Читати книгу - "Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш"

1. Як мені досягти цього без Х?

2. Як я можу отримати Х?

Кожне з цих питань може стати відправним пунктом для мозкового штурму. Але майже завжди краще почати з питання № 1. Тому що суть не лише в тому, щоб досягти вашої мети в будь-який спосіб. Потрібно зробити це найкоротшим, найшвидшим і найзручнішим особисто для вас шляхом – таким, який дозволить отримати певну винагороду вже зараз. Обговорюючи з вами вибір початкової цілі, критерієм якої був пробний камінь, я казала, що хочу, аби ви почали займатись улюбленою справою вже завтра – а не через п’ять років, коли у вас буде купа грошей чи науковий ступінь. Це головний принцип, про який слід пам’ятати, складаючи план дій. Ніколи не йдіть довгим шляхом, якщо можна знайти коротший маршрут до того самого пункту призначення.

Коли йдеться про мету, то має сенс починати мозковий штурм із питання № 2 («Як я можу отримати Х?») у двох випадках: або ви на 150 відсотків упевнені, що Х – це єдиний шлях до вашої мрії (справді, немає альтернативи медичному університетові, якщо хочете стати лікарем), або Х приваблює вас саме по собі – як багатство, грант на отримання освіти чи професійний статус. Тоді це взагалі не перешкода, а один із ваших пробних каменів! Однак якщо не брати до уваги цих двох випадків, ніколи навіть не припускайте, що життєва «мудрість» правильна, доки не спробували впоратися з питанням № 1.

Наприклад, вас пригнічує впевненість у тому, що отримати престижну посаду у сфері бізнесу, соціальної роботи чи освіти можна лише маючи диплом магістра чи кандидатський ступінь. У нашому суспільстві, яке обожнює всілякі дипломи та сертифікати, дійсно, стає все менше й менше дверей, у які можна зайти без папірця, що коштував вам тисячі доларів і забрав тисячі годин вашого часу. Однак я вам дещо скажу. Щонайменше 75 % загальноприйнятої «мудрості» стосовно цих дипломів – повна нісенітниця.

Якщо ви досі цього не знали, університети – це великий бізнес. Це також тиха гавань для тих, хто воліє репетирувати й готуватися, а не жити справжнім життям. Ми можемо вступити до коледжу, поки ще не готові, а потім повернутися знову, поки ми справді не готові, замість того щоб стрибнути у воду й почати пливти. Не зрозумійте мене неправильно. Я не проти вищої освіти. Думаю, кожен має вступити до університету, аби вивчати мистецтво й філософію: це може розширити наші обрії, ставши своєрідною відпусткою для розуму. Але якщо ви ставите перед собою якусь конкретну мету і вважаєте університетську освіту засобом її досягнення, ще раз ретельно все обдумайте.

Чи є диплом або науковий ступінь невід’ємною частиною того, чим би ви хотіли займатись – як-от, наприклад, стати вченим або істориком? Чи обов’язково він потрібний для реалізації ваших планів? Якщо у вас є щонайменші сумніви у відповіді на друге питання, проведіть невелике дослідження стосовно кар’єри найцікавіших людей у вашій професії. Чи всі журналісти, якими ви захоплюєтеся, закінчили університет за цією спеціальністю? (Гадаю, навряд.) Чи всі чоловіки, які обіймають керівні посади у вашій компанії або сфері бізнесу, отримали роботу, маючи на руках ступінь магістра економіки управління? (Розпитайте потихеньку – і пам’ятайте: нічого, що не є обов’язковим для чоловіка, не можна тепер на законних підставах вимагати від жінки.) Ваш улюблений поет або художник міг похвалитись академічною освітою у своїй галузі? Якщо відповідь – «ні», є всі підстави вважати: вам не знадобиться папірець із печаткою, щоб займатися тим, що до вподоби, і не варто витрачати час і гроші на його здобуття. Натомість візьміть швидше старий добрий чистий аркуш і запитайте себе: «Як мені досягти цього без Х?» (де Х – подальша освіта).

Щоб надихнути вас, поділюся кількома ідеями. Існують шляхи, якими я сама та знайомі мені люди досягли своїх цілей, не маючи відповідної освіти. Усі вони, по суті, зводяться до того, що найкращий, найбільш простий та цікавий спосіб оволодіти потрібними знаннями – це безпосередньо займатися певною справою.

Корисне прогулювання, або П’ять способів навчатися й заробляти, не вступаючи до університету

1. Рішучість. Це здатність відчинити двері й увійти, не маючи за душею нічого, крім таланту, зухвальства та розпачу. Якщо ви знаєте напевно, що будете вправні в чомусь, ви нічого не втратите – а часто навіть виграєте, – якщо просто прийдете кудись і заявите про себе. Зібратися з духом трохи складно, але я допоможу вам упоратися з цією проблемою в останній частині книжки.

Саме так свого часу розпочалася моя власна кар’єра. Коли я приїхала до Нью-Йорка, то мала лише бакалаврський ступінь з антропології. Немає зараз у світі нічого більш непридатного для отримання роботи, ніж ця наука. Спробуйте знайти оголошення, у якому сказано: «Потрібен антрополог із вищою освітою». Хотіла б я на це подивитись. У мене були надзвичайно низькі шанси працевлаштуватись. Але мені потрібна була робота, аби годувати двох дітей, і мені вистачало наївності сподіватися, що я знайду заняття, яке буде мені хоч трохи до душі. Я інтуїтивно відчувала, що в мене є здатність непогано працювати з людьми. Тому я зібралася з духом і пішла за оголошенням, яке традиційно попереджало: «Бажаний досвід роботи». Мене надихнуло те, що в ньому не було сказано: «Обов’язковий…» – та й у будь-якому разі я вважала, що тридцятирічний досвід мого життя щось та й означав. Це була посада консультанта в програмі з подолання наркозалежності, і я вмовила їх себе взяти – мабуть, тому, що їм так само сильно були потрібні люди, як мені – робота.

Коли я заходила до цієї будівлі о дев’ятій ранку, коліна мої трусились. Але до п’ятої вечора я зрозуміла, що не помилилась. Можливо, я була новачком, однак потрапила у свою стихію. Звідси все почалося. Працюючи на цій посаді, я також розпочала сеанси групової терапії. За рік я стала асистенткою-стажистом головного психотерапевта. А далі з кількома своїми колегами заснувала власну компанію під назвою «Групові лабораторії». Протягом одинадцяти наступних років я непогано заробляла, консультуючи людей індивідуально та в групах. Я працювала консультантом у трьох медичних університетах, навчаючи їхніх психіатрів та психологів. Мене запрошували виступати й давати творчі майстер-класи по всій країні. Жодне з цих досягнень не стало можливим завдяки тому, що в мене був якийсь диплом. Це трапилося, тому що мені пощастило знайти правильний басейн, міцно заплющити очі й стрибнути. До сьогодні я не додала жодної академічної години до своїх 108 навчальних кредитів, які були потрібні для здобуття ступеня бакалавра