Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

Касалес мало коли працювала вночі. Їй удавалося цього уникати вже років із десять, покликаючись на ревматизм, що змушував її час від часу пити сильнодійні таблетки кортизону. Від них її лице набувало форми повного місяця, а тиск підскакував угору, тож вона потребувала сну й нормального розпорядку дня. Однак тепер, у десять хвилин на четверту ночі, вона була на робочому місці.

Під невеликим дощем Алона проїхала від свого дому з містечка Лорелі, що в Меріленді, і, минувши дороговказ «АНБ. ПОВОРОТ ПРАВОРУЧ — ТІЛЬКИ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ», заслони й електрифіковану огорожу, прямувала в бік чорної кубічної будівлі у Форт-Міді. Припаркувавшись на великій, розлогій стоянці праворуч від блакитного, схожого на м’яч для гольфу обтічника з численними параболічними антенами й пройшовши через турнікети, вона піднялася на своє робоче місце на дванадцятому поверсі. Її здивувала збуджена атмосфера, і досить швидко вона зрозуміла, що джерелом підвищеної напруги в офісі були Ед Нідгем і його молода команда гакерів.

Ед мав абсолютно божевільний вигляд. Він стояв і кричав на зблідлого хлопця, досить чудного, на Алонину думку, як, зрештою, і вся Едова компанія юних геніїв гакерської справи. Хлопець був молодий, анемічний, із зачіскою, наче з пекла. Крім того, він якось дивно горбився, немов йому судомило плечі, й здригався час від часу — можливо, через страх. А коли Ед ударив ногою по ніжці стільця, зробилося ще гірше. Хлопець ніби чекав ляпаса. Та потім сталося щось несподіване.

Ед заспокоївся і скуйовдив хлопцеві волосся, мов люблячий татусь, хоч це було не в його звичаї. Він не любив демонстративних ніжностей і пустих балачок. Він був ковбой, що ніколи б не наважився на щось таке підозріле, як обійняти чоловіка. Проте, можливо, його охопив такий розпач, що він навіть призволив виявити трохи людяності. Штани в Еда були розстебнуті, а на сорочці видніли плями чи то від кави, чи то від кока-коли. Його лице було нездорово червоне, голос захрип і згрубів від крику. Алоні подумалося, що нікому в його літах і з таким огрядним тілом не слід себе так вимучувати.

І хоч минуло тільки півдня, однак здавалося, ніби Ед та його хлопці жили тут уже тиждень. Усюди валялися паперові чашки з-під кави, залишки їжі швидкого приготування, приношені кепки, а тіла видихували жахливий запах поту й напруги. Команда явно намагалася перевернути весь світ догори ногами, прагнучи вистежити того гакера, і Алона врешті крикнула їм з манірним завзяттям:

— Нуте, хлопці!

— Якби ти тільки знала…

— Добре, добре. Знайдіть виродка!

Вона насправді не це мала на думці, потайки вважаючи втручання за якусь забаву. Багато хто з тих програмістів гадав, ніби може робити що заманеться, наче мав на те карт-бланш, їм, мабуть, навіть корисно зрозуміти, що друга сторона здатна завдати удару у відповідь. «Той, хто таємно стежить за народом, урешті сам опиняється під наглядом народу», — так написав гакер, і це, на Алонину думку, справді було кумедно, хоч, звісно, і не відповідало дійсності.

Тут, у Палаці загадок,[23] їхні хиби відразу стали очевидними, щойно вони зіткнулися з чимось досить серйозним, як оце тепер. Алону розбудив телефонний дзвінок Катрін Гопкінс, яка повідомила, що шведського професора вбито у своєму будинку під Стокгольмом. Для АНБ ця справа не була надто важлива, принаймні поки що, проте для Алони вона таки щось значила.

Убивство свідчило, що Алона правильно витлумачила сигнали й тепер їй треба глянути, чи не зможе вона просунутися ще далі. Отож вона зайшла у свій комп’ютер і відкрила файл із загальною картиною організації, яку очолював містичний Танос. Там було ще кілька встановлених імен, як от депутат російської Думи Іван Грибанов та німець Грубер — високоосвічений чоловік, колишній шахрай з розгалуженої мережі, що торгувала людьми.

Вона не могла зрозуміти, чому АНБ не приділила цій справі належної уваги і чому начальники весь час відсилали її до інших силових структур. Їй видавалося цілком імовірним, що угруповання може мати державний захист чи зв’язки з російською розвідкою і що це все можна взагалі розглядати як частину торгової війни між Сходом і Заходом. І хоч наявні докази були мізерні й неоднозначні, та їх вистачало, щоб зробити висновок: викрадені західні технології потрапляють до рук росіян.

Щоправда, скласти чітку картину було справді важко. Не завжди навіть удавалося встановити, чи скоєно злочин, чи просто деінде комусь пощастило створити аналогічну технологію. У наші дні крадіжка в промисловості зробилася надзвичайно туманним поняттям. Там весь час крадуть і запозичають — іноді шляхом креативного обміну, іноді внаслідок того, що замахам надають юридичної легітимності.

Великі підприємства регулярно за допомогою грізних адвокатів до смерті залякують маленькі компанії, і ніхто не бачить нічого дивного в тому, що окремі винахідники виявляються майже безправними. Крім того, промислове шпигунство й гакерські атаки часто-густо вважають мало не за звичайне дослідження навколишнього світу, і годі стверджувати, що тут, у Палаці загадок, розпинаються за підвищення етичних стандартів у цій галузі.

З другого боку… Від убивства не так легко відмахнутись, і Алона майже урочисто заприсяглася вивчити всі можливі шматочки інформаційної мозаїки, щоб знайти Таноса й знешкодити організацію. Але далеко не просунулася. Вона, по суті, встигла тільки витягти руки й промасажувати потилицю, коли почула позаду себе кроки й сопіння.

Це був Ед, і вигляд він мав жахливий. Його спина була перекошена, й Алона, лише глянувши на колегу, відчула себе краще.

— Еде, чим заслужила на таку честь?

— Гадаю, в нас спільна проблема.

— Сідай, друзяко. Треба тобі посидіти.

— Чи щоб мене розтягли на дибі. На мій обмежений погляд…

— Не прибідняйся, Еде.

— Та я й не прибідняюся зовсім. Як ти знаєш, мене не хвилює, високе в когось становище чи ні або хто там що вважає. Я зосереджуюся на своїй роботі. Я захищаю наші системи, і єдине, що мене справді вражає, — це професіоналізм.

— Ти найняв би самого диявола, якби він був талановитим комп’ютерником.

— У кожному разі я відчуваю повагу до всякого ворога, якщо він досить компетентний. Розумієш?

— Розумію.

— Я гадаю, що ми з ним дуже схожі й лише волею випадку опинилися по різні боки барикад. Як ти вже, мабуть, чула, RAT, «пацюк», проник у наш сервер і далі у внутрішню мережу. Ця програма, Алоно…

— Що?

— …справжнісінька музика! Так компактно та гарно написана…

— Ти зустрів гідного супротивника.

— Мої хлопці, безперечно, відчувають те саме. Вони вдають обурення, патріотизм чи біс батька знає що. А насправді їм над усе хочеться зустрітися з цим гакером і висловити