Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

Нерви Морріґан були вкрай напружені, тому що огидна кандидатка огидного Беза Чарльтона так багато знала про випробування ще до того, як прийшла на нього. Юпітер знав також? Якщо так, чому не розповів їй? У неї в голові пролунали слова Ноель: «Здається, він навіть не хоче, щоб ти перемогла».

Юпітер і Фен підійшли до неї, але часу на запитання не було.

— Моґ, послухай, — сказав Юпітер низьким переконливим голосом, проводячи її до стартової прямої. — Забудь про секретну вечерю. Це не має значення. Просто вдар по мішені й пройди до наступного випробування — не хвилюйся більше ні про що. Пройди повз — Фен, ти теж слухаєш? — пройди повз фіолетові й сині мішені. Там буде хаос: більшість кандидатів підуть до перших мішеней, які побачать, а тобі ж не хочеться застрягнути в цій плутанині. Краще прямуй навпростець Ґранд-бульваром, а потім поверни ліворуч на вулицю Мейг’ю — саме з неї починається зелена зона. Там буде менше мішеней, але набагато менше й конкуренції, якщо дістатись туди швидко. Добре?

Морріґан кивнула. «Прямо Ґранд-бульваром, ліворуч на Мейг’ю». У цю хвилину представник Товариства відвів Юпітера вбік. Він востаннє повернувся до них, беззвучно побажав удачі, і, хоч Морріґан не змогла змусити себе відкрити рота, побоюючись, що з нього випаде серце, вона спромоглась усміхнутися, кивнути й підняти два тремтливі пальці.

Неподалік від неї Ноель також прощалася зі своїм наставником, але Морріґан почула лише слова золото і Родерік («Хто такий Родерік?» — здивувалася вона), після чого до неї нахилилася Фен і заговорила на вухо:

— Тобі не потрібно нічого робити, зрозуміла? Я доставлю нас до мішені, просто приготуйся вдарити по ній, коли скажу. Ти не повинна давати ніяких порад або гальмувати мене — а якщо вдариш мене в боки хоч раз, я сховаю сирі сардини у твоїй кімнаті. Ти ніколи не знайдеш їх, але їхній сморід проникне глибоко в твою шкіру та одяг і вторгнеться у твої сни, доки не доведе до божевілля. Ясно?

— Ясно, — сказала Морріґан.

Великий годинник над Західною брамою рахував удари: залишалося шістдесят секунд. Раптом до Морріґан дійшло, що вона навіть не здогадується, як вилізти на величезну спину Фен.

— Фен, як мені…

Не встигла вона закінчити, як відчула гарячий подих Фен на своїй шиї та лоскіт вусів і хутра Диво-кішки, яка підняла дівчинку вгору гострими жовтими зубами і без жодних зусиль закинула собі на спину. Морріґан спробувала сидіти на ній так, наче на коні, — хоча вона могла тільки здогадуватись, як це робиться, бо ніколи раніше не їздила на коні, — і виявила, що не може знайти ніякої опори. Вона занурила обидві руки в м’яке сіре хутро.

Раптом, коли годинник відраховував останні секунди, її охопила паніка. Вона нахилилася до шиї Фен:

— Фен, а що буде, якщо я впаду?

— Напевно, тебе затопчуть і ти помреш. Так що не падай.

Морріґан ще сильніше вчепилася в хутро і придушила бажання завити.

Фенестра повернулась до неї і вже трохи доброзичливіше сказала:

— Ну добре, якщо потрібно, можеш устромити підбори в мої боки. Це допоможе втримати баланс. І, що б не сталося, не відпускай хутро.

— А що буде, якщо я випадково вирву трохи хутра?

— Як бачиш, у мене його досить. А тепер замовкни, нам час.

Годинник ударив нульову позначку, почувся оглушливий сигнал, і раптом весь світ Морріґан захитався й перетворився на безладний вихор тупоту ніг, лап і копит та підбадьорливі крики наставників у неї за спиною. Підвівши очі, Морріґан зрозуміла, що Юпітер мав рацію: прямо попереду, на мармурових сходах Опери Невермура, була фіолетова мішень завбільшки з голову дівчинки, і половина кандидатів мчала просто до неї. Це обов’язково мало скінчитися жахливим зіткненням, але Морріґан не мала змоги побачити це на власні очі, бо Фенестра вже робила широке коло навколо опери й прямувала до Ґранд-бульвару. Гармидер лишився позаду.

БАЦ!

БАЦ!

БАЦ!

Морріґан обернулася і побачила, як фіолетові мішені вибухали скрізь, де кандидати до них торкалися. Кожна з них випускала хмару яскравої пудри на обличчя й одяг кандидата, фарбуючи його у фіолетовий. Пил, колір і шум заповнили повітря.

Так ось для чого білий одяг. У кінці випробування сто п’ятдесят кандидатів-переможців будуть забарвлені в усі кольори веселки… і будуть сто п’ятдесят чистих, білих сумних діток.

«Але не я, — гнівно подумала Морріґан, нахиляючись до Фенестри. — Я буду зелена».

Вони проминули море фіолетових і синіх мішеней — деякі звисали з дерев і дорожніх знаків, деякі застрягли на стінах низеньких будівель, деякі просто стояли на бруківці — і швидко дістались до бірюзової секції. Тут було складніше знайти мішень, але все ж вони були щедро розсипані довкола.

Фен мчала так швидко, що вони вже залишили половину натовпу позаду, але багато хто наполегливо прямував уперед. Серед них Морріґан з прикрістю побачила Ноель Деверо з лівого боку й, очевидно, заклятих ворогів Фен, носорога і його вершника — з правого. Гніда кобила Ноель летіла зі швидкістю вітру.

Тим часом виявилося, що Фен мала рацію щодо носорога. Він був справжньою проблемою. Він дико мчав і, коли його заносило вбік, не звертав жодної уваги на те, що міг когось збити або влучити в когось своїм небезпечним рогом. Він не просто намагався дістатися до золотої мішені. Він намагався вибити з колії всіх учасників змагання до того, як вони опиняться на площі Відваги.

Це розумно, вирішила Морріґан. Підло, але розумно. Від Східної, Північної та Південної брам до цих мішеней їхали інші кандидати, які могли б опинитися на площі одночасно з ними. Золотих мішеней не вистачить на всіх, і на площі Відваги запанує хаос. Морріґан пораділа, що вони з Фен прямують до зелених.

Але в зеленій секції Фен не загальмувала. Вони не повернули на вулицю Мейг’ю, як казав Юпітер. Натомість стрімко пролетіли далі, до жовтої секції. Мішеней ставало все менше, і вони траплялися все рідше. Якщо вони не вдарять одну з них зараз, скоро все пропустять. Але Фен продовжувала бігти прямо крізь жовті мішені, потім оранжеві і, здавалось, не збиралася зупинятись.

— Фен! — нарешті закричала Морріґан. — Фен, стоп! Куди біжиш?

— До площі Відваги, — крикнула у відповідь Фен. — Ти отримаєш золоту мішень!

Морріґан відчула, як кров відплинула від її