Читати книгу - "Сила волі"

висадилися на узбережжі Мексики, їх охопив сумнів, чи варто йти далі вглиб материка. Вони хотіли залишитися в безпеці біля берега, звідки швидко могли втекти морем. Кортес був певен: після першої ж битви команда почне відступати, якщо знатиме, що судна чекають на них неподалік. За легендою, він наказав своїм офіцерам спалити кораблі. Іспанські дерев’яні галеони та каравели були надзвичайно легкозаймистими. Тож Кортес запалив перший смолоскип — судна вигоріли вщент і пішли на дно.

Це один із найвідоміших в історії прикладів невідступного дотримання своїх планів. Затопивши свої кораблі, Кортес продемонстрував, що розуміється на людській природі. Хоч ми і можемо здаватися хоробрими та невтомними шукачами пригод, але наше майбутнє «я» здатні здолати страх та втома. Кортес спалив кораблі, щоб не дозволити своїм людям піддатися страху. Він не залишив команді (її майбутній сутності) жодного шляху для відступу[172].

Це улюблена історія біхевіоральних економістів. Вони впевнені, що найкраща стратегія самоконтролю — це, по суті, спалити свої кораблі. Одним із перших цю стратегію запропонував Томас Шеллінґ, біхевіоральний економіст, який у 2005 році одержав Нобелівську премію в галузі економічних наук за теорію холодної війни, що була присвячена питанню, як ядерні держави можуть залагодити конфлікт. На думку Шеллінґа, щоб досягти мети, потрібно обмежити собі варіанти вибору. Він назвав це попереднім зобов’язанням, запозичивши ідею зі своєї теорії ядерного стримування. Нація, яка бере на себе попередні зобов’язання, — скажімо, впроваджуючи політику негайної та жорсткої відплати, — стає загрозливішою в очах супротивника порівняно з нацією, яка вагається, чи завдавати удару у відповідь. Шеллінґ вважає, що між раціональним «я» та «я», вразливим до спокус, відбувається війна, і кожне з них має дуже різні цілі. Ваше раціональне «я» встановлює курс, якого ви повинні дотримуватись, проте «я», сприйнятливе до спокус, часто вирішує змінити його в останню хвилину. Якщо цьому зваблюваному «я», з його суперечливими бажаннями, дозволити робити все, що йому заманеться, це неминуче вам зашкодить[173].

Із цього погляду «я», чутливе до спокус, — непередбачуваний та ненадійний супротивник. За словами біхевіорального економіста Джорджа Ейнслі, ми повинні «спробувати спрогнозувати та стримати це “я”, наче воно — зовсім інша людина». Для цього потрібні хитрість, відвага та творчий підхід. Ми мусимо дослідити свої «я», чутливі до спокус, побачити їхні слабкі сторони та знайти спосіб змусити їх діяти на користь своїх раціональних рішень. Видатний письменник Джонатан Франзен поділився з усіма, як він сам «спалював кораблі», щоб не припинити писати. Як і багатьох письменників та офісних працівників, його легко захоплюють комп’ютерні ігри і сайти. У своєму інтерв’ю виданню «Тайм» він розповів, на що перетворив свій ноутбук, щоб не дозволяти собі розслаблятися. Він стер із жорсткого диска всі програми-пожирачі часу (зокрема заклятого ворога всіх письменників — пасьянс). Також він видалив бездротову мережеву плату та знищив порт Ethernet. «Усе, що треба зробити, — пояснює письменник, — це залити порт для дроту Ethernet суперклеєм»[174].

Може, й не треба так знущатися зі свого комп’ютера, тим паче що є технології, які можуть допомогти вам не сходити зі свого курсу. Наприклад, програма «Фрідом» (macfreedom.com) дає змогу вимикати доступ до інтернету на запрограмований проміжок часу, а програма «Антисоушел» (anti-social.cc) вибірково обмежує доступ до соціальних мереж та електронної пошти. Мені до вподоби «Прокрасдонейт» (procrasdonate.com), яка виставляє користувачеві рахунок за кожен сайт, на якому він марнує свій час, і переказує ці кошти на благодійність. Якщо ж ваша спокуса матеріальна (наприклад, шоколад чи цигарки), можете спробувати продукцію компанії «Кепчер Дисиплин» — сталевий сейф, який можна замкнути на певний проміжок часу — від двох хвилин до дев’яноста дев’яти годин. Якщо ви хочете купити пачку печива, але не з’їсти її всю за одним заходом, покладіть її в сейф. Прагнете призупинити витрати за кредитною карткою — їй також місце в сейфі: якщо вам раптом заманеться зробити імпульсивну покупку, допомогти вам зможе лише динаміт. Якщо справа в діях, спробуйте мотивувати себе грошима. Наприклад, якщо ви купите дорогий річний абонемент до спортзалу, вам буде важче прогулювати тренування.[26] На думку Шеллінґа, ця методика чимось схожа на стратегію країни, яка інвестує кошти в арсенал ядерної зброї. Ваше майбутнє «я», чутливе до спокус, знатиме, що ви налаштовані серйозно, а тому двічі подумає, перш ніж створювати перешкоди для раціонального «я» на шляху до його мети.

Експеримент із силою волі: знищуємо шляхи для відступу

Готові дати прочуханки вашому майбутньому слабкому «я»? Цього тижня дійте здалеку. Оберіть одну зі стратегій і застосуйте її до власної проблеми із силою волі.

1. Створіть нове зобов’язання. Ухваліть рішення заздалегідь і холоднокровно — до того, як вашу майбутню особистість засліпить спокуса. Наприклад, приготуйте собі здоровий обід, перш ніж зголоднієте й почнете пускати слинку перед меню у фаст-фуді. Заплануйте й передплатіть спортивні тренування чи візит до стоматолога. Що ви можете зробити, щоб змусити ваше майбутнє «я» діяти раціонально?

2. Зробіть так, щоб вам було складніше змінювати рішення. Наче Кортес, що потопив свої кораблі, знайдіть спосіб заблокувати найпростіший шлях до капітуляції. Позбудьтеся спокуси вдома чи в офісі. Не беріть із собою на шопінг кредитних карток — візьміть готівки рівно стільки, скільки хочете витратити. Поставте будильник в інший куток кімнати — так вам потрібно буде встати з ліжка, щоб його вимкнути. Усе це, звичайно, не забезпечить стовідсоткового ефекту, але принаймні змусить вас попітніти. Як можна поставити бар’єр між вашими відчуттями спокуси та здатністю їй опиратися?

3. Мотивуйте своє майбутнє «я». Немає нічого поганого в тому, щоб застосувати метод батога та пряника, аби підштовхнути себе до майбутнього щастя і здоров’я. Так стверджує єльський економіст Аян Аєрз, який створив інноваційний сайт stickk.com, що допомагає людям заблокувати шляхи відступу для себе в майбутньому. Тут діє, радше, метод батога: ви обираєте спосіб зробити наслідки негайного задоволення ще болісними. Можете поставити гроші на те, що не наберете зайвих кілограмів (як зробив сам Аєрз — і досить успішно), або пожертвувати гроші на благодійність, якщо не досягнете бажаного. Можна також накинути «податок» на негайну винагороду (Аєрз навіть рекомендує принцип «анти- благодійність»: оберіть організацію, чиєї діяльності ви не підтримуєте, та жертвуйте гроші їй, щоб ціна слабкості здавалася ще вищою). Цінність винагороди може залишатися такою самою, але ціна наслідків від її фактичного отримання робить негайне задоволення не таким спокусливим.

Контроль витрат «я», схильного піддаватися спокусам

Одна з найбільших проблем для наркозалежних осіб, що перебувають на реабілітації, — контроль своїх витрат. У багатьох із них немає банківських рахунків, тому вони часто звертаються до соціальних служб. Отримана готівка приємно відтягує кишеню, тому за одну веселу ніч вони легко можуть розтринькати кошти, розраховані на два тижні, не залишивши собі грошей на їжу, оренду житла чи аліменти. Марк Росен та Роберт Розенгек, психіатри з медичного факультету Єльського університету, створили програму контролю витрат для наркозалежних на реабілітації (гадаю, її схвалив би і Кортес, і Шеллінґ). Вона називається «Персональний радник із контролю витрат». У програмі поєднано винагороди та попередні зобов’язання, що стимулює розважливо