Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцять сьома. 

Ні, то все сон, того не може бути… Краплі гарячої крові, що текли на мене, не дозволили втратити звʼязок з реальністю. Це дійсно сталося. Я завдав удару аурою попід себе, знищивши і ліжко, і перекриття поверху під ним, та одночасно активував усі свої магічні кола. Я ще мав шанс, я сподівався, що ще мав шанс. Магічне закляття шостого кола - сталий час. Я гадав, що використання закляття сталого часу у такій малій зоні має протриматися секунд десять, що було одразу і достатньо, і катастрофічно мало, щоб спробувати врятувати Ірген. Згори на мене дивився задоволений Грім. Сраний ти вилупок! Вухата, прошу, протримайся ще трохи…
    ⁃    Усе буде гаразд… - прошепотів я їй на вухо. 
Я витягнув зі сховища девʼять списів та розташував їх у коло за допомогою аури. У центрі поміж них моментально загорілася багаторівнева магічна печать. Це було зовсім не так, коли магічну печать довго створював Раман, усе відбулося швидше аніж я оком кліпнув. Пʼять ядер девʼятого класу - на того вилупка мало вистачити з головою, тож я помістив їх у печать між списами без роздумів. Усе, і списи, і печать, почали обертатися навколо своєї осі. 
    ⁃    Вбий його! - я пальцем вказав на Гріма. 
Девʼять блискавок блимнули водночас, і девʼять списів під різними кутами простромили тіло Гріма швидше, аніж він то усвідомив. Він ще продовжував сміятися, коли став схожим на жука, якого злий малий шибеник заради розваги проткнув зубочисткою. Девʼять разів. 
    ⁃    Зачекай мене там, я скоро тобою займуся. 
Грім застиг, прикутий списами і виблював повну пащу крові. Поруч нього відчувалася ще одна аура Бога Війни. 
    ⁃    Васа, дай мені хвилину! - я закричав мов навіжений. 
Я не міг зараз битися. 
Девʼять секунд. 
Зіниці Ірген були розширені. Вона усе відчувала, бачила і розуміла. Потерпи, вухата, я зараз щось вигадаю, я не дам тобі померти. Бо я егоїст, можливо навіть, найбільший на цьому континенті. І ти мені ще потрібна живою. Саме тому… Дідько! В мене тряслися руки і плив зір. Ну чому…
Аура Васи вирвалася через дах готелю і зупинила ауру іншого Бога Війни. Я сконцентрував увагу і оцінив поранення Ірген. Все було жахливо. Розрізані бронхи, ліва легеня, серце, діафрагма, артерія, шлунок… це було майже неможливо. Я повинен був зробити те, на що не був здатний на своєму рівні володіння аурою. Але… Варіант не робити нічого був для мене ще жахливішим. Тож…
Вісім секунд. 
Я акуратно витягнув глефу з її тіла, намагаючись не завдати ще більше шкоди зламаним лезом, та почав за допомогою аури складати докупи її розітнуте серце. Чому, чому ж так несподівано важко?! Одне з кіл мани навколо її розрубаного серця тріснуло, та перетворившись на сірий попіл розтало на очах. Я застиг. Я не міг з нею порадитися, запитати… До біса, ти потрібна мені живою, і мені плювати, чи володієш ти магією, чи ні. Так що складай, бісів син, не думай за те зараз! Я продовжив зшивати серцеві мʼязи волокнами своєї аури. Ще одне коло розсипалося попелом… І ще одне… Дідько, Анею, не відволікайся! Зараз, зараз буде найважливіше. 
Сім секунд. 
Тепер я мав зробити те, на що здатні лише Боги Війни. Матеріалізувати свою ауру, створивши нею мʼяку шкіру навколо зшитого мною серця. Зовсім ненадовго, лише на той час, доки воно не заживе під дією пігулок відновлення. Я почав тягнути з себе сотні тисяч волосків аури та плести їх поміж собою. Маю прискоритися. Маю робити то швидше…
Шість секунд. 
Вже майже. Тепер, треба зʼєднати то все воєдино з поверхнею її серця. Воно має бути достатньо пружним, щоб втримати у собі тиск крові, і достатньо мʼяким та ніжним, щоб не заважати його роботі. Дідько, волокна аури вже почали розчинятися. Ущільнити. Ще. І ще раз. Знову розсипалось попелом її коло мани. 
Пʼять секунд. 
Мабуть, через рій думок у моїй голові, свідомість почала розпливатися. Чорт забирай, Анею, тільки не зараз. Я вдихнув повітря, усвідомивши, що забув це робити після того крику до Богині Війни. Сфокусувавши увагу побачив, як розсипалося передостаннє коло мани, навколо серця вкритого щільним шаром моєї аури. Готово, тепер… Артерія, легені, бронхи… я мав встигнути якомога більше. 
Чотири секунди 
Останнє коло мани Ірген щезло. А аура остаточно матеріалізувалась, мов броня з моїх бажань. Це додало мені впевненості і я ще підвищив темп. 
Три секунди. 
Латки з моєї плетеної аури закрили собою усі критичні пошкодження. 
Дві секунди. 
Час пішов далі, моє закляття розсипалося раніше ніж я гадав. Ірген смикнулася у моїх руках розкривши рота у беззвучному крику болю. Я поклав їй до рота три пігулки відновлення, завчасно їх подрібнивши. Ковтай, нужбо, вухата, ковтай! Мить, коли я мав почути гуркіт її серця минула. За нею ще одна. Серце дівчини не билося, вона помирала незважаючи на усі мої зусилля. Ні ні ні, як же так, не має все так скінчитися… Я дивився, як потроху її очі скляніють і відчував як дрібно тремтить її тіло в агонії. 
    ⁃    Бийся! Бийся, чорт забирай! 
Цей крик було адресовано одразу і серцю, котре мовчало, і дівчині, щоб вона не здавалась. Нажаль, вони мене не чули. Але почула аура навколо серця, різко штовхнувши кров уперед. А потім ще раз. І ще раз. 
    ⁃    Ковтни ті кляті ліки, прошу тебе, Ірген!
Я не розумів, чи вона не може, чи то не хоче… Раз так… Вибач мене ще раз. Я витягнув ще десяток пігулок та подрібнив їх на порох, після чого зняв латку з аури, котру щойно наклав на її шлунок, і висипав порошок прямо у нього. 
    ⁃    Усе, мала, усе добре, тепер вже все буде добре. 
Я деякий час дивився, як загоюються її рани, а сама вона засинає. Тепер усе буде добре. Моя аура змусить битися її серце до повного зцілення. Я лише вбʼю кілька паскуд… Я поклав її на підлогу поверхом нижче і злетів у небо до Васи. Богиня Війни стояла у стійці з двома оголеними шаблями, одним своїм грізним виглядом змусивши суперника завмерти і не рухатись. 
    ⁃    Дякую, шановна Васа. - я вклонився - Будь ласка, виконайте останнє прохання свого дурного учня. Віднесіть її до гільдії цілителів. 
Васа мовчки кивнула і вмить опинилася унизу поряд з Ірген, та підхопивши її на руки пішла. Я подивився на Гріма, що марно намагався витягнути з себе хочаб один спис. Повиси поки так, я ще матиму час на тебе. Я витягнув ще одного списа і вказав ним на кардинала у сірій рясі. 
    ⁃    Церковник, це ти йому наказав…
Здається, я навіть не намагався щоб ці слова були  запитанням, то прозвучало мов висновок. 
    ⁃    То й що…
Я не дав йому договорити і атакував. Перший послідовний крок, закляття  скривленого простору четвертого кола… Усе відбулося швидше, аніж за мить. Ми зіткнулися у небі, від чого навколишні будинки просто перетворило на пил вибуховою хвилею. Мій спис відсік кардиналу руку у лікті, я ухопив її своєю аурою та підніс до себе. Закляття другого кола - стіна полумʼя. Крізь язики вогню я дивився як він корчиться від болю, під час того як його кінцівка перетворювалася на попіл. Еге ж, Боги Війни відчувають частини свого тіла будь де… Щось заважало мені вільно рухатись. Я поглянув на свій бік, у якому стирчала рукоять кинджала. Швидкий, падло, я навіть не помітив як він то зробив. Я зʼїв кілька пігулок відновлення та висмикнув його зброю із свого тіла і придивився поближче - той кинджал не мав бути простим, адже зміг пробити мою кольчугу аури. Вірно, девʼятий клас, особливість - поглинання крові. Цікаво, скільки мани Бога він встиг висмоктати з мене за ці кілька секунд? У будь-якому випадку, тепер цю річ треба було тримати при собі, щоб не вибухнула бува. Я прибрав його до сховища і розвіяв стіну полумʼя. 
    ⁃    То що, продовжимо…
    ⁃    Довбаний вилупок, якщо ти вбʼєш мене…
    ⁃    То що?
Перший послідовний крок, і вже друга рука кардинала відлетіла у сторону. О ні, таке неможна витрачати намарно. Я вхопив її, зняв персня сховища із пальця, і знов створив закляття стіни полумʼя. Цього разу кардинал вже кричав від болю, морально він вже зламався. Церковник зрозумів, що програв і спробував втекти, але я був швидшим і вдарив його списом в незахищену спину у районі центра аури, щоб повністю позбавити його можливості супротиву. Кардинал повис на списі мов комаха, яка вимахувала культями рук. 
    ⁃    То що, ходімо до твого товариша? 
Я поніс його, не знімаючи зі списа, від чого кардинал голосно волав під час кожного мого кроку. Як гарно… А якщо так? Я злегка прокрутив списа навколо осі. Вереск став нестерпним, таким, що якби у вцілілих будинках навколо позалишалися шибки - їх би на друзки рознесло. А це вже не лише гарно, це навіть мило… Ми підійшли до Гріма, котрий вже майже здох до цього моменту. 
    ⁃    Е ні, не все так просто! - я запхнув  пігулку відновлення йому у горлянку - Ти поживи ще, маю на тебе гарні плани, тобі точно сподобається, даю слово. 
Я спустив Гріма з кардиналом на землю, де колись був готель, а тепер лише сира вирва. Не лишилося нічого - ані фундаменту, ані людей, які, можливо, не встигли втекти. Я кинув тіло кардинала на землю, та зламав, на всяк випадок, йому ноги у кількох місцях. Не хотів ганяти цього безрукого містом, якщо він вирішить утекти. Його вереск затих, перетворившись на жалюгідне скавчання. 
    ⁃    Як церква змінила ауру Гріма так, що я її не упізнав? - задав я перше питання. 
    ⁃    Пішов ти, сраний покидьок! 
    ⁃    Гаразд. 
Я витягнув з нього списа і перекинув на спину, після чого руками роздер діру у його животі так, щоб всередину влізло ядро монстра сьомого класу. 
    ⁃    Гхраааа - завопів церковник. 
    ⁃    Бачиш це? 
Я покрутив ядро перед його очима після чого засунув його у діру та розчавив на пісок. 
    ⁃    Гхиииии
З рота кардинала потекла кривава піна. 
    ⁃    Стій стій стій, зачекай, ти не можеш отак просто узяти та й здохнути…
Довелося нагодувати того вилупка пігулками, щоб він отямився. 
    ⁃    Повторюю питання, як церква змінила тому вилупку ауру? 
Я вказав пальцем на Гріма, котрий трішки оклигав та знов намагався витягнути із себе списи. Ага, борсайся дужче. Я ошкірився з тої картини. 
    ⁃    Тебе вбʼють, сволота, ти мрець! 
Та що ж з ним робити… Я звів жовті кола поглинання з рунами, і розширив їх настільки, щоб ми опинилися всередині. Я простягнув руку над кардиналом і жовті клуби мани монстрів почали гейзерами вириватися з його тіла, змушуючи кипіти кров цього вилупка. 
    ⁃    Ґхиииии - тіло церковника випнулося дугою від нестерпного болю. 
Я прибрав руку, заспокоївши цим ману монстрів, що руйнувала тельбухи покидька, та дав йому ще пігулок відновлення. 
    ⁃    Слухай сюди, вилупок! - я вхопив кардинала за волосся. - Або ти зараз усе мені розповіси, або ти будеш здихати так нескінченно довго. Що обереш цього разу? 
У відповідь ця мразота плюнула мені в обличчя. Ти диви, який упертий вилупок… Я підтягнув до нас поближче Гріма, який вкотре почав тихо здихати. Та твою ж… Довелося знову годувати його пігулками, щоб оклигав та мав змогу відповісти на мої питання. 
    ⁃    Твоя черга… - я висмикнув з нього один зі списів та витягнув зі сховища ядро сьомого класу - Дружок твій, що он культяпками маше, говорити ніяк не хоче. То давай перевіримо, чи ти такий же мовчазний. 
    ⁃    Я все…
Та до біса. Я засунув ядро йому під праву легеню і розчавив його. Мана монстрів, що з цілого ядра витікала тонкою цівкою, після руйнування вдарила в усі боки, випалюючи усе на своєму шляху. 
    ⁃    Грааааа! Я все скажу, зупинись! 
Я зменшив виток мани і поплескав Гріма по щоці. 
    ⁃    Гаразд, кажи…
    ⁃    Грім! Наволоч! - кардинал спробував вплинути на нього своїм криком. 
    ⁃    А ти помовч, у тебе був шанс. 
Я знову збільшив витік мани з тіла церковника так, щоб він безпомічно бився у судомах. 
    ⁃    Тепер можеш розповісти. 
    ⁃    То вівтар, то все вівтар у храмі…
    ⁃    Вівтар? До чого тут він? 
    ⁃    Вівтар забирає частку мани та аури з людей, щоб передати її Білим Близнюкам.  Але кардинали можуть за своїм розсудом теж брати частину звідти, щоб підсилити когось. Саме тому моя аура змінилася, після того, після того як я…
Я сильно вдарив його кулаком у обличчя, щоб він замовк. Вилупки. Бісові вилупки вони усі - і Білі Близнюки, і церковники, і Грім… Забираючи частку аури та мани у людей, вони вкорочують їм життя. І усе то заради сили? Та вони просто потвори, гірші за монстрів. Вони усіх тут мають за худобу… Я збільшив витік мани з розбитого ядра у тілі Гріма, та знову нагодував його пігулками відновлення. 
    ⁃    Ааааа! Не треба! - тіло Бога війни почало смикатись у конвульсіях. 
    ⁃    Заважаєш! 
Щоб не чути його крики, довелося вирвати тому кадика з частиною трахеї. 
    ⁃    Побудь гарним хлопчиком, не заважай мені побалакати з твоїм другом. 
Я поляскав Гріма по щоці, зазираючи у його наповнені біллю та жахом очі. Так, час було повертатися до кардинала, до якого у мене було ще кілька запитань. Я зменшив витік мани з тіла церковника і згадував йому кілька пігулок, та знову роздробив кістки на його ногах, що вже встигли зцілитися. 
    ⁃    Ууууух…
    ⁃    А тепер готовий говорити? 
    ⁃    Що тобі ще…
    ⁃    Хто серед церковників віддав наказ мене вбити? 
    ⁃    Ніхто…
Я дав йому ляпаса, розкривши цим кілька зубів. 
    ⁃    Хто?!
    ⁃    Це спільне рішення усіх девʼяти кардиналів… Гррххх… Техніка Крука, вона не має… Хрррриии… не має бути…
    ⁃    Ти за цю техніку?
Я підніс до його очей вказівного пальця, на якому загорілося маленьке чорно-біле сонце оплутане павутиною сірих блискавок. У очах кардинала горів непідробний жах від того видовища, його дрібно трусило. Я ткнув пальцем у його стегно, від чого воно вибухнуло кривавими бризками. 
    ⁃    Граааааа! - тіло кардинала смикалось у жахливій агонії, тож довелося дати йому ще кілька пігулок. 
    ⁃    Хрррьшшшш… - о, а це вже Грім. Невже горлянка вилупка так швидко відновилася? 
Я звівся на ноги і повернувся до Бога Війни. І дійсно, тонка, ще зовсім тендітна трахея тяглася з його шиї до розірваного підборіддя, пульсуючи у такт сонній артерії. Я знизнув плечима і байдуже її вирвав. З легенів Гріма вирвалось тихе сипіння разом з бризками крові. 
    ⁃    Тож, - я повернувся до кардинала, що вже трохи заспокоївся під дією ліків. - скільки зараз кардиналів у столиці? 
    ⁃    Два! Я і ще один білий кардинал. 
Я ще раз стис та закрутив ауру на кінчику пальця та знищив йому стопу на іншій нозі. Від вибуху кістки його ноги аж до колінного суглоба потріскалися та розсипались на пил. При цьому нервові закінчення повністю вціліли і лежали більосою сіткою у тій мішанині з кісток. Усе вірно, чим щільніше середовище, тим швидшими і більшими будуть пошкодження. 
    ⁃    Не бреши мені, вилупок, ще раз… Скільки кардиналів зараз у столиці? 
    ⁃    Ууууууу - нило воно, вимахуючи обрубками своїх рук. 
Я дав йому ще одного ляпаса. 
    ⁃    Скільки їх тут, вилупок?! 
    ⁃    Четверо! Три білих і один сірий! 
Хм, це вже більш-менш було схоже на правду. Я розтрощив йому горлянку, щоб не заважав мені думати, і відійшов у сторону. Четверо. Це по силі як три Боги Війни вищого ступеня та один Бог Війни середнього ступеня. У мене ж є лише я, та формація девʼяти списів. Цього замало для такого бою. 
Хоча… Я подивився на Гріма та кардинала, що тихо корчилися під дією мани монстрів. Якщо мені вийде знищити вівтар до початку бою, то це може змінити все. Назвімо це планом А. Та все ж має бути і план Б. Я висипав на землю кілька десятків маленьких пляшок і кілька тисяч ядер шостого та сьомого класів. Після чого підняв ядра у повітря та почав поглинання, одночасно з тим наповнюючи пляшки маною Бога. Гадаю, грамів по тридцять-сорок мало вистачити на кожного з вилупків. Повністю зосередитись мені заважала агонія Гріма з кардиналом, але я не хотів, щоб вони так швидко здохли, тож продовжив за ними спостерігати. Врешті, у тому була навіть своя естетика… 
Я видихнув і звівся на ноги. Завдяки тисячам ядер я повністю відновився і був сповнений сил. Сховавши пляшечки я підійшов до двох вже майже дохлих тіл. Як там казав вчитель? Кожну справу потрібно доводити до кінця? Я підняв пальця, та опустив його донизу, щоб розтрощити голову кардиналу. Від удару аурою шкіра та мʼясо на його обличчі розповзлися, мов слиз, в усі боки. Дідько, вони ж Боги Війни, з ними такий фокус не пройде. Я підійшов впритул до нього, роздивляючись голі кістки його черепа та великі, не захищені повіками очі, що скажено оберталися в закривавлених вічницях. 
    ⁃    Та здохни вже, падло! - я вдарив згори пʼятою по його лобі, від чого череп нарешті вибухнув, розкидавши мізки на метри навкруги. 
Хриплячий Грім, одним оком спостерігавший за мною, почав смикатись, висячи на восьми списах. Він відчайдушно хотів мені щось сказати, але не міг. Та й у будь-якому випадку не став би я його слухати. Я методично, один за одним, почав витягати з нього списи, намагаючись зробити це якомога болісніше. Коли я висмикнув останній, Грім мов лантух з ганчірʼям впав на землю. Я підняв ногу і вдарив, цілячи йому у голову, але вилупок смикнувся останньої миті і удар прийшовся на шию, розтрощивши шийні  хребці. 
    ⁃    Дідько, та не смикайся ти! 
Наступний удар вийшов вдалим, а ефектом своїм перевершив навіть мізки кардинала. 
    ⁃    Добре.  Добре…
Я видихнув. Я був спокійним і байдужим до усього. Я мав то зробити. Витягши зі сховища плащ з глибоким капюшоном та пасок, подарований другим принцом, вдягнув їх. Після чого деактивував як свою магію, згасивши яскраво червоні кола, так і магію поглинання. Запала повна темрява - жодного вцілілого будинку навкруги, з вікон якого могло падати хоч трішки світла, не було. Відчув, як десь далеко, з усіх боків, почали смикатися аури Богів Війни, що втратили моє місцезнаходження. Серед них я навіть розрізнив Васу та Мунка. Добре. Це добре. Я рушив до головного храму Білих Близнюків у Північній Імперії.