Читати книгу - "За гранню, Анна Несторова"

«Он воно що, — зітхнув він, — мати за дітей турбується, а я вже подумав, що підставити хоче».

— Принцеса не має наміру чинити комусь зла.

— Принцеса, — співбесідниця скривилась, наче гниле яблуко відкусила й виплюнула.

— А хіба герцог не поступився троном для вашого чоловіка? — Наяр розвів руками. — Хіба він не сильніший, та ще й маг.

Він помітив, як руки її стиснули напівпрозору тканину накидки, що облягала плавно форми тіла. Жарна — красива й витончена жінка, й Наяру здалось, що без магії тут не обійшлось. Він зазирнув у її вічі, відчуваючи щось недобре.

— Мені потрібно, щоб мої діти залишились живими, — підійшла ще ближче та погляду не зводила, — ти, магу, забирай свою принцесу, вже весь двір перешіптується про вас…

Він хмикнув та ледь у долоні не заплескав. Хто б міг подумати, королева Шарнії, чужа людина для Хаврен розпоряджається її долею!

— Мені потрібна жінка, що звабить де Барва й виставить його посміховиськом, — своєю чергою сказав Наяр.

Королева засміялась. А йому на думку спав Ельез. Невже учень ще й тут наслідив?