Читати книгу - "Знак Хаосу"

сказати, чи багато сили вкладав він у ці удари. Далт стоїчно переніс їх і знайшов десь додаткові сили кинутися в атаку і спробувати зчепитися з противником. Люк запізнився з відступом і Далт зумів втягнути його в клінч. Обидва спробували схопити один одного за коліна, обидва підставили стегна і уникли цього. Вони безперестанку сплітали і вивертали руки, оскільки Далт намагався краще захопити, а Люк весь час відсікав ці спроби, намагаючись водночас вивільнити руку і завдати удару. Обидва кілька разів пробували буцнути лобами і тупнути по улюбленому мозолі, але і той, і інший успішно ухилялися від цих спроб. Нарешті Люку вдалося зачепити Далта за ногу і кинути його на землю.

Потім, притиснувши його колінами, Люк завдав хук лівою і відразу ж слідом за ним — хук правою. Потім він спробував ударити ще один раз правою, але Далт схопив його за кулак, рвонув вгору і кинув спиною на землю. Коли Далт, весь вимазаний кров'ю і брудом, знову кинувся на нього, Люк якось зумів вдарити йому під серце, але це не помішало правому кулакові Далта обрушитися збоку на щелепу Люка з убивчою силою. Далт додав потім слабкий удар лівою з іншого боку, слабкого правою, зупинився вдихнути побільше повітря в легені, а потім завдав міцного удару лівою. Голова Люка безмовно мотнулася в сторону, і він не ворухнувся.

Далт, зігнувшись, лежав на ньому, загнано дихаючи, вивчаючи його обличчя, немов підозрюючи якийсь обман, а його права рука сіпалася, немов він замишляв вдарити знову.

Але нічого не сталося. Вони залишалися в такій позі десять-п'ятнадцять секунд, перш ніж Далт поступово сповз з Люка, обережно піднявся на ноги і випростався, похитуючись з боку в бік.

Я майже фізично відчував приготоване заздалегідь заклинання смерті. Знадобилося б всього кілька секунд, щоб пришити його, і ніхто не дізнався б, як він помер. Але я гадав, що трапиться, якщо він теж завалиться зараз як сніп. Чи не підуть чи обидві сторони в атаку? Однак, в кінцевому підсумку втримало мене не це. Зупинили мене слова Люка: «це дійсно справа честі, тому ти не повинен в неї втручатися… Ми занадто потрібні один для одного живі…»

Гаразд, поки не відбувалося нічого. Ніхто не кинувся в бій. Здавалося, що все дійсно може пройти, як домовлялися. Саме цього Люк і домагався. Я не збирався втручатися.

Я дивився, як Далт опустився на коліна і став піднімати Люка з землі. І відразу опустив назад, а потім покликав факельників, щоб ті забрали його. Потім він знову піднявся і, поки його люди піднімали Люка, повернувся до Джуліана.

— Я закликаю вас дотримуватися нашу угоду до кінця, — голосно промовив він.

Джуліан трохи схилив голову.

— Ми згодні на це за умови, що й ви стримаєте обіцянку, — відповів він. — До світанку ви повинні відвести звідси своє військо.

— Ми йдемо зараз, — відповів Далт і став розвертатися з наміром піти.

— Далт! — Гукнув я.

Він обернувся і подивився на мене.

— Мене звати Мерлін, — сказав я. — Ми зустрічалися, хоча і не знаю, чи пам'ятаєш ти це.

Він похитав головою.

Я підняв праву руку і вимовив саме марне і в той же час саме вражаюче зі своїх заклинань. Земля перед ним розверзлася, засипавши його брудом і камінчиками. Він відступив і витер обличчя, а потім подивився в тільки що утворену нерівну тріщину.

— Це — твоя могила, — попередив я його. — Якщо те, що сталося, призведе до смерті Люка.

Він знову вивчив мене поглядом.

— Наступного разу я тебе згадаю, — пообіцяв він і, повернувшись, послідував за своїми солдатами, які несли Люка до розташування своїх військ.

Я перевів погляд на Джуліана, який розглядав мене. Потім він відвернувся і витягнув факел із землі. Я зробив те ж саме. І пішов за ним тим же шляхом, яким ми прийшли.

Пізніше, у себе в шатрі, Джуліан зауважив:

— Це вирішує одну проблему. Можливо, навіть дві.

— Можливо.

— Далта це на якийсь час виведе з гри.

— Вважаю.

— Бенедикт мені повідомляє, що цей суб'єкт вже згортає табір.

— Я думаю, ми бачимо його не востаннє.

— Якщо це найкраща армія, яку він може набрати, то це не має значення.

— А хіба в тебе не склалося враження, що це був імпровізований захід? — Запитав я. — Я б припустив, що він зібрав ці сили дуже спішно. Це змушує мене думати, що у нього серйозні проблеми.

— Тут ти, можливо, має рацію. Але він дійсно ризикував.

— І виграв.

— Так, це точно. І тобі не варто було б там, під кінець, показувати свою міць.

— Це чому?

— Якщо ти коли-небудь відправишся за його головою, у тебе буде дуже обережний ворог.

— Йому було потрібно попередження.

— Подібна людина постійно живе з ризиком. Він розраховує і діє. Ким би він тебе не вважав, на даному етапі він вже не змінить своїх планів. Крім того, Рінальдо ти теж бачив не в останній раз. Він точно такий же. Ці двоє розуміють один одного.

— Можливо, ти правий.

— Точно, правий.

— Як ти думаєш, якщо результат був би іншим, його армія стерпіла б це?

Джуліан знизав плечима.

— Він знав, що моя стерпить, якщо він переможе, тому що розумів, що я від цього у виграші. Цього було достатньо.

Я кивнув.

— Вибач, — сказав він. — Я тепер повинен доповісти про це Віаль. Думаю, ти захочеш козирнути до неї, коли я закінчу.

— Так.

Він витягнув карту і приступив до справи. А я виявив, що гадаю, вже не в перший раз, що саме відчуває Віала, коли справа доходить до козирного контакту. Я особисто завжди бачу того, з ким зв'язуюся і всі інші теж говорять, що бачать. Але Віала, як я розумію, сліпа від народження. Я завжди відчував, що запитати її про це було б неввічливо і, якщо на те пішло, мені приходило в голову, що її відповідь, ймовірно, здалася б зрячому майже безглуздою. Проте, ймовірно, я завжди буду думати про це.

Поки Джуліан звертався до її туманного обрису, я звернув свої думки до майбутнього. Мені незабаром потрібно буде щось зробити проти Маски і Юрта, і тепер справа виглядала так, що мені доведеться виступити без Люка. Чи слід мені пристати на його раду і умовити Ясру на союз проти них? Чи дійсно вигода буде коштувати ризику? А якщо ні, то як я зумію впоратися з цією справою? Може, мені варто повернутися в той дивний бар і дізнатися, чи не можна взяти напрокат Бармаглота? Або булатний меч? Або