Читати книгу - "Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем"

Саме тому відмова від альтернатив звільняє нас — відмова від того, що не відповідає найважливішим цінностям, стратегіям, які ми обрали, відмова постійно ганятися за широтою без глибини.

Поза сумнівом, широкі досвіди важливо і варто здобути в молодості: адже треба вийти у світ і зрозуміти, у що вам варто вкладати сили. Але золото добувають із глибин. І треба бути вірним чомусь одному, аби здобути його з надр. Цей закон справджується і для стосунків, і для кар’єри, і для побудови стилю життя — для всього.

Розділ 9

…А потім ви помрете

«Знайди свою правду — тоді зустрінемося».

Це було останнє, що я почув від Джоша. Він іронізував, говорив нібито на повному серйозі, водночас кепкуючи з людей, які справді надто серйозно розмірковують. Він був п’яний і під кайфом. Він був гарним другом.

Історія, яка круто змінила моє життя, сталася зі мною в дев’ятнадцять років. Мій друг Джош запросив мене на вечірку, яка відбувалася на березі озера на північ від Далласа (штат Техас). На пагорбі стояв будинок, біля підніжжя горба був басейн, а над озером неподалік нависала невеличка скеля, не більше десяти метрів заввишки. Достатньо висока, щоб не раз подумати, перш ніж стрибати з неї, але й достатньо низька, аби після певної дози алкоголю й під гучні понуки від товаришів ці думки успішно вивітрилися.

Приїхавши на вечірку, ми з Джошем засіли у басейні, попиваючи пиво й гуторячи точнісінько так, як гуторять молоді пацани. Про випивку, про музику, про дівчат, про всі ті круті речі, якими ціле літо займався Джош, покинувши музичний коледж. Ми говорили про те, що можна було би створити свою групу й переїхати до Нью-Йорка — мрія на той час нездійсненна.

Ми були просто хлопчаками.

«Як думаєш, реально звідти стрибнути?» — запитав я згодом, киваючи на скелю над озером.

«Ага, — сказав Джош, — народ постійно з неї стрибає».

«А ти стрибнув би?»

Він здвигнув плечима. «Можливо. Побачимо».

Потім ми розійшлися. Я почав упадати біля симпатичної дівчини-азіатки, якій подобалися відеоігри, — для мене, тупуватого підлітка, це було все одно що виграти в лотерею. Я її не приваблював, але вона поставилася до мене приязно і слухала із цікавістю, тому рот у мене не закривався. Після кількох пляшок пива я набрався сміливості запропонувати їй піднятися в будинок і трохи перекусити. Вона одразу погодилася.

Коли ми піднімалися схилом пагорба, я зіштовхнувся із Джошем. Він ішов униз. Я запропонував йому поїсти, але він відмовився. Я запитав, де ми пізніше зустрінемося. Він усміхнувся і сказав: «Знайди свою правду — тоді зустрінемося».

Я кивнув і напустив на себе серйозний вигляд. «Добре, побачимося», — відповів, нібито кожному добре відомо, де ж та правда і як до неї дістатися.

Джош засміявся і пішов униз до скелі. Я засміявся і пішов угору до будинку.

Не пам’ятаю, чи довго я був усередині. Пам’ятаю тільки, що коли ми з дівчиною вийшли, то навколо не було жодної живої душі, а внизу вили сирени. Басейн був порожній. Люди збігали з горба на берег озера під скелею. Дехто вже стояв там, біля води. Я розгледів кількох хлопців, які плавали в озері. Було темно, майже нічого не видно. Волала музика, але ніхто її не слухав.

Усе ще не розуміючи, що сталося, я поспішив до берега, дожовуючи бутерброд. Мені було цікаво, на що ж там усі витріщаються. Ми трохи пробігли, коли дівчина-азіатка сказала: «Здається, сталося щось жахливе».

Коли я збіг із пагорба, то взявся всіх розпитувати, де Джош. Ніхто на мене навіть не глянув. Усі дивилися на воду. Я знову запитав про Джоша, і тут дівчина почала істерично ридати.

От тоді до мене дійшло.

Три години водолази шукали Джошеве тіло під водою. Пізніше розтин показав, що йому звело ноги судомою через алкогольну дегідратацію і через напруження під час стрибка зі скелі. Коли він стрибнув, було дуже темно, вода злилася з ніччю, чорне на чорному. Ніхто не міг зрозуміти, звідки долинають крики про допомогу. Чути було тільки сплески. Тільки звуки. Потім його батьки сказали мені, що він майже не вмів плавати. Я про це не знав.

Дванадцять годин я не міг плакати. А потім, коли наступного ранку власною машиною повертався в Остін, то зателефонував батькові повідомити, що досі перебуваю біля Далласа і на роботу не вийду. (Того літа я працював у батьковій компанії). Він запитав: «Чому, що там сталося?». І тоді з мене полилися сльози. Завивання, крики і соплі. Я з’їхав на узбіччя, стиснув телефон і ревів так, як маленький хлопчик реве на руках у тата.

Того літа я пережив глибоку депресію. Я думав, що переживав депресії й раніше, але це був новий рівень втрати сенсу. Мені було так погано, що я відчував фізичний біль. Люди приходили й намагалися підбадьорити мене, а я сидів і слухав, як вони казали правильні слова, і дивився, як вони робили правильні речі. Дякував, що прийшли, це дуже чуйно з їхнього боку, видушував із себе посмішку, брехав, казав, що мені вже краще. Але всередині не відчував нічого.

Після того мені кілька місяців снився Джош. Що ми з ним ведемо зрілі бесіди на тему життя і смерті, а також про випадкові незначущі речі. У той час я був звичайним хлопчаком із середнього класу: регулярно вживав алкоголь і наркоту, був ледачим, безвідповідальним соціофобом, дуже невпевненим у собі. Джош для мене був значною мірою зразком для наслідування. Він був старший, упевненіший, досвідченіший і відкритіший до світу. В одному з останніх моїх снів про Джоша я сидів із ним у джакузі (ага, дивно, я знаю) і казав йому щось типу: «Мені так шкода, що ти помер». Він засміявся. Не пам’ятаю точних слів, але він сказав щось приблизно таке: «Чого ти так переймаєшся моєю смертю, коли сам досі боїшся жити?». Я прокинувся в сльозах.

Того літа я покинув роботу. Жив із мамою і переважно був зайнятий тим, що витріщався у прірву і бачив там безкінечне й неосягненне ніщо на місці дружби з Джошем. А потім до мене прийшло дивовижне прозріння: якщо будь-яка діяльність не має сенсу, то й будь-яка бездіяльність теж не має сенсу. Перед лицем невідворотної смерті немає підстав страждати від страху, збентеження чи сорому, бо все Це, зрештою, тільки порожнє місце. І якщо я постійно уникатиму болючих і неприємних досвідів, значить, я просто