Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ двадцять перший. Пастка Темряви.

Граф Язаур як і його приятель стояли вкопаними стовпами на місці, не маючи ні бажання ні змоги пручатися чи виправдовуватись перед молодшим кронпринцем, який до мозку кісток був маршалом темної армії і бачив їх наскрізь. Вони вже зрозуміли, що особисте знайомство з молодшим сином імператора не віщувало їм нічого окрім смерті за їхню брехню та неспроможність бути тими, кими вони повинні бути. Усім відомо відношення маршала темної армії до вельможного панства та їх чинів.
Світла принцеса відкрила Темніана з іншого боку. Вона вже не бачила його Темряви такою ж темною якою та була. Луна вже вбачала в ній проблиски Світла, адже душа молодшого кронпринца була чистою, а серце наповнене добром. Холодний цинізм чи прагматичність були лише показово-поверхневими, а поза ними ховалась справжня натура темного володаря Тіней.
– То яким буде ваше рішення, – запитав Темніан, хижо посміхаючись та дозволяючи щупальцям Темряви стискатись на шиї графа Язаура. – Я прийму будь-яку вашу відповідь.
– Я згоден. – відказує чоловік, – я згоден з вашими умовами найтемніший принце. Я обіцяю, що ми більше ніколи не зустрінемось знов, і ви ніколи не почуєте про мене нічого поганого.
– Чи достатньо мені вашого слова? – поцікавився Темніан, прибираючи Темряву від вельможі, але для того, щоб дозволити йому дихати. – Я поставлю на вас мітку, яка повідомить мені про будь-яке порушення вашого слова. – з цими словами по буряковому обличчю графа Язаура пройшлась баготогоподібна випущена Тінь, залишаючи по собі чорну лінію та опіки. Чоловік лишень похитнувся та зціпив зуби від болю, але мовчки прийняв мітку Темряви. – Відведіть дівчину з її немовлям до Ратуї, – звертаючись до охоронців, маршал темної армії перевів погляд на світлу принцесу, таким чином подаючи знак, що вимагав віддати немовля матері. – Перекажіть їй, що я навідаюсь до неї ввечері, нехай вона подбає про них.
– Буде виконано, найтемніший маршале. – обіцяє один з охоронців і вже більш поважно і бережливо допомагає знесиленій дівчині підвестись.
– Дякую, – ледь чутно прошепотіла бідолашна темна, і посміхнулась до Луни, яка передала її немовля в руки другого охоронця. Той тримав маля як великий скарб, і прослідував за своїм напарником до кімнати цілительки Ратуї, яка опікалась породіллям та новонародженими в Чорному замку.
– Що ж, – зітхнув Темніан, провівши поглядом переляканих вельмож та врятовану дружину молодого воїна, який загинув на кордонах у протистоянні з Відступниками. Маршал темної армії дійсно не знав його імені і ніколи не пересікався з ним у житті, та він знав, що молодик був відважним і вірним імперії Темряви. Воїн який присягнув на вірність своєму маршалу та армії темних мав болотяні очі та миловидну посмішку, яка з легкістю зводила на нівець напруження між співбесідниками. Знав маршал темної армії і те, що цього воїна поважали побратими, і вважали його романтиком та однолюбом, який зовсім не вписувався в стандарти темних. Його Тінь була відзеркаленням свого власника і нашіптувала своєму володарю історії з мирського життя того воїна, тіло якого можливо ніколи не знайдуть і не повернуть додому. – не буду заважати вам, ясносвітла Луна.
– Я впевнена, – не витримала світла принцеса і заговорила до Темніана, сподіваючись, що він не відмовить їй в компанії. – що у маршала темної армії є багато справ, як і у молодшого кронпринца. – Темніан зупинився на місці і зацікавленим поглядом подивився на біловолосу дівчину, яка знов і знов приємно дивувала його і викликала нездорову цікавість та захоплення. – Та якщо буде ваша ласка, найтемніший князе, залиштесь зі мною на кілька хвилин.
– Кілька хвилин? – на губах Темніана зявилась легка посмішка. – Вам потрібні лишень кілька хвилин.
– Пробачте мою нетактовність, найтемніший князе, – зрозумівши свою помилку та недотримання норм етикету світлих, Луна примружила очі і закусила нижню губу, ніби караючи саму себе за таку недозволену їй поведінку. – Я не мала права просити вас про це.
– Вам не набридло вибачатись? – хмикнув Темніан, і у два кроки наблизився до світлої принцеси, яка не сміла навіть підняти на нього своїх очей. Він захопив пальцями її підборіддя і дочекався поки її блакитно-чисті очі зустрінуться з його чорними сапфірами. – Ви не зобовязані вибачатись ні передомною, ні перед кимось іншим. Якщо вам це важко зрозуміти як світлій, то я поясню наказом. Як маршал темної армії та спадкоємець престолу Темряви, та як ваш наречений, я наказую вам більше ніколи не вибачатись ні за свої слова, ні за вчинки. – його голос був впевнено-прохолодним і досить виваженим. Темніан розумів про що саме говорить і на що дає свій дозвіл. Він вже був впевнений в тому, що щоб не сказала чи не зробила ця тендітна світла, вона буде вибачена його Темрявою, навіть якщо він буде не згоден з цим. – Вчіться бути тою, якою вас хочуть бачити!
– Якою ви хочете мене бачити? – крізь калатання серця та його відлуння в скронях, Луна продовжувала не стримувати себе в рамках правил, відчуваючи дивнє тяжіння до маршала темної армії.
Темніан лишень на одну мить замислився над таким підступним запитанням, яке він вже чув від інших жінок. Останній раз це питання прозвучало від леді Лессін, коли вони вперше залишились наодинці в кімнаті з червоними простирадлами. Тоді його відповідь була зрозумілою та достатньою для нього самого. Та зараз, саме у цю хвилину, він не міг відповісти впевнено.
Червоний сліпець та Зірі стояли неподалік від монарших осіб і могли чітко бачити і чути те, що відбувалось з двома найдивовижнішими людьми двох протилежних імперій. Як представники темних та вірні піддані маршала темної армії, вони могли очікувати від нього будь-чого, могли сприймати будь-яку на перший погляд неадекватну поведінку, та здивовано спостерігали за дивними змінами світлої принцеси в присутності молодшого кронпринца.
Після всього того, що сталося з Луною у Темній імперії, вона повинна була жахатися усього що було повязано з темними, особливо з маршалом темної армії. Та у повітрі віяло ароматами кохання, яке не можливо зплутати з чимось іншим. І це не була омана викликана магією Злиття, адже така магія попри всю свою силу не здатна звязувати серця та душі. Магія Злиття лишень посилює справжні почуття і надає сили і наснаги тим, хто бореться за право бути коханим.
– Я хочу щоб ви були моєю. – видихнув Темніан в губи світлої принцеси, нахилившись до неї. 
Його теплі губи ледь торкнулися її і Темрява вийшла з-під контролю. Всплеск туманного попелу заполонив собою усе довкола, засліплюючи собою кожну живу душу та заморожуючи час. І знов єдиним свідком залишався Червоний сліпець, який задоволено посміхнувся, побачивши як посилюється сяяння яскравого Світла, яке поступово наповнюється блакиттю.
Темрява не завжди гасить Світло, вона часто посилює його, надаючи змогу бути яскравим і безмежним. Завдяки Темряві Світло може жевріти, а може і палати, так само як Світло може засліпити собою та знищити Темряву, або дозволити їй володорювати.
– Нам не можна так поводитись, – нагадала Луна, як тільки Темніан розірвав поцілунок.
– Не можна. – підтвердив Темніан, посміхаючись до неї. – Вам не можна. – і відступивши від світлої принцеси на крок, дозволяючи їй дихати на повні груди, що й без того вздимались з явним занепокоєнням. – А мені дозволено те, що не дозволено іншим.
– І все ж, – світла принцеса подивилась по сторонах, і помітивши на балконах кількох зацікавлених спостерігачів, поправила своє волосся, та провела спітнілими руками по корсажу своєї сукні. – Ви повинні стримувати себе, якщо погодились на мої умови.
– Пообідайте зі мною, Луна, – відказав Темніан, підкресливши своїм неофіційним зверненням, своє бачення дотримання домовленностей та обіцянок. – Можливо я зможу показати себе з іншого боку, з того з якого мене знають одиниці.
– Я залюбки пообідаю і повечеряю з вами, найтемніший князе. – присідаючи в реверансі, Луна прихилила свою голову, відчуваючи як палає її обличчя та все тіло. 
– Хм, – Темніан ще раз оглянув світлу принцесу і кивнув їй, – сподіваюсь мені не доведеться нікого вбивати, щоб переконати вас в моїй ідеальності на місце вашого нареченого. – награно-зухвало прокоментував він і посміхнувшись до Луни, швидко пішов у напрямку стаєнь.
– І я на це сподіваюсь. – видихнула світла принцеса у спину молодшого кронпринца.