BooksUkraine.com » Інше » Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників 📚 - Українською

Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"

168
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: Інше / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 72
Перейти на сторінку:
баба такого взяла.

Прийшов він увечері з села додому та й каже:

— Бачив я на селі хлопців і дівок, але не сподобалася мені жодна.

Баба сказала:

— Твоя доля у Димка — в нього є дочка Єлена. Ти її не бачив. Але скоро побачиш.

От через якийсь час знов налетів трьохголовий змій на те село й почав говорити людським голосом:

— Димко, дай твою дочку мені на поживу.

То Димко прийшов до змія й почав просити:

— Я тобі дам скотину, яку хоч, все дам, що хочеш, а дочки не бери.

А змій сказав:

— Завтра виведи дочку в таке-то місце, а то не дам вам води.

Сказав, піднявся й полетів. Люди всі полякались:

— Прийшла вже нам смерть, — гомонять.

А Димко й говорить:

— Поки що просив тільки мою дочку йому віддати.

То жінка Димка, мати Єлени, іде до баби Марії в ліс. Приходить і каже:

— Бабусю, ідіть визвольте нашу дочку! Бо завтра маємо вивозити її.

Бабуся відповідає:

– Ідіть, беріть і вивозьте туди, де він наказав, а ми (не каже «я», а «ми», знаться, з сином) будемо з ним говорити.

Переночували вони, взяли одягли дочку, і вся жінота і чоловіки села випроводжають її, як на похорон, живу.

А баба й каже до свого Андрушка:

— Дивись, оце твоє щастя йде.

Іде батько, мати й вона, і всі люди вслід. Прийшли в ліс, куди змій наказав. Попрощались усі з нею. Лишилась вона там сама.

А баба взяла свого синочка й скоренько повела у свою схованку. Дала йому три склянки вина, вивела йому гнідого коня й каже:

– Їдь і не дивись назад, тільки вперед, там буде дочка Димка, Єлена. Стоятиме вона там, де великий дуб. То ти сховай коня за дубом, підійди до неї, спитай, хто вона. Вона буде плакать, бо смерті чекає, а ти їй скажи: «Не плач, я змія вб’ю».

От той Андрушко поїхав, все так зробив, як баба веліла. І Єлена дала йому платочок у руки, а він втирається і сміється. Вона бачить те й думає: «Я смерті жду, а він сміється». Коли це кінь його за дубом як ударив копитами в землю, то аж дуб захитався, а він сказав:

— Оставайся здорова, Єлено, — подав руку їй, — і чекай на мене, я приїду.

Вискочив на коня й поїхав. А вона там, бідна, плаче. І враз зашумів ліс сильно, і вона ледь не вмерла від страху.

А той Андрушко не виїхав з лісу, а кинувся зі своїм конем назустріч змієві. От він як піднявся вгору на коні й прямо на льоту змієві зняв одну голову мечем. А змій заревів, аж земля затряслась, і заговорив людським голосом:

— Не бий мене, я буду тобі вірно служити до смерті.

Андрушко не слухає (баба сказала бити, поки всі голови не зіб’є змієві). Б’є він мечем і зняв усі голови зміїні.

Як тільки зняв він останню голову, все із змія витекло і став він, як порожній мішок (у змія ж кісток нема). То Андрушко узяв, відволік ту зміїну шкуру й звалив на неї скелю. А сам зайшов за дуба й каже:

– Єлено, іди додому, змій уже вбитий.

Вона з радості подивилася на нього, який він є (раніше зі страху не дуже дивилась).

А він на коня й поїхав.

Тим часом циган, який ішов у стороні і все чув та бачив, умазався в зміїну кров, доганя Єлену й каже:

— Я тебе врятував.

Що вона, бідна, скаже? Мовчить. Ідуть вони удвох у село. Як побачили батько й мати, що вона жива, та так зраділи, тільки дивуються, чого ж циган.

— Що це таке — зі змія зробився циган?

Вона почала говорить:

— Мене врятував один красень, на коні був. Він сказав: «Іди!» А цей прийшов потім і говорить, що він мене врятував.

Зібралися люди й судять:

— Ну, як він врятував, то нехай живуть.

А вона не хоче, плаче, доказує, що це не той.

І вже були порішили на такий-то день весілля. А баба Андрушкова усе узнала та й каже синові:

— Готуйся, на неділю підемо гулять.

Діждали неділі, баба бере його, веде до того дуба, де була її потаємна яма, вдарила ногами об землю — двері відкрились.

Заходять усередину, баба як крикне до коней, так ті коні враз і стали коло баби осідлані. От вона дала Андрушкові три склянки вина й сказала:

– Їдь швидко, бо вони вже за столом.

Тоді він скочив на білого коня (а ті два збоку вільно йдуть, осідлані) і полетів з кіньми в повітрі, наче птиця.

Долітає до Димкового двору, а там весілля, миру зібралося видимо-невидимо! Та як побачили — хто куди тікать.

Злазить він з коня, іде в хату. У хаті вся компанія за столами. Він заходить і каже:

— Здрастуйте!

І як сказав «здрастуйте», то витяг платочок, що Єлена подарувала, і втирається ним. А вона й мати її як побачили, так і закричали:

— Оце наш визволитель! Оце наш зять!

А він почав усім підряд руку подавать — здрастується, доходить до молодого, отого циганчука, що обманув усіх, подав йому руку та й здушив, як оту цигарку, підняв його й викинув із-за столу. А сам сів за стіл поруч з молодою та й промовив:

— Ти моя, Єлено, а в мене є мамка і бабка, ідем її приведем.

Вийшли, коні впали перед ним на коліна, вона сіла на гнідого, а він на білого, а чорний вільно їде. Піднялися вони вгору, а там баба стоїть. Впали на коліна — просять, щоб йшла до них. А вона відповідає:

– Ідем до мене раніше погостюємо, а потім до вас.

Підійшла до дуба, вдарила вона тричі, двері відкрилися, а там сяє все. І пить, і закусувать є. Баба почала пригощати: дала по стаканчику винця й закуску таку добру, що рідко хто й бачив.

Потім вийшла баба, вдарила тричі ногами, двері зачинилися, коні перед ними з’явились. Баба наказала коням: «Лягай!» Білий кінь ліг перед Єленою, гнідий — перед Андрушком, а чорний — перед бабою. Сіли вони й піднялися в повітря.

Долетіли до двору, зайшли в дім, почали пить-гулять — весілля справлять. І я їв, пив, губи облизував та промовляв «На многі літа» їм і собі.

Про сімох братів-гайворонів та їх сестру

Жили на світі чоловік та жінка, і було в них сім синів; але

1 ... 43 44 45 ... 72
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"