Читати книгу - "Стань сильнішим"

на свою дружину, що вона нічого не кладе на свої місця. Це безглуздо. Це просто дає нам відчуття полегшення і контролю над ситуацією. Насправді більшість людей, які звинувачують інших і перекладають на них свої власні провини, мають таку сильну потребу контролювати, що краще візь­муть на себе чужу провину, аніж визнають заяложену істину «лайно трапляється». А якщо воно трапляється, то як я можу це контролювати? Пошук винних спонукає нас до оманливої віри в те, що завжди винен хтось інший, отже, результати контролювати можливо. Але пошук винних не тільки згубний, але й непродуктивний.

Я завжди розумію, що потрібно поміркувати над провиною, коли в моїй БПЧ з’являється моя дитинна суть, яка навіжено розмахує рученятами і в праведному гніві кричить: «Це все їхня провина!» Або якщо я починаю шукати особу, несправедливість або привід для роздратування, через які я перечепилася і впала долілиць. Якщо йдеться про Ендрю, однією з перших думок, що спала йому, коли він вовтузився під скелею, була: «Хто винен?» Гадаю, у більшості з нас був досвід спроби звинуватити когось іншого і похапцем позбутися болючого визнання, що «я невдаха».

Різниця між відповідальністю і пошуком винних дуже подібна до різниці між відчуттям провини і сорому. Звинувачення себе має погану репутацію, але емоційний дискомфорт від усвідомлення власної провини може стати потужним і здоровим стимулом для змін. Звісно, відчуття провини щодо чогось, чого ми не можемо контролювати, або того, за що ми не відповідаємо, ніяк не допоможе, і в більшості випадків нам здається, що відчувати провину соромно і що ми недостатньо робимо.

Відповідальність, як і провина, часто виникає через бажання жити відповідно до своїх цінностей. Відповідальність — це коли ми самі або хтось інший відповідає за певні дії і їхні конкретні наслідки. З іншого боку, звинувачення — це лише швидкий, нашвидкуруч прокладений шлях до позбавлення від гніву, страху, сорому або дискомфорту. Ми вважаємо, що відчуватимемо себе краще, тицьнувши пальцем у когось або в щось, але це нічого не змінює. Натомість звинувачення вбиває стосунки і організаційну культуру. Воно токсичне. І також це найпоширеніша реакція багатьох із нас.

Відповідальність — це необхідна умова для міцних стосунків і культур. Вона вимагає автентичності, дій і мужності вибачитися і відшкодувати заподіяні збитки. Осмислення відповідальності — це важкий і трудомісткий процес. Він також вимагає вразливості. Ми маємо визнати свої почуття і примирити свою поведінку та вибір з власними цінностями. Ендрю продемонстрував уразливість і сміливість, коли подивився в очі своїм співробітникам і сказав: «Я припустився помилки і прошу вибачення».

Осмислення довіри

Довіра до себе і до інших — це часто-густо перша втрата під час падіння, і історії підірваної довіри можуть змусити нас заніміти від болю або ж захищатися мовчанням. Можливо, хтось нас зрадив чи підвів або ж наші власні переконання виявилися оманою. Як я міг бути таким недоумкуватим і наївним? Невже я не зауважив попереджувальні сигнали? Якщо я навчилася чогось зі свого дослідження, так це того, що довіра не спалахує в одну мить, хоч би йшлося про двох друзів чи про робочий колектив; вона з’являється в процесі зміцнення відносин.

Декілька координаторів програми «Тhe Daring Way» розповіли мені про твір Чарльза Фельтмана «Тонка книжка довіри» («The Thin Book of Trust»)71. Хоча книжка присвячена зміцненню довіри на роботі, мені здалося, що визначення довіри і недовіри Фельтмана чудово підтверджують мої власні висновки. Фельт­ман описує довіру як «готовність ризикнути власною вразливістю і відкрити іншій людині те, що цінне для вас», а недовіру він описує як рішення: «Те, що важливе для мене у цій ситуації, не буде в безпеці з іншою людиною».

Осмислюючи свої історії втраченої довіри, ми маємо точно визначити, де саме є пробоїна, і поміркувати про неї. Фельтман пише: «Нічого дивного, що люди рідко кажуть саме про недовіру. Якщо вам доведеться вжити такі слова, як “підлий”, “лицемір” або “брехун”, щоб сказати комусь про те, що ви не довіряєте йому або їй, ви, ймовірно, двічі подумаєте про це». Можливість вказати на конкретну поведінку, а не просто використовувати слово «довіра», також може допомогти нам осмислити наші історії падіння. Що конкретнішими ми будемо, то вірогідніше зможемо досягти змін.

Моє дослідження виявило сім елементів довіри, важливих як для довіри до інших, так і для довіри до себе. На позначення цих елементів я послуговуюся акронімом BRAVING (сміливість). Це також контрольний перелік, який я застосовую, осмислюючи довіру до людей в моєму житті. Як мудро припустив Фельтман, розбиття атрибутів довіри на конкретні види поведінки дозволяє нам чіткіше виявляти і усувати пробоїни в довірі. Мені подобається контрольний перелік BRAVING, тому що він нагадує мені, що довіра до себе та інших людей — це сповнений вразливості сміливий процес.

Межі (boundaries). Ви поважаєте мої особисті межі і, якщо ви не впевнені, що для мене прийнятно, а що ні, запитуєте. Ви готові почути «ні».

Надійність (reliability). Ви робите те, що кажете. На роботі це означає триматися в рамках своєї компетенції і обов’язків так, щоб не давати зайвих обіцянок і бути здатним виконувати поставлені завдання та встановлювати пріоритети.

Відповідальність (accountability). Ви визнаєте свої помилки, вибачаєтеся і виправляєте їх.

Рот на замку (vault). Ви не ділитесь інформацією або історіями, які вам не належать. Мені потрібно знати, що мої секрети зберігають і що зі мною не діляться конфіденційною інформацією про інших людей.

Дотримання власних принципів (integrity). Ви обираєте сміливість замість комфорту. Ви вибираєте те, що правильно, а не те, що весело, швидко або легко. І ви вирішуєте практикувати власні принципи, а не просто сповідувати їх.

Незасудження (nonjudgment). Я можу попросити те, що мені потрібне, і ви можете попросити те, що потрібне вам. Ми можемо говорити про те, що відчуваємо, не засуджуючи одне одного.

Великодушність (generosity). Ви намагаєтеся робити найвеликодушніші припущення щодо намірів, слів і дій інших.

Довіра до себе часто стає першою втратою під час падіння. У багатьох опитуваннях, що стосуються професійних і особистих невдач, учасники дослідження кажуть: «Я не знаю, чи зможу я довіряти собі знову» або: «Я втратив віру у власні судження». Якщо ви перечитаєте цей контрольний перелік і зміните займенники, то побачите, що BRAVING також є потужним інструментом для оцінки нашої довіри до себе.

В — Чи поважав я свої власні кордони? Чи чітко розумів, що прийнятно, а що ні?

R — Чи був я надійним? Чи робив те, про що говорив?

А — Чи брав я на себе відповідальність?

V — Чи поважав таємниці інших і чи не ділився конфіденційною інформацією?

I — Чи діяв, дотримуючись власних принципів?

N — Чи просив про те, що мені потрібне? Чи не засуджував я потребу в допомозі?

G — Чи був великодушним до себе?

Якщо ви перевірите вибір і вчинки Ендрю на відповідність будь-якому із цих елементів довіри, то побачите, що помилки не руйнують довіру так, як порушення особистої відповідальності, життєвих принципів чи цінностей. Довіра і помилки можуть співіснувати і часто співіснують, якщо ми виправляємо свої помилки, дотримуємося своїх цінностей, протистоїмо сорому і не перекладаємо провину на інших.

Осмислення невдачі

У голові Ендрю повсякчас лунали слова: «Я невдаха». Невдача — це слизьке слово, тому що ми використовуємо його для опису широкого спектру досвіду — від ризикованих вчинків,