Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

І знову ж таки щось мною керувало, та я потягнулася до нього і поцілувала. В цьому жесті я хотіла показати йому всі свої відчуття, які мене лише заплутали. Можливо вдвох нам вдасться їх розгадати. Повільно я почала усвідомлювати, що цілую Раяна Паркера, та мені було байдуже. І не зможу ж сказати, що це для того, аби показати комусь, що ми пара. Ми лише вдвох, і це були неймовірні відчуття. Особливо коли хлопець обережно підняв мене на руки та охопив мене, міцно обіймаючи. Я забула про все, залишившися в цьому світі, який ми щойно створили.                              

- Раяне, - почала я, відриваючись від нього. - Я боялася довіряти тобі, адже ти можеш розбити мені серце. За цей час ти там так міцно засів, що дуже б легко зміг зробити боляче. Не можу сказати, що я закохана в тебе, бо лише недавно відкрила тебе справжнього. Та мене неймовірно тягне.             

- Знаєш, я стільки часу чекав аби почути хоча б ці слова. - він мені посміхнувся. - Але що ми тепер робитимемо далі?                                                                                                                        

- Навіть не знаю, - я похитала головою. - Та я не хочу відмовлятися від тебе.                              

- І не треба. - посміхнувся він, знову цілуючи мене.                                                            

Хіба могла я подумати, що буду насолоджуватися цим моментом в лісі коли Раян Паркер поряд зі мною? Ні, адже я справді вірила, що ненавиджу його. Та інколи все ж помічала у собі якусь певну симпатію до цього хлопця. Хто ж знав у що вона перетвориться далі. Але зараз я була впевнена в одному — я хочу спробувати бути з цією людиною...