан прийме сторону вельможі, та зітхнувши, продовжувала слухати.
– Мій чоловік загинув на кордонах, – посохлими губами говорила дівчина, впираючись тримтячими руками в землю. – Я народила від нього сина. А темний пан бажає, щоб я була його коханкою, а за відмову він вижене мене з дому і забере мою дитину та продасть у рабство у Далекі землі. Я прийшла до вас, маршале, як до того, хто може врятувати мене або вбити. – її очі на мить блиснули вогнем, – мій чоловік вірив вам і віддав своє життя за імперію. Тому я вірю вам і віддаю своє життя на ваш розсуд.
– Брудна шльондра. – рикнув граф Язаур. – Що ти мелеш?
– Графе, – напружуючи мязи шиї та стискаю пальці в кулаки, стримуючи Тіні, Темніан чорними очима подивився на чоловіка, який забувся з ким розмовляє. – можливо я не знайомий з вами особисто, та це не значить, що ви будете задоволені від нашого знайомства. – застеріг він, та граф Язаур продовжив тримати лінію своєї оборони.
– Ви ж не збираєтесь повірити в слова повії, яка нагуляла дитину і вимагає до себе поваги? Ви ж не будете протиставляти її правду проти моєї?
– Не буду. – погодився Темніан, викликавши задоволені посмішки на губах лордів, та відчай в очах дівчини, яка була звинувачена в лихих справах.
    – Тоді до чого ця вистава?
    – Для гості нашої імперії. – відказав маршал темної армії. – Світла принцеса повинна знати, що темне правління має свої методи до вирішення таких ситуацій. – пояснюючи Луні свої мотиви, Темніан помякшав, і навіть дозволив собі посміхнутись куточками губ. – Я можу не повірити словам свідків, можу сумніватися в словах вельможного панства та ніколи, – він зробив паузу, наказуючи своїм Тіням заспокоїтись і передаючи вузди правління Темряві, яка просочилась навколо бідолашної дівчини, відмежовуючи її від усіх. – ніколи не піддам сумніву шепіт Тіней!
    – Про що це ви? – запитав граф Язаур переглянувшись зі своїм приятелем, який також як і він не розумів натяку молодшого кронпринца.
    – Ви ж не думали, що мій прихід невдале співпадіння обставин? – чоловіки не відповіли. – Я прийшов за покликом Тіні загиблого воїна, який віддав життя за нас і за те, щоб такі як ви могли жити в своє задоволення.
    – Поясніть себе, найтемніший князе, бо ви говорите загадками мага. – вимагав граф Язаур, забуваючи про те, що не можна так розмовляти з молодшим кронпринцем.
    – Можливо я не знаю імен кожного з темних, хто вступив в ряди моєї армії, – спокійно продовжував Темніан, пояснюючи все не вельможі, а світлій, яка була далекою від військової справи, та не могла знати тонкостей темних. – Та я знаю Тінь кожного з вбитих воїнів. Вони усі поглинаються моєю Темрявою, і я вислуховую кожну з них. Можливо ви маєте гроші і статус, – тепер він звертався безпосередньо до графа Язаура, що вже не міг приховувати свого страху, – ви є темним високого рангу і маєте право вершити долі простолюду, який працює на вас і живе за вашими законами, та ви не владні над Темрявою та її Тінями. Тепер слухайте мене уважно, – велике щупальце Темряви піднеслось до горла графа Язаура, змусивши його завмерти на місці. – те що я зараз скажу і те що ви мені відповісте вирішить важе життя тут і зараз. Я дозволю вам вижити після нашого особистого знайомства, ви повернетесь до своїх володінь і будете правити там, та сплачувати данину імператору. Ви зменшите податки своїх підданих вполовину. Дозволите цій та іншим жінкам, що не згодні спати з вами, жити своїм життям. Інакше, одна єдина скарга що досягне моїх вух і другої нашої зустрічі ви не переживете.